Україну почало пучити від “газиків”

Україну почало пучити від “газиків”

Отже, про “газики”. Вони бувають різні. Бувають у діточок. І дуже добре, якщо вони відходять, бо інакше починає пучити. От і Україну від газиків пучить…

Транзит газу через Україну як одне з ключових питань Нормандської зустрічі вже обговорили вздовж і впоперек. Одні в захваті підраховують здобутки і говорять про якусь величезну ефемерну перемогу, інші журяться, що “всьо пропало”, треті висловлюють більш виважену позицію… Обгрунтуємо свою позицію і ми. Щоб не бути голослівним, пропоную пройтися по основних “плюсах” і “мінусах” перемовин щодо газу для України.

Відео дня

Почнемо з позитиву. Перший “плюс” – це те, що газова труба функціонуватиме в робочому режимі п’ять років. Адже, якби вона не функціонувала два-три роки, її можна було б сміливо списувати на металобрухт. Для того, щоб утримувати трубу незаповненою, потрібен достатньо серйозний фінансовий ресурс. До того ж, мова не лише про трубу – довелося б обслуговувати компресорні станції та інші механізми. І це був би зайвий тягар. 40 мільярдів кубів – це, фактично, трохи вище рівня беззбитковості. Тобто на транзиті заробляти майже не будемо, але те, що труба функціонуватиме і не вимагатиме додаткового фінансового ресурсу із державного бюджету, є беззаперечним плюсом.

Другий плюс - причому, доволі великий, – це відносна стабільність вартості газу для споживачів. Тобто завдяки транзиту ціна на газ та, відповідно, цифри у квитанціях не зростуть карколомно. Якби ми в реверсному режимі почали використовувати газ із наших підземних сховищ та Європи, то для кінцевого споживача газ би подорожчав як мінімум на 50%. Як наслідок, державні промислові об’єкти перебували б у конкурентній боротьбі з іноземними виробництвами, а житлово-комунальне господарство очікувало б суттєве зростання тарифів на газ.

Достатньо умовним, не зрезаліазованим “плюсом” є посилення підтримки наших західних партнерів. Для того, щоб досягти цього, необхідно було належним чином вибудувати політичний діалог. Але маємо, що маємо: єдиний позитив – те, що Україна, готова, незважаючи на політичний аспект, забезпечувати постачання газу на європейський ринок, виглядає трохи вищою в очах Заходу.

Тепер щодо “мінусів”… Першим є те, що Україна мала досить високу позицію та сильні аргументи в боротьбі із “Газпромом”, але вони були використані не в достатньому обсязі – простіше кажучи, “недотиснули”. Досі незрозуміло, яким чином буде обраховуватися вартість транспортування газу і якою вона, зрештою, буде. Слід було б здійснювати розрахунок за європейською методикою – так, як це роблять поляки, словаки, чехи… У нас же це або винесено в секретні додатки, або є зручним інструментом спекуляцій із боку “Газпрому”. Тому що в будь-який момент “Газпром” може сказати, що сьогодні економічно не вигідно транспортувати газ через територію України, і через це доведеться знизити об’єм із 40 до 20 мільярдів. От сьогодні транспортування газу Північним чи Турецьким потоком є для нас вигідним, і через це 40 мільярдів кубів, починаючи з двадцять першого року, – м’яко кажучи, не найкращі умови. Але, навіть отримуючи прямі збитки, Україна, згідно з угодою, не може накласти жодних штрафів...

Другий мінус – зобов’язання України відмовитися від претензій на 12,2 млрд доларів, не отримавши натомість нічого, окрім, власне, своєї копії договору. Майже 3 млрд доларів, які Росія з барського плеча готова платити, вона що так, що так би заплатила, адже активи “Газпром” у багатьох європейських країнах арештовані, у тому числі Nord Stream… Тобто із “Газпром” у будь-якому випадку стягнули б ці гроші протягом півроку. Тому аргумент стосовно того, що ми нібито натомість отримали три мільярди живими грошима, просто сміховинний. Так само як і радість з приводу того, що Росія не висунула аргумент “виплата 3 млрд доларів як альтернатива еквівалентному кредиту Януковича”. Але вона і не могла цього зробити, тому що “Газпром” – це господарюючий суб’єкт, а питання 3-мільярдного боргу – міждержавні стосунки. Тобто маємо взаємовідносини “Газпром” – “Нафтогаз” та Росія – Україна, і не варто все змішувати докупи. А якщо хтось пов’язує ці речі, то це, вибачте мене, лукавство.

Так само, як надходження з різних джерел стосовно того, що “Нафтогаз” не уклав угоду на постачання прямого газу із “Газпром”, а п’ять приватних компаній таку угоду уклали. Ці компанії (чомусь я не дивуюсь) належать політикам, які просувають проросійську позицію в Україні, і частина з них належать до оточення Зеленського. Недарма колись було сказано, що газ – це бізнес президентів. А сьогодні виходить, що російський газ на території України – це бізнес-структури, які впроваджують російські інтереси на території України. Це заподіює більшу шкоду, ніж завдало б укладення прямої угоди на постачання газу між “Газпром” і “Нафтогаз” за європейськими принципами. Це набагато гірше. Тобто таким чином українці фінансуватимуть не українських політиків в Україні. І це величезна проблема, яка стосується не лише сьогодення, але й нашого “завтра” та “післязавтра”.

Наступне неприємне питання – Nord Stream. Після підписання 5-річної угоди, що є, в принципі, плюсом, відбудеться транспортування газу в об’ємах: 2020 рік – 65 млрд. куб. метрів газу, наступні 4 роки – по 40 млрд. куб. метрів газу. Цим ми де-факто визнаємо, що Північний потік все ж таки буде. І тут виникають питання: яким чином це збігається із позицією США, які додатково запроваджують санкції проти Північного Потоку 2, компаній, які його будують? Зрозуміло, що Америка тут частково сповідує власні інтереси, бажаючи продавати більше свого газу на європейський ринок, але, тим не менш, вона працює і в інтересах України, тиснучи на “Газпром”, щоб транзит газу через Україну таки зберігся. Чи не заподіємо ми шкоди отаким де-факто визнанням, що Nord Stream у другій половині 20 року таки існуватиме? Наскільки негативний відтінок це матиме в частині підтримки Штатами транзиту газу через Україну? Тут величезний знак питання!

Повертаючись до формування вартості транспортування газу… Відсутність конкретної цифри говорить про непрозорість. Будь-яка непрозорість гарантує корупційність та політичні ризики. Останні посилюються тим, що сьогодні громадянин України є залежним від газового регулятора, представленого не державною компанією, а п’ятьма приватними компаніями, які можуть бути завтра продані, наприклад, тим же росіянам або комусь іще. Коли постачальником газу є державний суб’єкт, такі ризики відсутні.

Підсумовуючи вищеописане, перемовини складно назвати виграшними для України. Ми відстояли лише два питання і при цьому поступилися у п’яти інших. Звичайно, це компроміс, але його досягнуто на російських умовах. І, хоча Зеленський і заявляє, що економіка не є компетенцією Президента, він, будучи гарантом Конституції України та регулятором діяльності Ради національної безпеки і оборони України, є відповідальним за державну політику в цій сфері. Більше, ніж будь-хто інший.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...