Чотири типи стосунків у сім'ї, які свідчать про проблеми

4 хвилини
86,7 т.
Чотири типи стосунків у сім'ї, які свідчать про проблеми

Родина як цілісна система – структура, безумовно, складна. Зазвичай заведено вважати, що головним показником благополуччя сім’ї є її тихе та розмірене життя. Де між подружжям немає ніяких розбіжностей, а діти завжди та беззаперечно погоджуються з усім, що говорять їм батьки.

Але, якщо подивитися на таку родини з позиції системної сімейної психотерапії, то стане зрозуміло, що така тиша зовсім не є ознакою спокою, у всякому разі внутрішнього, а якраз навпаки. І щоб наглядно показати, які тут існують підводні камені, я почну з того, що головною ознакою функціональної, тобто по-справжньому гармонійної родини, є її здатність ефективно вирішувати проблеми, що виникають у житті. Життя без проблем, як відомо, не існує. Але підходи до їх вирішення можуть бути як адекватними, так і неадекватними. І саме нездатність ефективно (адекватно) вирішувати проблеми, що виникають у родині, і робить її дисфункціональною.

А ключову роль при цьому грає та манера спілкування один з одним, яка прийнята в цій конкретній сім’ї між її членами. Саме виходячи з цього положення я і наведу зараз чотири основних типи сімейних комунікацій, які роблять вирішення будь-яких проблем вкрай складним:

1) Відмова від спільних рішень. Головна причина такої поведінки членів сім’ї є їхня безупинна боротьба за лідерство у власній родині. У такому шлюбі перебувають дві людини, які прагнуть усіма способами довести один одному, хто з них найрозумніший та найголовніший. Усі дії кожного з подружжя зводяться до того, щоб перекласти вирішення проблеми на свою другу половину. Не забувши при цьому звинуватити її ж в виникненні цієї самої проблеми. Найскладніше доводиться в таких родинах дітям, які змушені постійно метатися між батьком та матір’ю, як між двох вогнів. Прагнучи, з одного боку, кожному з них догодити, а з іншого не стати зрадником в очах кожного з них.

2) Постійні взаємні поступки. Якщо перший тип сімейних стосунків можна сміливо назвати конфліктним, то цей тип стосунків також впевнено можна назвати конформістським. Тут кожен з подружжя, по суті, відмовляється від того, щоб задовольняти свої життєві потреби, амбіції та бажання заради збереження гарних стосунків зі своєю другою половиною і показного, для оточення, сімейного благополуччя. Якраз про такий тип стосунків я і казав на початку цієї статті. І можу лише додати, що за такого стилю сімейних комунікацій завжди буде зберігатися ретельно приховане невдоволення усіх її членів. Таке невдоволення може тліти роками і прорватися назовні в той момент, коли в родині виникне справжня криза, наприклад, фінансова. І ось тоді, у разі виникнення гострої необхідності робити рішучі кроки для її подолання, у такій родині і починається справжній розлад, від якого страждають усі. І який, в підсумку, може призвести до її розпаду.

3) Повна відмова від своїх бажань одного члена родини заради щастя усіх інших.

Таких родин насправді багато. І, як показують дослідження, до такого повного самозречення заради сімейного щастя інших її членів, частіше за всіх схильні "жінки-героїні". Вони беруть на себе все навантаження та всі турботи, які виникають у їхньому домі. У разі будь-яких невдач відразу беруть усю провину на себе. Заради чоловіка та дітей вони готові на будь-які жертви. І, звичайно, у підсумку саме вони ллють гіркі сльози, коли стає зрозумілим, що ніякої вдячності за свої "подвиги" вони у відповідь не отримують. Найбільшим же парадоксом у таких родинах стає роль чоловіка, який, бачачи старання своєї дружини та іноді щиро їй співчуваючи, змушений брати на себе роль того, хто робить щасливими в родині усіх, вже просто однією своєю присутністю.

4) Пряма сімейна дисфункція. У такій моделі сімейних стосунків чоловік та дружина живуть ніби в паралельній реальності. Вони взагалі люблять розповідати іншим, що живуть у вільних стосунках. Бо саме особиста свобода для кожного з них – найголовніше в житті. В тому числі і свобода від сімейних обов’язків, які можуть хоч трішки обмежити їхні особисті прагнення. Ніяких родинних проблем їм вирішувати не потрібно. Діти у таких батьків, якщо поруч немає бабусь з дідусями, взагалі ростуть як трава. Фіксуючи при цьому для себе, на майбутнє, наочні приклади батьківських взаємостосунків, які вже у дорослому житті вони легко втілюють у власних сценаріях невдалих сімейних стосунків.

Як ви вже зрозуміли, моделі сімейних стосунків, описаних мною вище, є дисфункціональними, насамперед через відсутність у них чітких правил, спрямованих на спільне конструктивне вирішення проблем, що виникають. Бо чим більше проблем родина ефективно долає на своєму шляху, тим міцнішою вона стає. І, як показують багаторічні дослідження сімейних психологів, всім відома формула сімейної ієрархії, в якій чоловік – голова, а дружина – шия, якраз і є найбільш стійкою сімейною структурою. Але з одним важливим уточненням: стабільність такої родини буде зберігатися тоді, коли дружина відчуватиме повне задоволення від своєї ролі головної помічниці свого чоловіка. Тобто коли вона здатна, у разі виникнення чергової сімейної проблеми, надати своєму чоловіку декілька готових варіантів її вирішення, вміло зробивши наголос на тому з них, якій сподобався їй більше за інші. А він, зі свого боку, задовольняючись роллю голови родини, обирає з усіх запропонованих варіантів саме той, який більше сподобався їй. Так, безумовно, я зараз описав дуже спрощену формулу функціональних родинних стосунків. Але більш розгорнуто як про сімейні проблеми, так і про способи їх вирішення, я буду говорити вже у наступних своїх публікаціях. А поки що всім щиро бажаю справжнього сімейного затишку.

І дякую за увагу!

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...