Був страшний дефіцит: у мережі згадали знамениту "варьонку" по 2 рубля з СРСР

"Ковбаса по 2.20" – один із символів, за яким тужать "фанати совка" і з якого сміються супротивники ладу. Тоді це був продукт далеко не щоденного споживання, а через дефіцит м'яса практично всю продукцію м'ясокомбінатів з України вивозили в Москву.

Про це свідчать спогади людей, що застали "ситі" 70-80-х роках з їх моторошним дефіцитом і "діставанням" хороших продуктів з-під прилавка у знайомих продавців, йдеться в публікації блогера "Репортажі з СРСР".

Загальна риса у всіх цих історіях – приємні спогади залишилися від хороших сортів ковбаси - фінського сервелат, угорської салямі, "Останкінської", "Докторської". Про дешеву ковбасу відгукуються приблизно, як і про сучасну – їстівна, але не більше.

При цьому про якесь розмаїття годі й казати: навіть у великих містах ковбаси одного виду на прилавках було всього кілька сортів.

"Різні міста СРСР забезпечувалися по-різному, і десь ковбаси не було в продажу взагалі, десь лежало 1-2 види якийсь моторошної ковбаси з жиром, на яку і дивитися не хотілося. І лише великі міста могли похвалитися деякою різноманітністю – кілька видів варених ковбас, копчені, шинка та інші делікатеси", – пише блогер.

Він пропонує подивитися, як про цей продукт згадують люди, що жили в період "брежнєвського застою".

"У дитинстві любила "Докторську", її можна було попросити нарізати на скибочки, а потім її продавець завертав в грубий коричневий або сірий папір... Кінець 70-х-початок 80-х – були приголомшливо смачні фінський сервелат і угорська салямі (шкірка була з таким характерним білим нальотом)", – наводить блогер першу історію.

Ось характерна розповідь: ковбаса – це свято, а в салати її різали дуже дрібно, щоб візуально здавалося більше.

"У дім з ковбасою приходило свято! Пам'ятаю, як з салату "Олів'є" виколупувала шматочки ковбаски, яку мама нарізала ну дуууже дрібно", – каже свідок того часу.

"Мене в дитинстві бабуся в магазин посилала за продуктами, так я пам'ятаю, ковбаси багато не брали, дорогувато було. Тоді були сорти – "Особлива","Молочна","Докторська" – їх і вживали, а ось "Чайну" рідко. ще в ті часи була "Краківська", "Одеська" – теж їх любили поїсти. Фінський сервелат йшов на ура, "Московська" варено-копчена, "Турист". Ой, був ще час, коли мене ковбаскою чоловік майбутній підкупити хотів" , – ще одне красномовне свідчення того, наскільки все було не так "в достатку", як розповідають пропагандисти "совка".

Цікава розповідь людини, чиє дитинство пройшло у військовому містечку. За його словами, туди ковбасу привозили, "але рідко і ділили по душам – скільки людина в родині".

Вдосталь військові могли купити тільки, якщо їздили в Москву. А разом з нею тягли і інші елементарні продукти. "Якщо хтось їхав до Москви, то привозив обов'язково ковбасу, цукерки, банани – це те, що я пам'ятаю", – розповів очевидець.

Розтікалася в кашу

Втім, купити хороші продукти могли далеко не всі. Тоді в хід йшла дешева ліверна ковбаса. З її якістю – як пощастить: іноді бувало смачно, іноді немає.

"Ліверну терпіти не могла. Мама якось раз купила, я спробувала, їсти не стала, а потім вирішила надати їй благородний смак і посмажити. А вона у мене на сковорідці розтеклася в кашу", – ось одне із свідчень.

З Макіївки все вивозили в Москву

Показовою є така розповідь. В Україні було багато м'ясокомбінатів, але їх продукції люди на місцях часто не бачили. Її всю відразу відправляли в Москву або інші міста республіканського значення.

"У Макіївці, місті-супутнику Донецька, був свій м'ясокомбінат, де випускали ковбасу, яка ВСЯ відправлялася в Москву і Київ. Ковбаса була в магазинах, різна і смачна, зрозуміло сервелат було купити важче, його магазинники приховувати, продавали з-під прилавка, але він був. Були дорогі сорти сиров'яленому ковбаси, їх брали рідко, лежали довго на вітрині. Варена ковбаса була смачна, і "Любительська", і "Докторська", і "Останкінська", і "Краснодарська", багато яких видів. А ще у вихідні приїжджали ростовці – ті брали все підряд, а варену до басу по 2-3 палки кожного виду. А ми все не могли зрозуміти – Ростов якихось 300 кілометрів, а область і того менше – десь 120-150. А як побував там, побачив ростовські магазини – просто жах. Пустота на їхніх прилавках!", – наводить слова жителя Макіївки блогер.

"Моє дитинство пройшло в Підмосков'ї – там в магазинах була тільки якась зеленувата, з жиром ковбаса, ще ліверна, "Чайна". Батьки завжди в Москву їздили за нормальної ковбасою. А одного разу поїхали в гості до Горького на пару тижнів – а у них там взагалі ніякої ковбаси не було, навіть ліверної. Пам'ятаю, як ми з батьками мріяли повернутися додому і з'їсти по шматочку ковбаски, нехай навіть чайної або ліверної – так скучили", – ще одне свідчення.

Як повідомляв OBOZREVATEL:

• 66 років тому 19 лютого 1954 року Крим від РРФСР передали УРСР з формулюванням "вкрай занедбана область". Україна відновила регіон, але після анексії Росією він знову "майже убитий".

• Люди, які ностальгують за СРСР, люблять згадувати, які в ньому були низькі ціни. Правда, якщо порівняти їх з зарплатами того часу, стає ясно, що крім найпростіших продуктів грошей мало на що вистачало.

• Жителі СРСР, яким пропаганда розповідала про виробництво тисяч танків і "найбільш передовою науці", в звичайному житті були змушені ремонтувати окуляри синьою ізоляційною стрічкою і шукати поради, як з "вух" від старої хутряної шапки зробити для дітей дефіцитні рукавиці.

• Побутова техніка в СРСР коштувала захмарних грошей. Так, телевізор з екраном 3х4 см коштував як дві зарплати, а в 60-і роки дозволити собі холодильник могли тільки 5% сімей "наддержави".

• Розповіді про небувалу технологічності і надійності радянської побутової техніки в більшості випадків виявляються міфами. У більшості випадків кращі приклади – вкрадені (або рідше – куплені) на Заході.

• Один з нині популярних "радянських" міфів полягає в тому, що нібито "до перебудови в Союзі жили дуже ситно". Однак кадри з магазинів з фільмів, дивом пропущені цензурою, в пил розбивають це твердження.

• Цукерки хорошої якості в СРСР були таким же дефіцитом, як і будь-які інші нормальні продукти. Дітям їх давали по 1-2 штуки, а замість солодощів все гризли солодкі брикети з киселю-концентрату.