Відео дня
Перший заступник Кличка Поворозник: обшуки в Києві – це політика. Але ми не скаржимося і працюємо далі
До міської влади Києва завжди було прикуто особливо пильну увагу. Кожен крок, кожне рішення столичних можновладців вивчається ледь не під мікроскопом – і нещадно критикується. Часом – заслужено. Часом – не дуже. Ще більше посилилася ця увага останнім часом, коли інформаційний простір раз-по-раз трясе від повідомлень, що правоохоронці вкотре прийшли з обшуками на чергове комунальне підприємство столиці.
Чим пояснюється лавина обшуків у Києві? Чому гучний проєкт реконструкції Шулявського шляхопроводу різко подорожчав удвічі? Коли буде – і чи буде взагалі – метро на Троєщині? І чи готова столична влада до третьої хвилі пандемії та наскільки висока вірогідність того, що в Києві доведеться оголошувати новий локдаун?
Про все це OBOZREVATEL розпитав у першого заступника голови Київської міської державної адміністрації Миколи Поворозника.
– Вже півтора року ми живемо в умовах пандемії. Чи вдалося київській владі пристосуватися до нових умов? Що, озираючись на пройдений шлях, можете назвати найважчим випробуванням?
– Ми були першопрохідцями фактично. Ніхто ж не розумів, що і як робити на початку – починаючи від організації медичного забезпечення і закінчуючи організацією життєдіяльності безпосередньо самого міста. Але я вважаю, що ми впоралися – і в першу хвилю коронавірусу, і в другу. У другу, до речі, було складніше: було значно більше хворих, і важкохворих, зокрема. Багато людей потребували кисневої підтримки, реанімації. Адже вірус мутує і ускладнює перебіг захворювання. Але – ми впоралися.
Як живе місто? Гадаю, і мешканці Києва, і влада пристосувалися до нових умов, в яких ми вимушені тепер жити. В усьому, починаючи від масок і закінчуючи безпосередньо організацією роботи підприємств. Переформатовуються навіть відносини – і дещо залишиться з нами і після завершення пандемії. Наприклад, усі зараз оцінили переваги дистанційної роботи. Це світовий тренд.
Місто функціонує наразі в зеленій зоні, практично жодних обмежень немає, а ми, влада, використовуємо цей час, щоб підготуватися до наступної хвилі. Активно проводимо вакцинацію, готуємо лікарні – робимо все необхідне, щоб бути готовими надати допомогу всім, хто її потребуватиме.
Що було найскладніше? Напевно, ухвалювати непопулярні рішення, що впливають на звичне життя людей. На Київ же всі дивилися, як на флагман. Наші лікарні чи не першими почали приймати хворих на ковід. Ми першими запроваджували ті чи інші обмеження в місті. І їх треба було аргументувати, доводити, що ці рішення – необхідні.
Складно було налагодити роботу медичних закладів у нових умовах. На той час лікарні та медичний персонал не були на 100% готові до того, щоб впоратися з такою кількістю хворих. Але ми робили все від нас залежне – і отримали фідбек від лікарів, що наші дії дали їм можливість "перегрупуватися", мобілізуватися – і почати працювати на повну потужність.
І це – в умовах, коли на початку не було ж нічого. Навіть елементарних засобів захисту – тих же масок, рукавичок. І виготовляти їх не було можливості: виробництва, які могли це робити, зупинили роботу через карантин. Але нам вдалося забезпечити лікарні масками та рукавичками – ще до того, як вони почали надходити до аптек. Адже дуже важливо було убезпечити лікарів. Ми просто не могли собі дозволити, щоб медики через хворобу "випадали" з роботи навіть на два тижні.
Тому найскладніше – пошук рішень та їх ухвалення. Ми тоді працювали практично в режимі нон-стоп. Щодня збирався штаб, куди входили представники всіх дотичних до цього підрозділів, департаментів та управлінь – і охорона здоров’я, і транспорт, і санітарний лікар, і Держпродспоживслужба… Разом ми вивчали ситуацію, моделювали можливі рішення, ухвалювали їх – і несли за них відповідальність. Як робимо це досі.
І те, що ми робили, як показав час, спрацювало: нам вдалося перервати ланцюжки захворювання і зупинити його поширення.
– У світі вже говорять про третю хвилю пандемії. За прогнозами медиків, до України вона докотиться десь восени. Готові до цього?
– Якщо говорити про лікарні – ми готові повністю. У нас підготовлено багато ліжкомісць, лікарні забезпечені всім необхідним, лікарі мають досвід лікування коронавірусу.
Інша річ – чи готові до нової хвилі мешканці міста. Тут є великі питання. Бо коли виходиш на вулицю – таке враження, що ніякої пандемії немає. Ніхто не дотримується соціальної дистанції, люди забули про засоби захисту…
На сьогодні рівень захворюваності в Києві невеликий. Але наразі це вже Дельта-штам COVID-19, який надзвичайно швидко поширюється. Хвороба "молодшає". До лікарень дедалі частіше потрапляє молодь і діти, які в першу-другу хвилю хворобу переносили практично на ногах.
Ми розуміємо, що так чи інакше нам доведеться знову ухвалювати рішення про подальшу роботу міської інфраструктури у разі, якщо третя хвиля до нас докотиться. Хоча зараз ситуація дещо краща, ніж на початку пандемії. Хоча б тому, що вже є нормативні документи, за якими можна працювати. Ми зараз їх дещо коригуємо, адже велика кількість людей вже вакцинована. Треба буде комбінувати обмеження – якщо їх доведеться вводити. Але я оптиміст. Думаю, до локдауну ми не допустимо – і потреби повністю закривати місто вдасться уникнути.
– Що маєте на увазі під комбінуванням обмежень? Якісь "преференції" для вакцинованих мешканців?
– До певної міри – так. Якщо люди, попри загальну істерію, наважилися і зробили щеплення, не відмовляються від маски, антисептиків, ведуть достатньо обережний спосіб життя, зважаючи на хворобу – на мою думку, їм треба давати можливість працювати й жити у звичному для себе режимі.
– Є вже бачення, як це працюватиме?
– Є відповідні звернення, наприклад, від тих же рестораторів. Вони готові працювати в локдаун, враховуючи, що буде вакцинований весь персонал закладів, а відвідувачів допускатимуть за наявності паспортів вакцинації. Але це все поки – на рівні ідей, які лише напрацьовуються. Зараз, на відміну від першої хвилі, ми можемо також дивитися на світовий досвід. І виробляти певний "гібрид" обмежень – на випадок, якщо їх таки потрібно буде вводити.
Від попередніх локдаунів найбільше постраждала економіка. І всі розуміють: ще одного повторення жорстких обмежень на кшталт тих, які вже були, вона може не витримати. Переконаний: місто має працювати.
– Захист бізнесу від удару в столиці наразі є одним із пріоритетів?
– Так. Бо це робочі місця, зарплати для людей. Це життя. Тому ми й шукаємо зараз оптимальні варіанти роботи міста за умов певних обмежень. Ще раз повторюся: дуже сподіваюся, що локдауну вдасться уникнути. Що нам не доведеться повністю закривати місто, запроваджувати спецперепустки і так далі. Але ми розуміємо, що можливий і такий розвиток подій. Тому готуємося до всього.
– До речі, щодо спецперепусток. Останнім часом про це багато говорять, зокрема, що міська влада вже збирає списки працівників підприємств критичної інфраструктури. Знаю, що ви пояснювали це розробкою алгоритму, як цей режим працюватиме. Чим він відрізнятиметься від попереднього досвіду?
– По суті – нічим. По формі – враховуючи цифровізацію, ми вирішили ці спецперепустки не друкувати, а зробити електронними й роздавати на засоби комунікації. В решті все працюватиме, як раніше.
Пріоритет буде надано об’єктам критичної інфраструктури, які точно мають працювати навіть у режимі червоної зони і суворого локдауну. Працівники цих підприємств отримають електронні перепустки для користування громадським транспортом. Покрокова інструкція вже розміщена на сайті.
Нагадаю: рішення про закриття громадського транспорту наразі входить до компетенції місцевої влади. У попередні рази ми не зупиняли транспорт, а переводили його в спецрежим для перевезення пасажирів, які мусять працювати і під час локдауну. Переважно це підприємства, що мають стосунок до забезпечення життєдіяльності міста, торгівля та центральні органи виконавчої влади. У Києва ж є своя специфіка. Міністерство оборони, інші міністерства мають працювати за будь-яких обмежень. І ми маємо забезпечити їм таку можливість.
– Під час попередніх локдаунів було чимало повідомлень про підробку паперових спецперепусток. Як захищатимете від підроблення електронні?
– Підробити таку перепустку буде не так просто, як паперову. Але тут же річ навіть не про це. Можна скільки завгодно змагатися, в кого кращий ксерокс. Але важливе ставлення містян до обмежень, які запроваджуються. Всі мають розуміти: ми це робимо не для того, аби не дати комусь проїхатися в автобусі. Це вимушений крок, що має на меті зупинити поширення хвороби. І що швидше всі це зрозуміють і зупиняться на тиждень-два, коли вводиться жорсткий локдаун, то швидше він буде скасований. Практика ж показала: коли ми востаннє на два тижні переходили в режим суворих обмежень – це дало свої плоди. І сьогодні ми живемо в зеленій зоні.
– Зважаючи, скільки бійок було за можливість сісти в автобус і маршрутку, коли діяли ці обмеження, – їхню мету розуміють не всі.
– Не всі, на жаль. Саме тому я й казав на початку розмови, що найважче було ухвалювати складні й непопулярні рішення – і пояснювати їх необхідність киянам.
– І як – вдалося вам, на вашу думку, побудувати правильну комунікацію з жителями міста?
– Можу сказати, що більша частина містян з абсолютним розумінням ставиться до тих заходів, які запроваджуються. Ми це бачимо сьогодні по тій же вакцинації. Це – відгук та оцінка комунікації між владою і киянами.
– Київ, напевно, є лідером за відсотком вакцинованих?
– Абсолютно правильно. Ми є лідером на сьогодні. Хоча насправді нам немає з ким змагатися. Ми маємо змагатися самі з собою, переконувати самі себе. І приклади у світі, і приклади в Україні підтверджують: вакцинація працює. Подивіться, приміром, на Моршин. Там було запроваджено експеримент щодо максимальної вакцинації людей. Кілька днів тому читав: з 20 червня у місті не зафіксовано жодного захворювання на ковід. Вакциновано близько 70% мешканців міста.
Тож якщо ми матимемо 70% вакцинованих – про пандемію можна буде вже не говорити.
– А скільки маємо наразі?
– На сьогодні маємо понад мільйон щеплень. Дві дози у нас отримали близько 385 тисяч. Робота йде. Але навіть перше щеплення вже запускає роботу імунної системи і воно точно спрацює при новій хвилі.
– Принаймні, перебіг хвороби буде легший.
– Саме так. Звичайно, ми розуміємо, що вакцинація не є панацеєю від хвороби. Але подивіться на вакцинацію від звичайного грипу: людина вакцинована може захворіти – але перенесе недугу легше.
А це дає надію на те, що ми зможемо впоратися з можливою навалою хворих у лікарнях.
– Як з вакцинами? Чи достатньо їх? Звідки вони надходять?
– Ми намагаємося закупити вакцини самотужки. Але на сьогодні по державній лінії ми маємо достатньо вакцин, аби забезпечити нинішні темпи вакцинації. Щодня у Києві щеплення отримують понад 20 тисяч людей. Ми відкрили великий вакцинальний центр на МВЦ – окрема подяка керівництву центру. Ми зробили там еталон. Таких центрів більше в Україні немає.
І це – про ставлення до хвороби. Люди йдуть і вакцинуються. Ми проводимо щеплення у великих колективах, вакцинуємо медиків, які, по суті, досі є на передовій боротьби з хворобою. Зараз у столиці провакциновано 99,5% усіх працівників медичних закладів.
Наразі ставимо собі за мету до 1 вересня чи до початку нової хвилі максимально вакцинувати вчителів. Наша ціль – щеплення мають отримати до 85-90% працівників освіти.
– Крім вакцинації вчителів, як ще місто готує освітні заклади до третьої хвилі і до можливих обмежень?
– У нас напрацьовані декілька варіантів розвитку подій. Я дуже сподіваюся, що ми не будемо переходити на дистанційну форму навчання. Але якщо така необхідність виникне – пропонуватимемо такі форми навчання, які були минулого року. В нас усе це опрацьовано - і телевізійні уроки, і онлайн- програми прописані. Якщо ж діти підуть до школи – ми зараз готуємося до того, щоб заняття в класах були безпечні. Місто виділяє цього року близько 90 млн на те, щоб забезпечити освітні заклади необхідним дезинфікувальними засобами, засобами захисту, щоб можна було нормально працювати.
– А для лікарень плануєте додатково щось закуповувати? Обладнання, наприклад?
– Ми змогли максимально забезпечити лікарні ще минулого року. Тоді місто виділило майже мільярд гривень для закупівлі найнеобхіднішого. І робити це доводилося дуже швидко.
Зараз такої великої потреби немає, бо, як я сказав, медзаклади забезпечили основним необхідним. Цього року ми виділили близько 250 мільйонів гривень на підготовку лікарень до приймання хворих. У столичних медзакладахї є ліки, є засоби захисту, є кисень – все те, що необхідне, аби надати допомогу. Всього достатньо. Якщо ж десь точково чогось і не вистачає – воно оперативно докуповується, або за гроші міста, або за власні кошти лікарень.
Ми зараз найбільшу увагу приділяємо реанімаційним відділенням. Бо бачимо, що велика кількість хворих сьогодні потребує реанімації.
Наразі в Києві 16 лікарень визначені лікарнями першої черги – вони готові приймати хворих на коронавірус. Це дві дитячих лікарні, решта – для дорослих. Крім того, внутрішніми рішеннями ми зараз готуємо ще 7 лікарень до того, щоб вони були готові госпіталізувати таких пацієнтів, якщо раптом медзаклади першої черги не справлятимуться. Це – понад 5 600 додаткових ліжкомісць.
Тому – ми готові до третьої хвилі.
– Є прогнози, коли вона може докотитися до столиці?
– Зважаючи на інформацію щодо серйозного поширення Дельти у південних регіонах і те, що наразі – сезон відпусток, коли люди почнуть повертатися з відпочинку до міста, коли на навчання з’їдуться студенти, ми будемо мати що робити.
– Чи не думала міська влада над можливістю запровадження обов’язкової вакцинації?
– Не думаю, що ми будемо ухвалювати такі рішення. Ми вважаємо, що найголовніше – достукатися до людей, пояснити, чому вакцинація необхідна. Але вона так чи інакше залишається справою добровільною. Ніхто нікого силоміць на щеплення тягти не буде. Людей треба переконувати.
– Але якраз "бонусами", певними "преференціями" це і можна, напевно, зробити найефективніше. Можливість уникнути суворих обмежень у разі їх запровадження – чудовий стимул для тих, хто досі вагається – вакцинуватися чи ні.
– Про це й мова. Хоча, скажу вам, вакцинація у нас нагадує "снігову кулю": чим більше людей отримують щеплення – тим більше приходить нових охочих вакцинуватися. У нас так було з медиками. На початку погодилися вакцинуватися десь 30% працівників медзакладів. Решта – насторожено спостерігали. А далі – пішло, цифри, які маємо зараз, я вам називав: майже 100% медиків провакциновані.
Така сама ситуація – з освітянами. Тож є надія, коли вони повернуться з відпусток – вакцинуватимуться всі.
А щодо "бонусів"… Хіба це не найкращий "бонус" – можливість зупинити пандемію і повернутися до звичного ритму життя без жодних обмежень? Якщо ми цього хочемо – маємо вакцинувати щонайменше 70% мешканців міста. Тоді можна буде сказати: ми подолали пандемію.
– Пандемія – це величезний виклик, безперечно. Але боротьбою з коронавірусом завдання міської влади ж не обмежуються. Як позначилися нові умови, нові реалії на роботі комунальних служб, на реалізації інфраструктурних проєктів?
– Сказати, що пандемія ніяк на це не вплинула – я не можу. Було багато обмежень, зокрема, щодо роботи міста, щодо будівництва, тощо. Але основні завдання, які ми перед собою ставили – реалізуються. Виконуються великі інфраструктурні проєкти, будуються школи, триває підготовка до опалювального сезону (торік ми його навіть в умовах пандемії провели достатньо вдало). Все, що можна було робити в умовах обмежень – ми зробили.
І цього року зробимо все, що планували. Я не хочу зараз розповідати про бюджетні недоотримання і про ті пільги, які ми надавали малому бізнесу, який мав якось виживати, коли все закривалося… Ми з розумінням до всього цього ставилися. Можу констатувати: в умовах, які є на сьогодні, місто працює на повну потужність.
– Разом з тим, хоч ви й кажете, що все йшло за планом, завершення реконструкції, наприклад, Шулявського шляхопроводу відкладається в часі. Чому, до речі? Через карантин?
– Частково – і через карантин. Адже іноземних фахівців, які мали виконувати значний пласт робіт, ми змушені були чекати по 2-4 місяці. Тому що то там кордони були закриті, то тут обмеження на в’їзд вводилися.
Але головна причина затримки полягає в ситуації з 5-м цехом заводу "Більшовик", який заважає нам добудувати нарешті повністю Шулявський шляхопровід. Ми ніяк не можемо досягнути домовленостей з Фондом держмайна в частині викупу цього 5 цеху для громадських потреб.
– Відповідно, ви не можете сказати, коли роботи будуть завершені? Бо немає розуміння, коли будуть досягнуті ті домовленості?
– Основні роботи, які потрібно було провести по мосту, щоб запустити проїзд – виконані. Автомобільний рух на центральній частині відкрито. Наразі питання у закінченні роботи по з’їздах і навколишніх вулицях, які використовувалися для об’їзду. Асфальтне покриття там, на жаль, практично зруйноване за час, поки прямий проїзд було закрито. Тому постала необхідність відремонтувати кілька прилеглих вулиць, зокрема, Гарматну, Виборзьку, Нестерова… Практично йдеться про те, щоб зробити нові вулиці.
Що ж стосується 5 цеху – очікуємо, що десь на жовтень нарешті буде рішення від Фонду держмайна. І після цього роботи залишиться десь на пів року: знести цей цех і побудувати два з’їзди з мосту. Якщо все буде так, як ми розраховуємо, до наступного літа ми закінчимо Шулявський шляхопровід повністю.
– Чому його будівництво так сильно здорожчало – з 600 мільйонів на початку до майже 2 мільярдів гривень зараз?
– Комплекс причин. По-перше, вимушена розтягненість робіт у часі. По-друге, необхідність ремонту доріг на вулицях, про які я говорив і які були пошкоджені внаслідок ремонту мосту. На додачу, за час, що минув від початку реалізації проекту, відбулося багато змін, зокрема, в нормативних документах. Згідно з новими вимогами, ми маємо додати туди кілька додаткових ліфтів, наприклад – понад ту кількість, що була запроєктована на початку.
У початковий проєкт з моменту початку робіт ми вимушені були внести певні корективи. Наведу приклад. Ви ж знаєте, що на час ремонту ми практично не закривали рух проспектом Перемоги. І це також призвело до певного здорожчання, адже за таких умов доводилося використовувати зовсім інші технології. Нагадаю: у нас там працювала голландська компанія, яка монтувала мостові прольоти. Це потребувало відповідної техніки, яку також привозили з-за кордону. І тягло за собою додаткові витрати. Адже у початковому варіанті проєкту передбачалося, що ми просто перекриємо рух повністю, зруйнуємо залишки старого мосту і побудуємо новий безпосередньо на місці.
Я хотів би ще звернути увагу: робота має коштувати стільки, скільки вона коштує. Вона не може коштувати дорожче і не може коштувати дешевше. І практично по всіх об’єктах, які будуються в Києві, ми платимо кошти тільки після того, як проведені всі відповідні будівельні та кошторисні експертизи – як по проєкту, так і по виконаних роботах.
Простий приклад. Пам’ятаєте, коли скляний міст будувався – скільки криків було, що там усе вкрадено? Так от: коли всі казали, що гроші вже розікрали – ми ще жодної копійки не заплатили: чекали результатів експертиз від профільних структур, які провели аналіз і підтвердили ті цифри, які стояли в актах виконаних робіт. І це стосується не тільки технічного нагляду, а й фінансової складової.
Щодо Шулявського мосту і щодо будь-яких інших об’єктів точно така ж практика у нас застосовується.
– Якщо всі кошториси підтверджено експертами, чому ж тоді на адресу столичної влади лунає стільки звинувачень на кшталт "украли"?
– Комусь просто хочеться так казати. А для когось це елемент політичної боротьби. І це прикро. Бо через хвилі постійного негативу нам дедалі складніше стає шукати як підрядників, так і виконавців робіт на тих чи інших об’єктах. Зараз дуже багато компаній просто відмовляються працювати з бюджетними коштами. Кажуть: у нас є приватний ринок, не хочемо. Бо знають, що потім їх будуть безпідставно звинувачувати.
Події останніх пів року це показують. Оці всі обшуки, – справжня лавина обшуків, яка прокотилися містом, – вони ж, за великим рахунком, не стосуються комунальних підприємств. Вони стосуються підрядників і виконавців робіт.
Насправді, для мене дивно чути звинувачення щодо ефективності/неефективності роботи міської влади. Наше основне завдання – ефективно використовувати кошти, які є в міста, на задачі, що визначені як пріоритетні. І є ціла купа органів контролю – як наших внутрішніх, так і державних – які моніторять ціноутворення. Є зрештою система "Прозорро", тендерні процедури тощо. Коли роботи виконано – є технагляд, будівельні норми тощо. Але ми зрештою все одно отримуємо отаку ситуацію та нескінченні голослівні звинувачення. І це в той час, коли в місті багато всього робиться, коли столиця змінюється!
Тож окрім політики я інших пояснень цій ситуації не маю.
– Складається враження, що ні до кого, до жодного іншого міста такої уваги пильної наразі немає…
– Дійсно немає. Вся увага сконцентрована на місті Києві. Але ми змушені працювати і за таких умов. Уже за два місяці нам треба буде запустити тепло – в умовах різкого підвищення вартості газу. Нам треба робити іншу важливу щоденну роботу, без якої місто не функціонуватиме. Ми жодних завдань з себе не знімаємо. Точно не жаліємося. Точно будемо працювати. І точно виконаємо ті задачі, які перед нами стоять. Місто буде з теплом, з дорогами, з освітою, з медициною. Я в цьому абсолютно переконаний. І не бачу нічого, що могло би нам стати на перешкоді.
– Новини про все нові й нові обшуки на різних комунальних підприємствах ми бачимо в ЗМІ регулярно. А от чи є розвиток якийсь у цих справ?
– Поки розвитку ми не спостерігаємо. Ніяких звинувачень нікому не висунуто. Ще раз наголошую: питання ж не до комунальних підприємств. Питання – до підрядників, які, як було озвучено, не сплачували податки до бюджетів різних рівнів.
Уся необхідна інформація так чи інакше надається правоохоронним органам. Ми маємо внутрішній фінансовий аудит. І за останні кілька років було проведено понад пів тисячі аудитів. Якщо вони виявляли хоч якісь проблеми – ми інформацію про них передавали до правоохоронних органів, аби вони вже вживали заходів впливу чи ухвалювали необхідні рішення. Це ніхто точно не приховував.
І наразі в правоохоронних органах є купа справ за нашими зверненнями. Слідчим різних структур місто надало усю інформацію для розслідування можливих зловживань і здійснення контролю за використанням бюджетних коштів. Але все це відсувається вбік. Натомість ми чуємо: а давайте ми подивимося, як там контрагенти податки сплачують… Не сперечаюсь, це також важливо. І правоохоронні органи мають повне право займатися ще й цим. Але виглядає це трішечки… "з душком", чи що.
– Давайте повернемося до важливих інфраструктурних проєктів. Київ має своєрідний довгобуд – Подільсько-Воскресенський мостовий перехід. Що ж ним наразі відбувається? Буде він добудований?
– Обов’язково буде. Цього року ми однозначно запустимо автомобільне сполучення між лівим та правим берегом.
Насправді, за останні 3 роки там зміни помітні неозброєним оком. Ситуація дещо ускладнюється тим, що цей міст просто стояв довго – через це запустити заново роботи там було непросто. І ми маємо залучати фахівців високого рівня з досвідом проведення певних робіт. Але – працюємо.
Арочний міст через річку Дніпро сьогодні стоїть уже в проєктному положенні. До кінця місяця знімуть уже всі ці іржаві тимчасові опори. Заїзд зі сторони Нижнього та Верхнього валу на сьогодні зроблений, там залишилося провести благоустрій.
Достатньо активні роботи зараз ведуться на території Русанівських садів. Будується частина метрополітену, який має там піти під землю, під залізницю. Ідуть роботи з будівництва переходу через залізницю, аби доїхати до вулиці Бальзака. Зі сторони Бальзака ведуться роботи з облаштування дорожнього покриття, яке прилягатиме безпосередньо до цього мостового переходу…
Тому я не бачу, що могло би нам завадити до кінця року запустити автомобільне сполучення.
– А якщо говорити про метро?
– А наступним кроком якраз і буде метрополітен, початок будівництва якого, фактично, стартував. Сьогодні є надії, що ми зможемо знайти інвестора, щоб будувати метрополітен. Це великі європейські банки – їх є декілька – які готові надавати місту достатньо дешеві кредити для будівництва метрополітену.
Частина проєкту у нас є. І після того, як поїде автомобільна частина – ми плануємо перейти до активного будівництва метрополітену.
– Невже жителі Троєщини нарешті дочекаються метро?
– Бачите, ми говоримо про метро на Троєщину, але я нагадаю: у нас є ще Солом’янський район, де є всього одна станція метрополітену – "Вокзальна" – яка також потребує реконструкції і будівництва ще одного виходу. Адже на сьогодні вона серйозно перевантажена.
Тому цього метрополітену чекають не тільки мешканці Троєщини, а ще й кияни, які живуть у Солом’янському районі. І не тільки. Адже перемички наявних сьогодні ліній метрополітену зі ще однією новою лінією дадуть можливість розвантажити переходи в центральній частині міста. Якщо ми з’єднаємо "Вокзальну" з "Лук’янівською", а "Лук’янівську" – з "Тараса Шевченка" – це дозволить зробити ще одну можливість пересадки з однієї лінії на іншу.
– Скільки на це все потрібно часу і грошей? І на мостовий перехід, і на метро?
– Метрополітен від’єднується, за великим рахунком, від переходу, враховуючи, що він у Русанівських садах іде під землю. Справа, якщо подивитися, там уже стоять сваї для будівництва метро в бік "Тараса Шевченка". Тому будівництво метро вже не буде зв’язане з будівництвом мосту. Всі основні роботи будуть зроблені.
Щодо коштів – сьогодні достатньо складно оцінювати. Якщо ми говоримо тільки про метрополітен, то два роки тому ми мали консультації з Китаєм, який хотів інвестувати в будівництво. На той момент орієнтовна вартість проєкту складала близько 2,3 млрд доларів. Це 18 нових станцій з лівого берега на правий, від Жулян до Троєщини.
Щодо Подільського мостового переходу – там відкрита частина лінії метро і вона майже готова – це 3 станції.
– Якщо зробити обережний прогноз – це питання 5, 10 років? Більше?
– Дуже багато складових в оцінці часу. Перша – фінансова. Друга – виробнича. Гадаю, йдеться щонайменше про 5-річний період з моменту старту активного будівництва.
– Можливо, хоч тоді принаймні одна претензія до столичної влади зніметься. Маю на увазі оце "За Януковича нові станції будували, а тут за скільки років – жодної"…
– Після 2014 року достатньо складно було точно щось робити – враховуючи всі боргові зобов’язання, які мало місто, Україна загалом. Плюс – інфляційні процеси та війна… На жаль, усі ці роки було точно не до будівництва метро. А щодо претензій – тим, хто їх висловлює, я би хотів нагадати: за ті станції, які за Януковича будувалися, ми розраховуємося ще й досі.
– Які ще важливі інфраструктурні проєкти наразі реалізуються чи плануються?
– Насправді – дуже багато. Ми просто дуже швидко до всього звикаємо – і маємо враження, що все так і було завжди. Люди їздять новими рівними дорогами у більшій частині міста – і не помічають уже цього. Наче вони такі завжди й були.
Ми зараз, наприклад, закінчуємо ремонт Окружної. До кінця року, гадаю, закінчимо ділянку від Одеської площі до Жулянського шляхопроводу. Це великий шмат роботи. Туди далі вона вже зроблена, а тут – ще ні.
Один з важливих проєктів – абсолютно новий, тому що ми в основному ремонтуємо те, що є – новий об’єкт, який продовжить частину Окружної до вулиці Богатирської. Ми дорогу до вулиці Сім’ї Кульженків вже зробили позаминулого року. І зараз переходимо через залізницю і з’єднаємо нову дорогу з Богатирською, що дасть можливість серйозно розвантажити Шулявський шляхопровід, вулиці Теліги та Довженка. Адже весь вантажний транспорт тоді матиме можливість після виїзду з Північного мосту (колишнього Московського) повертати направо, на Богатирську – і практично по прямій виїжджати на Кільцеву дорогу. Цей проєкт ми до кінця року точно завершимо.
Ну і продовжуємо поточну роботу – добудовуємо та будуємо нові школи, садочки, парки, дороги, лікарні… Ми робимо це кілька років дуже активно. А людям здається, що воно береться нізвідки, саме собою. Або що так і було – бо, як я казав, до хорошого швидко звикаєш.
– А для вас особисто що є ключовою метою на посаді? Що би ви хотіли зробити за час роботи в КМДА?
– А я вже таке зробив. Не себе хвалю. Це велика робота великої команди. Але я тоді очолював цей напрям, тоді теж було ухвалено і реалізовано дуже багато складних рішень… Ми всі сьогодні користуємося послугами в ЦНАПах з комфортом І задоволенням. Усі розуміють, як за два дні отримати паспорт, як прописатися, виписатися і так далі… Це результат, зокрема, й моєї роботи. Ми цим почали займатися з 2008 року – і кілька років тому реалізували це. І сьогодні вже мало хто пам’ятає, що ще недавно отримувати послуги від держави було зовсім не так зручно і швидко.
А якщо говорити про майбутнє… Можливо, те ж метро хотілося б побудувати. Тому що про нього багато говорять, досить багато сил вкладено для того, щоб воно стало реальністю. Але я би і на метрополітені не зупинявся б, чесно кажучи. Бо головне, як на мене, зробити так, щоб і киянам, і гостям міста в Києві було комфортно і затишно. Комфортність охоплює багато складових. Це і медицина, і транспорт, і якість доріг, і доступність парків… У Віталія Володимировича (Кличка. – Ред.) абсолютно правильна позиція в частині того, що треба забрати людей з асфальту і привести їх у парки. Це ж правильна історія! І в нас за 3-4 роки з’явилися чимало парків, де містяни залюбки гуляють, відпочивають. Ми відремонтували сотні парків і скверів, створили нові зони відпочинку.
І робимо ми це не тільки в центральній частині міста. Ми завжди намагалися і продовжуємо робити комфортним для проживання не тільки центр, а кожен куточок столиці.
Бо кияни точно заслуговують на те, аби жити в сучасному, зручному, красивому місті. У справжній європейській столиці.