Відео дня
Палаци, "брутальний офіс" смерті і Космос: радянські будівлі Києва, про які знає весь світ. Фото
У нашій столиці безліч визначних споруд та пам'яток – від археологічних стоянок і стародавніх соборів до найсучасніших хмарочосів. Вигляд Києва формують архітектурні ансамблі різних епох, створюючи неповторний образ, що запам'ятовується кожному.
Останнім часом особливий інтерес викликає радянська архітектура. Від конструктивізму до радянського модернізму. Про архітектуру ХХ століття пишуть книги, наукові дисертації. І не тільки в нашій країні. А на тлі нещодавнього скандалу, пов'язаного з демонтажем будівлі "Квіти України", можна сміливо припустити, що інтерес до нашої спадщини зростає і відбувається її переоцінка.
OBOZREVATEL пропонує по-новому подивитися на надбання радянської епохи й оцінити споруди, про які вже знають у всьому світі. Їх у нашій столиці досить багато і всі вони по-своєму цікаві (щоб подивитися фото, доскрольте до кінця сторінки).
Від патріархального Києва – до соціалістичного міста
Типовий Київ початку XX століття – це ансамблі монастирів, розмаїття церков, величезна кількість прибуткових будинків і патріархальні вулиці з невисотною забудовою. Після остаточного встановлення радянської влади ця архітектурна ідилія була розкритикована відразу, а швидкому утвердженню нового стилю соціалістичного міста посприяла антирелігійна політика комуністів і вимоги нового робочого житла.
Церкви почали масово зносити, порушуючи усталений образ стародавнього міста на Дніпрі. У 1920-х – на початку 30-х років з'являються перші будівлі в стилі конструктивізму – прості, сучасні, без "кокошників," як у псевдоросійському стилі й без скульптур, цікавих решіток лоджій, різноманітних деталей, як у модерні.
Щоправда, на початку 1930-х років тенденції почали змінюватися, і конструктивізм потихеньку почав згасати. Хоча в європейських країнах і США він навпаки отримав подальше поширення. В СРСР утвердився Сталін, який почав індустріалізацію та партійні чистки. Тоталітарним лідерам потрібна монументальна архітектура – зі скульптурами, колонами й велетенських розмірів. Така, щоб дивитися й розуміти, наскільки могутня влада в країні.
Це збіглося з перенесенням столиці України до Києва в 1934 році. З'явилася ідея створити монументальний урядовий центр. І, звичайно ж, архітектори не придумали нічого кращого, як облаштувати його на місці Софійського та Михайлівського монастирів – святинь східних слов'ян і пам'яток культури.
Слава Богу, ці плани втілилися лише частково. Знесли Михайлівський Золотоверхий монастир, а поруч збудували нинішню будівлю МЗС України. Ось власне і весь новий урядовий центр, який вдалося реалізувати у святому місці.
Оселя для партійних чинуш перемістилася на Печерські пагорби, ближче до давньоруських святинь. І тут спорудили величезні будівлі, які зараз вважаються пам'ятками архітектури національного значення. Це і будинок Верховної Ради, і будинок Ради народних комісарів УРСР (Кабмін. – Ред.), і штаб Київського військового округу (нині Офіс президента. – Ред.). Справжнім символом нової архітектури стала споруда Верховної Ради України, яку спорудив видатний зодчий Володимир Заболотний.
Палац українського парламентаризму
Будинок Верховної Ради УРСР спорудили в 1936-39 роках поруч із Маріїнським палацом. Помпезна та водночас спокійна класична споруда – одна з найвідоміших радянських будівель у світі. Вона не тисне на ландшафт, як будинок Кабміну, а, навпаки, підкреслює його. І заслужено вважається зразком "української архітектурної класики". Чого тільки варта величезна 4-тонна люстра в сесійній залі, виконана у вигляді соняшника! А величні інтер'єри з українськими мотивами вражають чудовою якістю роботи.
Тож не дивно, що Володимир Заболотний став лауреатом Державної премії СРСР і отримав почесті від влади. Будівля здобула оцінку "відмінно". Хоч і створений у радянські роки, будинок все ж український. Пам'ятка архітектури нагадує про традиції українського парламентаризму часів національно-визвольних змагань у 1917-1921 роках – будівлі Будинку вчителя, де під величезним куполом засідала Центральна Рада. У 1950-ті роки до Ради добудували триповерхове крило й облаштували затишний дворик. Зараз у цих стінах твориться історія незалежної України.
Палац для дітей простих заводчан
Ще одна визначна київська будівля епохи між двома світовим війнами – це дитячий садок №1 "Орлятко" заводу "Арсенал". Він розташувався в одному з наймальовничіших місць столиці – на схилах Дніпра, недалеко від самого заводу. Під ним знаменита історична місцевість – Аскольдова могила, де раніше був міський некрополь. Будівлю спроєктував видатний архітектор Йосип Каракіс у стилі, близькому до неокласицизму.
Дитсадок унікальний тим, що побудований за індивідуальним проєктом – це справжній палац для дітей! Він був першою дошкільною спорудою СРСР, побудованою не за типовими ескізами. Стіни будівлі, пофарбовані в блакитний колір, зливаються з київським небом і підкреслюють монументальність споруди. І вона радує очі перехожого. Архітектор створив будинок, який підкреслює красу нашого міста. Який і сам є окрасою столиці. Каракіс також накреслив дизайн інтер'єрів та меблів.
Уявіть собі, як дивувалися іноземці, які в радянські часи мали можливість відвідувати нашу столицю і бачили цей чудовий дитсадок! Шкода, що таких закладів у величезній країні були одиниці.
У другій половині 90-х років будівля комусь завадила і її мали намір продати, але громадськість виступила проти й "Орлятко" вдалося відстояти. На щастя, будинок визнаний історичною спадщиною столиці і йому нічого не загрожує.
Тренди помінялися – пафосу в архітектурі не місце
Після Другої світової війни ще якийсь час у столиці панував пафосно-помезний сталінський класицизм. Його розмах у країні, яка втратила на фронтах війни мільйони життів, вражав. Людям практично не було де жити й що їсти, а вулиці міст забудовувалися пишними будинками. До війни так не будували. Чого вартий один Хрещатик – справжній символ перемоги.
Щоправда, вже в другій половині 1950-х років архітектурна доктрина партії змінилася. Хрущов заявив про боротьбу з надмірностями й про критичну нестачу житла. З'явився термін "масове житлове будівництво". Проте і за часів Хрущова і після, унікальні проєкти були реалізовані. І значна їх частина саме в столиці України.
На формування нового стилю в архітектурі вплинули й світові тренди – людина полетіла у Космос, почалося століття високих технологій. І це все хотілося відобразити в архітектурі, дизайні та навіть промисловості. СРСР таким потенціалом володів, тому в кінці 1960-х років виникає новий стиль – радянський модернізм, якому передував згаданий раніше конструктивізм.
Тарілка з Космосу
"Летюча тарілка" біля станції метро "Либідська" (в радянські часи "Дзержинська". – Ред.) була побудована в Києві в 1971 році для потреб Інституту науково-технічної та економічної інформації. Спроєктував споруду відомий зодчий Флоріан Юр'єв.
У самій "летючій тарілці" розташований конференц-зал з унікальною акустикою. Автор космічної будівлі запланував його як концертний зал, але зрештою там облаштували кінолекційний зал наукової бібліотеки.
Футуристичну споруду полюбили іноземні гості столиці. Біля неї роблять яскраві фото, про неї пишуть книги. Не дарма свого часу Юр'єв отримав нагороду "За новаторство в архітектурі".
Зараз навколо будівлі зводять черговий ТРЦ, а у висотному УкрІНТЕІ скляний фасад повністю оновили.
Ще одне "космічне" диво столиці – готель "Салют" на площі Слави. Його звели в 1984 році за проєктом Авраама Мілецького. Спочатку його планували зробити 18-поверховим, але від цієї ідеї відмовилися і тепер перед нами 7-поверховий тризірковий готель на величезному стилобаті.
Футуристична будівля дуже подобається іноземцям. Щоправда, останнім часом, вона виглядає якось не дуже доглянуто, а поруч звели величезний ЖК, який став домінантою площі замість готелю.
Оселя смерті, до якої водять екскурсії
Ще один яскравий представник радянського модернізму в Києві – крематорій на Байковому кладовищі.
Його ще вважають представником бруталізму – течії в архітектурі модернізму, яка виникла у Великобританії. Походить він не від всім відомого слова брутальний, а від французького beton brut (необроблений бетон. – Ред). Таку технологію широко використовували майстри архітектурного модернізму. А видатний британський архітектурний критик Джонатан Гленсі навіть присвятив цьому напрямку модернізму окрему книгу "Брутальний світ".
Якщо говорити про архітектурні особливості стилю, то основні його риси це монументальність, але без зайвих надмірностей, функціональність і інтернаціоналізм. Вообщем, київський крематорій під ці стандарти легко вписується.
В останні роки він став справжнім магнітом для іноземних туристів. Воно й не дивно – такого космічного "палацу смерті" немає ніде в світі.
Над проєктом "Будинку скорботи" працювали видатні архітектори й художники: Авраам Мілецький і подружжя Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. Спочатку навколо крематорію пропонували створити парк пам'яті, тому обговорювати ідею проєкту почали ще в 1960-роки. Будівля складається з напівсфер та не має прямих кутів. Виникає відчуття, ніби вона з дуже далекого майбутнього або взагалі з Космосу.
Біля крематорію створили також 200-метрову "Стіну Пам'яті". За проєктом Рибачук і Мельниченка, на стіні мав бути бетонний барельєф, що ілюструє життя людини через низку сюжетів (від міфологічних епізодів до повоєнних часів), щоб відвертати людей у жалобі від їхньої втрати та змусити замислитися над проблемами світобудови.
На всі роботи пішло 13 років, але керівництво Української РСР вирішило залити унікальну стіну бетоном... Тоді влада звинуватила творців шедевру у відході від соціалістичного реалізму.
У 2018 році частину творіння Рибачук і Мельниченка "звільнили" й виявилося, що барельєф зберігся в ідеальному стані. Є надія, що унікальну споруду відновлять уже в найближчі роки.
Як повідомляв OBOZREVATEL, у столиці на Русанівських садах люди збудували прекрасні котеджі, садиби й навіть цілі вілли, попри те, що недалеко від їхніх помешкань споруджують Подільсько-Воскресенський мостовий перехід.