ФДМ: нова епоха приватизації і гроші в бюджет замість корупційних схем
Фонд Державного майна України чи не вперше провів приватизацію не в стилі промислових воєн 90-х, а за цивілізованими правилами відкритого конкурентного ринку. Крім виручених у бюджет грошей, команда нового глави ФДМУ Дмитра Сенниченка зробила найважливіше – повернула довіру до діяльності фонду. Після десятиліть корупційних схем і десятка виконувачів обов'язків голів цього фонду, які обслуговували насамперед інтереси кількох олігархів, ми нарешті змогли спостерігати прозорий і відкритий процес приватизації, проведений на міжнародному рівні.
Із чого все починалося: як кучмівська "прихватизація" стала трендом на десятиліття.
Приватизація – одна з улюблених тем у незалежній Україні. За 28 років у побуті багатьох українців навіть прижився термін "прихватизація", що означає отримання олігархами контролю над підприємствами з неймовірно заниженими цінами.
Почалися ці процеси ще в далекому 1993-1995 роках. Саме тоді і сформувався пул сучасних олігархів, від яких дотепер залежала доля нашої країни.
Такий вибір Кучма зробив з усією відповідальністю – зробив ставку на вирощування власних фінансово-промислових груп. Спочатку ці люди за безцінь скуповували у зубожілого населення акції державних підприємств. А пізніше з'явилася схема так званої безконкурентної приватизації. Тобто пріоритетне право приватизації поза всяких конкурсів отримував власник найбільшого пакету зобов'язань державного підприємства-боржника.
Одним із найбільших "приватизаторів" в Україні 90-х став Павло Лазаренко. Й експерти кажуть, що саме його політика і вплив на владу зробили для України неможливим шлях багатьох інших східноєвропейських країн, куди зайшли великі міжнародні корпорації. Але історію змінити неможливо, так що надалі доводилося відштовхуватися від того, що є. Часів президентства Віктора Ющенка і Віктора Януковича тільки погіршили ситуацію: приватизація здійснювалася за все більш витонченими схемами, а апетити олігархів тільки росли. Середньому бізнесу в той час і думати не варто про спроби приватизувати через Фонд Держмайна України цікаві для них активи.
Прекрасні закони, яких ніхто не дотримувався: як законодавчі лазівки допомагали олігархам обкрадати державу на мільйони.
До того ж, із 1992 року законодавство щодо приватизації не змінювалося. Закон "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію" №2171-12 ("Відомості Верховної Ради України", 1992 р, №24, ст. 350), "Про приватизацію державного майна" №2163-12 ("Відомості Верховної Ради України", 1997 р, №17, ст. 122 із наступними змінами) були основними законами, в межах яких і здійснювалася приватизація. І якийсь час це приносило свої результати: згідно зі звітами Фонду Держмайна України за період із 1992 по 2012 рік було приватизовано понад 128 000 об'єктів. Починаючи з 1992 року, в Україні приватизовано 28 943 об'єктів державної форми власності та 99 828 об'єктів комунальної власності. Приватизировано 1564 об'єкти соціальної сфери державної і комунальної форм власності. А також приватизовано 5139 об'єктів незавершеного будівництва.
За цей період від приватизації державного майна до держбюджету надійшло понад 61 млрд грн.
Для порівняння варто згадати амбітні плани уряду Гройсмана, які анонсували нову хвилю приватизації та планували отримати до держбюджету надходження в розмірі 17 млрд гривень, але потім перерахували і назвали цифру в 22 млрд.
Але фактично результатами роботи такого законодавства поряд із масою відпрацьованих схем, які допомагали це законодавство обійти, стала низка гучних приватизаційних скандалів уже в 2000-2010 рр.
Із цих десятків тисяч приватизованих підприємств були й особливо гучні. Наприклад, подібним способом був приватизований "Укртелеком".
Після обрання президентом Віктора Януковича чиновники з ФДМУ знову заговорили про повну приватизацію національного оператора зв'язку. Шлях мінімізації вартості об'єкта був класичний: дискримінаційні умови конкурсу. Тоді закони про приватизацію вимагали здійснювати продаж стратегічних об'єктів промислового інвестора, тобто покупцеві, який уже має частку на аналогічному зовнішньому або внутрішньому ринку і зацікавлений в її розширенні.
Однак приватизаційні умови заборонили участь у конкурсі компаніям, дохід від надання послуг зв'язку яких перевищував 25% від загального річного доходу.
Іншою дискримінаційною умовою для вітчизняних та іноземних конкурентів було обмеження участі в конкурсі компаній, у яких у всьому ланцюжку володіння корпоративними правами є будь-яка, навіть мінімальна, частка компанії, учасником якої є будь-яка держава або державне підприємство з часткою понад 25% статутного капіталу. Водночас закон забороняв бути покупцем тільки юридичним особам із часткою 25% і більше, яка належить виключно українській державі.
Через це до конкурсу не допустили кількох великих гравців ринку. Також цікавилися "Укртелекомом" компанії "Київстар", акціонером якої тоді була норвезька державна Telenor Group, Deutsche Telekom, 15% акцій якої належали уряду Німеччини, а 17% – державному банку розвитку KfW, "Ростелеком", Turkcell, Telekom Austria, АФК "система", "Вимпелком".
Захопившись виконанням волі перших осіб держави, чиновники-організатори для власної перестраховки призначили конкурс на різдвяні канікули, 28 грудня 2010, – день, коли західні фінансові інститути не працюють або не здійснюють великих угод.
Як і передбачалося, на конкурс надійшла лише одна заявка від заздалегідь визначеного переможця ТОВ "ЕСУ" – дочці австрійського концерну Еріс, й "Укртелеком" віддали їй за "незалежною" оцінки. Хто стояв за "ЕСУ", тоді не було відомо. Але пізніше з'ясувалося, що "прихватизував" такий важливий для держави об'єкт пул людей, наближених до Дмитра Фірташа. А пізніше актив був проданий Ринату Ахметову.
Судові тяжби досі тривають у Лондонському і декількох інших міжнародних судах, а підприємство фактично не генерує прибуток. Скільки недоотримала держава Україна від цієї фіктивної угоди, складно уявити. Але те, що можна порахувати як чистий збиток від цієї угоди, – 10,575 млрд грн. Та сума, яку зобов'язана буде повернути держава в разі позитивних рішень суддів на користь нинішніх власників.
Гучні провали ФДМУ за минулої влади: як декларували багатомільярдний прибуток, а в підсумку ніхто не брав участі у конкурсі
Другим, не менш одіозним прикладом можна вважати нескінченні спроби приватизації ОПЗ – Одеського припортового заводу.
Одеський припортовий завод – флагман хімічної промисловості України й одночасно одне з найскандальніших державних підприємств.
Розмови про намір продати завод велися останні шість років, однак протягом цього часу ОПЗ перманентно опинявся в центрі гучних корупційних скандалів за участю людей із найближчого оточення колишнього керівництва держави.
У підсумку "знакова приватизація", яка повинна була стати зразком роздержавлення і драйвером залучення інвестицій, перетворилася на посміховисько.
Паралельно зростала заборгованість гіганта, а сам він кілька разів зупиняв роботу через "відсутність коштів". ОПЗ винен близько 250 млн доларів олігархові Дмитру Фірташу і 2,2 млрд грн – державній компанії "Нафтогаз України".
З огляду на фактор боргів і те, що остання публічна оцінка заводу становила 54 млн доларів, його продаж представлявся малоймовірним. І навіть незважаючи на те, що в 2017 було спеціально змінено законодавство для проведення цієї показової операції – ситуація не покращилася.
Якщо на початку спроб такої приватизації глава ФДМУ Ігор Білоус заявляв, що діалог щодо приватизації "Одеського припортового заводу" ведеться з 6-7 інвесторами, то в підсумку станом на грудень 2016 року ФДМУ були змушені визнати: після закінчення терміну подачі не отримав жодної заявки на участь у конкурсі з продажу 99,567% ВАТ "Одеський припортовий завод" (ОПЗ).
І якщо з такими гігантами, як Одеський припортовий завод невдачі почасти можна пояснити масштабами самого підприємства, то є й більш красномовні приклади.
ФДМУ неодноразово зазнавав невдачі і за так званої "малої приватизації".
Ставка на "малу приватизацію" та чергове фіаско команди Дмитра Парфененка
Серед інших об'єктів була спроба ще за часів уряду Арсенія Яценюка приватизації готелю "Дніпро" в Києві. Цей об'єкт був виключений зі списку заборонених для приватизації ще в травні 2014 року. Але керівництво ФДМУ на той момент хотіло не створити прозорі умови для приватизації, а просто "віджати" ласий готель у самому центрі Києва. У ФДМУ за тиждень до оголошення про приватизацію призначили "свого" директора певного Л. Шестаківського, який і повинен був сприяти з приватизацією в правильні руки.
Тоді не допустити під шумок зміни менеджменту змінити реального власника і контролера грошових потоків готельного комплексу "Дніпро" змогла лише активна позиція трудового колективу готелю.
19 травня 2014 року трудовий колектив готельного комплексу "Дніпро" висловив недовіру новопризначеному керівнику Шостаківський і написав відкритого листа першим особам держави з проханням переглянути умови приватизації і не допустити розграбування підприємства.
І хоча всі розуміли, що правильно проведена приватизація призведе і до поліпшення умов роботи персоналу, і до збільшення прибутку самого підприємства, ніхто до 2019 року в ФДМУ не поспішав змінювати ці умови.
І тоді у багатьох учасників ринку були побоювання, що готель "Дніпро" приватизують так само, як у 2012 році ФДМУ на чолі з одіозним Олександром Рябченком приватизували готель "Спорт" у центрі Києва.
Тоді, після закритого конкурсу, учасників якого, як і самі умови конкурсу, тримали мало не під грифом "секретно", Фонд держмайна оголосив переможця конкурсу. Ним виявилося ТОВ "Юджин", підконтрольне "Смарт-холдингу" Вадима Новинського. "Юджин" запропонував за об'єкт 67 млн гривень за стартової ціни 66,324 мільйона. Для порівняння, ця сума в п'ять разів менша тієї (з урахуванням інфляції і зміни курсу долара), за яку сьогодні ФДМУ змогли віддати в приватизацію готелю "Дніпро".
Нові підходи в діяльності ФДМУ та як результат – 1,5 мільярда гривень до бюджету за пів року.
І цілком символічно, що саме після зміни влади і зміни команди в ФДМУ приватизація саме цього готелю стала показовою.
Крім істотних надходжень до бюджету в розмірі 1,1 млрд гривень від приватизації одного об'єкта, в ФДМУ змогли показати – вони не тільки провели успішну приватизацію. Вони змогли продемонструвати незаангажовану роботу самої системи приватизації. Вперше конкурс був відкритий, заявники не дискримінувати надуманими обмеженнями, а вся інформація щодо об'єкта була надана для відкритого вивчення.
Але навіть якщо спиратися тільки на суму угоди, то вона все одно виглядає привабливою для держбюджету України. Як стало відомо з відкритих джерел, середній прибуток цього державного чотиризіркового 12-поверхового готелю в центрі столиці становив 8,3 тис грн на місяць. Тобто близько 100 тисяч гривень на рік. Середня завантаженість номерного фонду становила 52%. На додаток "Дніпро" мав заборгованість – 4,8 млн грн.
Після приватизації, навіть якщо не враховувати податкові відрахування, які буде здійснювати новий власник готелю, а вважати тільки виручені 1,1 млрд гривень, прибуток від цього буде в рази більший. За банального знаходження виручених коштів на депозиті вони будуть приносити до держбюджету не менше 5 млн гривень щомісяця. І це не рахуючи самого тіла депозиту. Для того, щоб готель "Дніпро" міг приносити такий прибуток, перебуваючи у державній власності, знадобилося б 50 років, а не один місяць.
Як вдалося зробити неможливе: перша відкрита угода з приватизації в ФДМУ
ФДМУ вдалося залучити для проведення незалежного аудиту та визначення стартової власності компанію Baker McKenzie до юридичного аудиту, DELTA Ukraine – до технічного аудиту, Cushman & Wakefield – до підготовки техніко-економічного обґрунтування, а Grant Thornton – до фінансового аудиту. Це компанії зі світовим ім'ям. Чому важливо, щоб це були компанії-бренди зі світовим ім'ям? Основна функція аудиторської компанії – мінімізація ризику неправильної дії. Чим краща репутація аудиторської компанії, тим менші майбутні ризики, а отже, тим вища ціна, яку згоден заплатити інвестор на приватизаційному аукціоні. Так відстоювали фінансові інтереси держави Україна, і, що важливо, світова експертиза, за грубими оцінками, обійшлася набагато дешевше, ніж той же аудит Одеського припортового заводу.
Всебічна оцінка об'єкта приватизації дала інвестору реальну картину, на основі чого інвестор пропонував конкурентну ціну, а держава змогла отримати відчутні інвестиції. Такий результат став можливим завдяки застосуванню досвіду відкритих електронних кімнат замість стандартних для України "закритих" аукціонів.
Залучена ФДМУ до роботи компанія IDeals змогла розробити ті самі віртуальні кімнати даних, де всі претенденти ознайомилися з максимально повним пакетом документів про лот. І саме така прозора система дозволила всім учасникам торгів перевірити на початкових етапах, чи немає щодо цього об'єкта прихованих судових позовів, який реальний стан фінансів. Також іще до початку конкурсу були зупинені фіктивні закупівлі, налагоджений бухгалтерський облік, реструктуровані борги і підготовлено дослідження ринку готельного бізнесу Києва.
Все це стало передумовою успішного залучення до участі в аукціоні 29 учасників, які на рівних умовах змагалися за право власності на готель "Дніпро".
Інтереси держави в цій угоді ФДМУ враховував не менш ретельно, ніж інтереси потенційного інвестора. Тому вперше в умовах приватизації були прописані не технічні нездійсненні умови, а цілком конкретні позиції, які мають практичне значення. А саме:
збереження готелю не менш ніж на сто номерів, рівня не менше чотирьох зірок і колективу без зменшення зарплати мінімум протягом пів року;
погашення дебіторської заборгованості, зокрема за зарплатою, не пізніше, ніж за пів року з дати переходу права власності;
збереження в назві слова "Дніпро" (Dnipro), що важливо з репутаційної і історико-культурної точки зору.
Так що, крім виручених під час приватизації грошей, були враховані й інтереси трудового колективу готелю, і історична значимість об'єкта.
В цій угоді вражає не тільки те, наскільки відкрито, прозоро швидко й ефективно вона була проведена, але і сам результат. Вперше за 28 років у приватизації державного об'єкта українська IT-компанія змогла не тільки взяти участь в аукціоні, але й обійти людей із перших рядків Форбса.
Випадкова удача або системний підхід нової команди ФДМУ?
У ФДМУ заявляють, що весь останній рік всі об'єкти, які зараз Фонд виводить на приватизаційні аукціони, готуються за тими ж принципами. І результат очевидний: виросла в десятки разів кількість учасників аукціонів і процентний показник зростання ціни. Це два основні показники ефективності нових підходів.
І цифри це підтверджують: згідно з офіційним звітом, тільки за перший квартал 2020 року на електронні аукціони виставлено 226 об'єктів малої приватизації, з яких 92 продано на загальну суму 353,82 млн грн із підвищенням ціни продажів на 138,81%.
Якщо подібна система роботи ФДМУ стане нормою, то саме приватизацію готелю "Дніпро" можна вважати переломним моментом в історії української приватизації, коли після 28 років кучмівсько-російської системи приватизації ми перейдемо до цивілізованих європейських правил гри.