Кадровий дефолт: наслідки
Розпад "майданної" коаліції викликав і в суспільстві і в середовищі еліт сплеск емоцій. Як розвиватимуться події далі, які кроки зробить влада для зміцнення своїх позицій, які не могли не похитнутися завдяки корупційним скандалам і урядової кризи? Парадоксально, але подібний струс, напевно, остаточно "змила" емоційні оцінки революційних подій минулого року і дій їхніх героїв. Зараз починається новий етап раціональних оцінок і рішень, покликаний стримати загострення пристрастей і впорядкувати дії політичних суб'єктів.
УРЯДОВИЙ КРИЗА: ВИТРАТИ І ВИГОДИ
Відставка уряду і ключових гравців у виконавчій владі сьогодні здається вже не тільки неминучою, але і необхідною. Той клубок лідерських амбіцій, в який вплелися політичні інститути, бізнесові інтереси, кадрові інтриги і PR, з усією очевидністю міг привести до дефолту влади в цілому, а значить і до знецінення досягнень майданної демократії. Тим більше, що передвиборний рік тільки сприяв такому ходу подій. Саме цілеспрямований кадровий дефолт зупинив процес на фазі, коли ще можливе використання політичних інструментів для преодленія кризи.
В інституціональному вимірі відбулася певна деполітизація виконавчої влади шляхом виведення ключових осіб, які були джерелами конфлікту, за кордону інституційних ресурсів. Ймовірно, будуть переглянуті повноваження РНБО та Секретаріату, будуть вибудовуватися інші, відповідні часу, повноваження цих структур і проведена ротація кадрів. Головний наслідок відходу уряду Тимошенко - це цілеспрямована деполітизація уряду і зсув виконавчого органу в адміністративно-технологічну площину. Це виглядає своєчасним рішенням в передвиборний рік. Оскільки уряд таким чином було виведено із виборчої кампанії, то всі важелі передвиборних боїв будуть зосереджені з президентського боку в політраді НСНУ та Секретаріаті (Безсмертний, Рибачук), причому останній буде виконувати функцію "інтерес Президента". У силу цього відставка уряду дає НСНУ певне "дихання" для більш широкого інституційного та кадрового вростання у владу. Це може відбуватися менш помітно на рівні нового складу Кабміну і більш поглиблено на рівні регіональному.
З іншого боку, деполітизація Кабінету залишила Президента без необхідної бази політичної підтримки. У цій ситуації Президент уже звернувся за допомогою до парламентських фракцій, що ілюструє початок якісного іншого етапу - постреволюційного, сенс якого в пошуку компромісу між виконавчою і законодавчою владою, а не між кадровими революціонерами. Очевидно стратегія Ющенко, за оцінкою перших призначень і зустрічей, спрямована на пошуки політичної підтримки парламенту і формування коаліційного складу уряду з управлінців-професіоналів. В умовах формування "технічного уряду" Президент паралельно буде підвищувати і роль Секретаріату, який таким чином може призвести до зміщення політичного центру "в руки" самого В.Ющенко.
Участь парламентських фракцій у формуванні складу уряду посилює позиції ВР. Але разом з тим участь депутатів у процесі урядових консультацій ризикує перетворитися на втягування парламенту в перманентний "Урядовий" кастинг. Крім цього, розвал попередніх центрів тяжіння впливатиме і на фракційну структуризацію, для якої буде характерна певна атомізація. Перші ознаки цього вже з'являються в намірах політичних сил формувати самостійні парламентські фракції. Створення "нових" фракцій з "тіла" провладної "Нашої України" вже відбулося, надалі можна чекати подібний хід подій і у фракції БЮТ.
Однак технічний Кабмін, з одного боку, і зміцнення Президента - з іншого, може викликати новий виток боротьби за впровадження політичної реформи. Своє ставлення до політреформи вже переглядає та Ю.Тимошенко, що може допомогти їй на цій основі сформувати антипрезидентський полюс політичних сил. Президенту В.Ющенко, який розуміє неминучість реформи, доведеться закладати вже зараз інструментарій та тип того уряду, який має бути сформований за підсумками парламентських виборів наступного року. Звідси випливає висновок: формування передвиборних коаліцій, який сьогодні йде з сильним тертям, може бути прискорене, якщо буде проходити на основі домовленостей про майбутні коаліційних прибутки, в тому числі і у виконавчій владі.
Партійному полі
У партійно-політичному вимірі ситуація з формуванням блоків і коаліцій вимагає пошуку нового формату і підходів, оскільки колишні нівельовані. У партійному полі вже намітилися чіткіші лідерські центри тяжіння - це Президент В.Ющенко і лідер БЮТ Ю.Тимошенко. Оформлення двох сильних суб'єктів у "центрі" політичного поля провокуватиме боротьбу саме за "центр" і розширення його меж. Слід визнати, що і Тимошенко, і Ющенко виявилися досить ослабленими після розмежування. Для них обох першочерговим завданням є нарощування партійних м'язів, щоб якомога сильніше зміцнити свої позиції в "центрі". І тут ключова сутичка між ними належить за "союзників" по ??Майдану - РУХ, НРУ, ПРП, "ПОРУ". Однак, як показує емоційне і артистичне "вступ" Ю.Тимошенко у виборчу кампанію, навколо екс-прем'єра буде природним чином формуватися радикальний полюс політичних сил. В силу певної партійної історії та ідентичності союзниками БЮТ швидше можуть стати ПРП і "Пора". Крім цього, примкнути можуть і інші опоненти нинішньої влади. Але ситуація з такими силами як Партія регіонів, СДПУ (О), Трудова Україна не така вже однозначна, оскільки їх лейтмотивом буде пошук домовленостей насамперед із "партією влади". І лише у вичерпанні такої можливості можливий союз з БЮТ.
В. Ющенко опинився в деякому партійному вакуумі, оскільки НСНУ формується головним чином як адміністративно-партійний проект, який не є достатньо привабливим. Крім цього, патовим залишається питання партійного лідерства Президента В.Ющенко. Однак позиція Ющенка може розвиватися у напрямку розвитку більш м'якою коаліційної форми співпраці з тими політичними силами, які стоять на помірних, а головне відданих позиціях (НРУ, УНП) та / або мають антитимошенківський настрій.
Чи можливі нові варіанти так званого блоку від влади, колишнього блоку "трьох" - НСНУ, БЮТ, НП? Очевидно, що Народна партія В.Литвина дотримуватиметься автономності на виборах, можливо пристаючи на м'які форми коаліційності. Соціалісти також віддадуть перевагу роботі зі своїм електоратом, яка може дати великі вигоди порівняно з коаліційними витратами. У цій ситуації партійцям із НСНУ для створення блоку доведеться працювати з невеликими партійними партнерами, щоб довести до логічного кінця будівництво електорального проекту під Ющенка.
Очевидно, що НУ і БЮТ намагатимуться створити потужні партійні блоки. Але окреслення двох центрів тяжіння залишає багато питань і звідси велику невизначеність. Головне питання - наскільки великим буде відстань між двома блоками, яке опозиційне відстань обере Тимошенко і як вона його буде утримувати. Перші заяви екс-прем'єра про об'єднання "помаранчевого" та "блакитного" свідчать про певні реверанси до "блакитної" аудиторії. Але це швидше перший електоральний постріл, ніж коаліційний намір. Очевидно, Тимошенко розуміє, що зараз їй потрібно нарощувати те, чого бракує іншим партійним гравцям, а саме - довіри і рейтингу. Лише електоральна сила зможе зробити з Тимошенко сильного партнера, з яким захочуть мати справу, в тому числі й сьогоднішні опозиціонери.
Формування двох полюсів означає, що можливим дизайном виборчої кампанії може бути бі-полюсна конкуренція, навколо якої і будуть шукати своє місце партії менш впливові. Такий варіант змагання представляється якісно іншим порівняно з традиційним пострадянським типом конкуренції - біполярним, коли два гравці свідомо розігрують електоральну партію з відомим результатом на користь переможця. Полюсна конкуренція може дати цікаві результати в політичному і політологічному сенсах. По-перше, якщо Ю.Тимошенко вдасться сформувати сильну і впливову опозицію, під якою мається на увазі не тільки електоральну перевагу, а й мобілізація частини еліт, то, можливо, нарешті може бути покладено початок інституціоналізації парламентської опозиції. По-друге, у формуванні подібної опозиції має бути зацікавлена ??насамперед влада в особі команди Ющенка, якої необхідно знайти політичну волю для конструювання цивілізованої конкурентної боротьби з Ю.Тимошенко. Якщо боротьба знову скотиться до бізнесових накат і політичним репресіям, то це тільки ще більше радикалізує, причому обидві сторони. По-третє, в "паралельних шляхах" лідера БЮТ можна угледіти і якийсь прототип двопартійної моделі політичної боротьби. Тут важливо ідеологічне наповнення цієї конкуренції з обох сторін. У будь-якому випадку прогнозоване входження БЮТ до трійки призерів парламентських виборів може дати непередбачувані політичні розклади на майбутнє.
Уляна КИРІЄНКО, заступник директора Інституту глобальних стратегій (ІГЛС)
"День"