Експорт зерна не вирішить проблем, практично 100% господарств збанкрутує, – Мельник

Сьогоднішній гість "Орестократії" – Петро Мельник. Він підприємець-аграрій, але водночас – голова Українського клубу аграрного бізнесу. Пана Мельника я вирішив запросити тому, що УКАБ – дуже поважна експертна організація у своїй царині, а ситуація там – дуже навіть "не дуже". Ми останнім часом цікавимося кількістю барж із зерном, які покинули українські порти. Але експорт – далеко не єдина і не найбільша проблема українськи аграріїв. Питання стоїть навіть так: "Чи буде українська аграрка наступного року?" Чому все так складно, прошу читати в інтерв’ю.

Також доступна повна відеоверсія, де обговорюється значно більше нагальних питань.

Черга з вагонів інколи сягала до 2 місяців…

– Скільки зерна минулорічного врожаю сьогодні є на українських елеваторах та портах?

– Станом на початок збору врожаю, на 1 липня, були три різні оцінки. Вони коливались у межах від 20 млн до 25 млн тонн. Але ж зараз ми вже отримали зерно нового врожаю. Це і ріпак, і ячмінь, і пшениця. Це ще додаткових уже близько 15 млн тонн ми знову отримали на власні елеватори. Процес безперервно триватиме.

До середини вересня, думаю, ми зможемо використовувати якісь ємності для зберігання. А ось вже під кінець соняшника і початок кукурудзи – це буде велике питання, де і як зберігати зерно. Тому ми дійсно потребуємо рішень.

– А скільки ми зможемо вивезти до того часу морським шляхом?

– Зазвичай Україна до цієї широкомасштабної війни експортувала близько 6 млн тонн на місяць. Це була така нормальна наша спроможність, її розширили минулих 5 років, будувались нові порти, покращувалась логістика. Тобто ми в змозі були вивозити близько 70 млн тонн/рік, і цього було достатньо. Зараз ми втратили доступ до Херсона, Миколаєва, частина, думаю, одеських портів не зовсім здатні працювати. Але оцінюємо наші можливості десь в 4 млн тонн. Тобто це те, що ми могли би зараз експортувати. Цього достатньо. Звичайно, зразу ніхто не очікує, що ми там 4 млн тонн зможемо експортувати за серпень. Це буде процес.

Зараз виходять кораблі, що були завантажені ще до війни. Це, знову ж, за гарного сценарію і за умови збереження адекватності з боку Росії.

– Називались об’єми валютного виторгу, який можна буде отримати внаслідок зняття зернової блокади. Чи є у вас якісь цифри?

– Можу сказати, що торік ми зібрали близько 30 млн тонн пшениці. Зараз плануємо десь 18 млн тонн. Тобто майже удвічі менше. Торік від експорту зерна Україна заробила більш ніж 30% експортного виторгу. Тобто це великі гроші, це великий внесок у розвиток нашої економіки.

– Всі трейдери готові вивозити своє зерно чи хтось вирішив перечекати?

– Ті трейдери, які мають на зберіганні зерно чи кораблі, які зайшли в порти і чекали на відвантаження, безумовно, всі зацікавлені в тому, щоб вивезти своє зерно.

Зараз спостерігаємо певну активність трейдерів. До останнього часу активніше працював все ж річковий напрямок – близько десь 100-150 тисяч тонн було відвантажено минулого місяця, і постійно зростає цей напрямок.

– Куди вивозиться зерно річковим транспортом?

– Через гирло Дунаю воно іде на Констанцу. Раніше цей канал не сильно розглядався, тому що логістично він був далі від Одеси, від Чорноморська. Це додаткові 200 км, і інфраструктура була не настільки розвинена. Але зараз це дуже активний напрямок, і я думаю, що в нього також є перспективи. Звичайно, це будуть не мільйони тонн.

До зняття блокади – у квітні-травні – загалом вивозили до 1 млн тонн на місяць, і це були здебільшого сухопутні та залізничні шляхи на південь і на захід. У травні це вже 1,6-1,7 млн. У червні – вже більше 2 млн тонн – додався річковий транспорт. Тобто якщо зараз ми додамо хоча б 2-3 млн тонн через порти (навіть не кажу про 4) – це значно покращить ситуацію з балансом зерна в країні, зніметься навантаження на сховища, збільшиться притік грошей. Тому що аграрії через складнощі з логістикою отримали проблеми з ліквідністю, всі залишки перейшли в запаси. І зараз це дуже критична ситуація для аграріїв. Ми найбільш зацікавлені в тому, щоб все ж таки починати реалізовувати зерно.

Це ніяким чином не впливає на продовольчу безпеку країни. В країні буде зберігатися достатня кількість пшениці, ячменю, жита і всіх культур, які необхідні, щоб ми змогли абсолютно спокійно прогодувати себе наступного року.

– Одне уточнення: скільки залізницею вивозиться зерна на місяць?

– Минулого місяця це було близько десь 1,5 млн – 1,7 млн тонн, наскільки пам’ятаю. Але зараз ці цифри вже не зростають, залізниця, схоже, вичерпала наразі свій ресурс. При цьому ми маємо двомісячні чи місячні, залежно від переходів, затори, коли вагони просто стоять, наче склади на колесах. Тобто черга з вагонів інколи сягала там до 2 місяців. А це, звичайно, нестабільність, зрив контрактів, оплата штрафних санкцій, тобто економіки взагалі не було ні в аграріїв, ні у виробників.

Зараз розширились також можливості вивезення автомобільними шляхами, вони продовжують покращуватись, відкрились додаткові перетини кордонів. Ну ви знаєте, Ягодин повністю для вантажних автомобілів зробили. І це дійсно покращило ситуацію. Тобто експорт сам по собі, сухопутний, не морський, зростав, але він теж має ліміти. Думаю, максимум 3 млн тонн не морського експорту, який ми можемо підтримати. Ну дай бог, щоб я помилявся, щоб ми знайшли додаткові шляхи, але ж ми маємо ще європейський складник. Тобто в них теж сезон починається збирання, і в них є власний врожай, який також треба транспортувати. Тому порти – це єдиний вихід.

На світових ринках ціни виросли, в Україні – впали

– У якій ситуації перебувають сьогодні аграрії? Яким був цей сезон? Який відсоток земель засіяно? Що з цінами на врожай, наскільки аграрний бізнес сьогодні може бути рентабельним, особливо за відсутності дешевих кредитів, подорожчання палива і адекватних ринків?

– У 22-му році засіяно 95% площ від прогнозованих. Це десь 13,5 млн гектарів землі. Але це до показника минулого року десь 80%. Тобто засіяли на 20% менше фактично, ніж торік. У цю цифру частково включено землі південних областей, окуповані зараз, деякі східні області, а також Чернігів, де, як ми розуміємо, збір урожаю буде або ускладнений, або взагалі неможливий.

Щодо врожайності: зараз у нас пішов сезон ранніх зернових. Це здебільшого ячмінь, пшениця, вже скоро збиратимемо овес, жито. І ми бачимо, що ячменю торік було зібрано 9,5 млн тонн, в цьому році зібрано 5 млн тонн. Щодо пшениці я вже казав: торік зібрали 32 млн тонн, а зараз ми очікуємо показник 18,5 млн тонн. Думаю, трошки буде менше, тому що в південній і частково південно-західних областях все ж таки був вплив посухи і врожайність менша, ніж очікувалось.

Кукурудза, соняшник і олійні культури зараз вегетують, важко ще робити якісь прогнози такі чіткі, але попередньо кукурудзи ми очікували десь близько 25 млн тонн, у минулому році це було 42 млн. Торік взагалі був такий рекордний врожай кукурудзи, якраз він також "тисне" на нас, тому що більшість цієї кукурудзи і пшениці досі на зберіганні, ми про неї говоримо як про залишки. А соняшника в минулому році було зібрано також багато, 16,5 млн тонн, цьогоріч такого показника ми не досягнемо. Це десь 10-10,5 млн тонн – це те, що ми очікуємо.

Загалом ми очікуємо зібрати десь близько 50 млн тонн зернових і десь близько 15 млн тонн олійних культур. Торік це було, для порівняння, десь 90 млн тонн, майже до 100 млн тонн, здається, загалом.

Тобто є значне падіння саме за рахунок площ, переважно за рахунок врожайності, я б сказав так.

– Наскільки вплинуло на рентабельність вашого бізнесу подорожчання пального?

– Пальне до того, як відпустили курс, подорожчало більш ніж удвічі, і в принципі ми мали проблеми навіть не з ціною, а як фізично отримати дизель у період посівної. Подорожчання пального у більше ніж в 2,5 рази за 6 місяців – це дуже значний вплив на собівартість, тому що все, що робимо в наших полях, розуміємо, що ми робимо з використанням пального.

– Дефіцит зерна через блокаду українських портів вплинув на кон’юнктуру ринку позитивно? Зерно стало дорожчим?

– З цінами на зерно зараз найкритичніша ситуація. Відбулась така прогнозована ситуація, коли ціни на зовнішніх ринках зростають і складають на продовольчу пшеницю десь близько 360 євро (для порівняння, торік це було 270-250 євро). А в Україні ціна на початку сезону впала до того, що аграрії з поля продавали по 2-3 тис грн. Торік ціна з українських полів була десь близько там 5-5,5 тис. грн. Цьогоріч у гривнях вона впала ще удвічі. Нині ситуація трошечки покращується, але чесно кажучи, такого якогось значного покращення щодо пшениці, культур, які зараз збирають, немає, тому що цей надлишок давить, а людям потрібно купувати пальне, виплачувати зарплату, платити за паї, думати, чи сіятись, чи не сіятись у майбутньому.

І нас турбує найбільше, що ми не бачимо перспективи і можливості навіть при бажанні підтримати економіку, бо не розуміємо, яким чином можемо посіяти пшеницю наступного року. Тому що коли ти продаєш по 4 тис. грн з поля, в тебе не вистачить навіть банально заплатити за пальне, за роботу хлопців, які це збирають, і заплатити за паї. Йдеться навіть не про прибуток. Тобто немає коштів для того, щоб зробити наступний крок – опрацювати землю і посіятись знову, тому що озимина, якщо ти її не посієш у ці сприятливі терміни – вересень-жовтень – її не буде наступного року. Це дуже критична ситуація.

Тобто з цінами і з ліквідністю аграрії перебувають уже за межею виживання. І ми зараз спонукаємо уряд продумати шляхи підтримки. Не йдеться про те, щоб якимось чином досягти прибутковості, а просто хоча б щоб ми мали якусь ліквідність, не продавати зараз взагалі за безцінь, або продати так, щоб отримати гроші на наступний врожай та посіятись. Тому що, ще раз повторю, у нас немає цих ресурсів, у жодного з аграріїв, навіть найбільших, від найбільших до найменших. Можливо, ті аграрії, які десь знаходяться біля кордону західного, у яких є там невеличкі об’єми, в яких є якісь контракти та транспорт, у більш виграшній позиції, вони можуть продати не за 2-3 тис. гривень, а хоча б за 5-6 тис. грн, і швидше отримати ці гроші.

Але ж основний наш зерновий пояс пшеничний – це все ж таки Полтава, Кіровоград, Черкаси, Вінниця, Дніпропетровщина. Тобто це ті регіони, які завжди давали більшу частину якісного зерна. І зараз у цих регіонах – просто жах.

Ми всі розуміємо, що маємо щось робити для країни. Просто питання в тому, що ніхто не знає, яким чином у вересні вони будуть сіятись і де знайдуть гроші.

– Що ви з колегами робитимете найближчим часом, аби восени у вас була можливість посіятись?

– Ми пропонували створити організацію на кшталт аграрного фонду, щоб він частково викупив це зерно, і ми могли його зберігати для держави і поступово там за 6-7 місяців експортувати й повернути гроші чи заплатити навіть відсотки за це зберігання.

Другий варіант – це розширити програму кредитування, яка працювала навесні, – це 5-7-9, і можливість взяти до 2 млн доларів – залежно від розміру бізнесу – це була максимальна сума, вона досить гарно себе показала. Вона була майже в останні дні запропонована аграріям. Уряд тут дуже гарно спрацював, але ми все робимо якось в останні дні, розумієте?

Хочу ще раз наголосити, що питання експорту не вирішить питання ліквідності. Тому що експорт – це заявлений механізм, він поступово впливатиме на покращення економічної ситуації. А ліквідність і гроші для поповнення обігу в аграрія мають бути вже наприкінці серпня, щоб ми хоч за щось в останній тиждень могли купити пальне, насіння, обробити землю, посіятись і, скоріш за все, заплатити за паї, тому що виплата паїв – це дуже критично.

Логістика складає близько 170 доларів на тонну, все просто

– Тобто я правильно розумію, якщо все так ітиме, як сьогодні, то значна частина господарств збанкрутує?

– Збанкрутує 100%, якщо ситуація розвиватиметься так і далі, або господарства відтермінують це банкротство – просто не посіються, залишать землю. І це майже банкрутство, тому що такі наслідки ми отримаємо фізичні наступного року – навесні або влітку, коли зрозуміють, що не буде взагалі що експортувати.

– А в якої частини господарств така критична ситуація?

– Я можу сказати, що зараз в такій ситуації перебувають, мабуть, 80-90%.

Нас всіх це об’єднало, і МХП, і "Кернел", і холдинг, у якого там 20 тис. га землі, і фермера, у якого тисяча гектарів, всі ресурси останні місяці ми тратили, тому що розуміли, що не можемо кинути справу. Ми писали, що свій фронт ведемо, але цей фронт зараз виснажується. І це ж не пусті слова, це реально скрутна ситуація.

– Оця різниця між 2-3 тис грн і 360 євро десь в Європі, вона з’їдається трейдерами? Чому такий великий розбіг між сумами?

– Трейдери закладають у цю маржу свій прибуток. Я б не сказав, що там якийсь надприбуток. Переважно причина у здорожчанні тарифів "Укрзалізниці": вони виросли на 70% при тому, що абсолютно нічого якісно не змінилося. Доступ до вагонів – його як не було, так і немає. Прозорості в тому, що відбувається з вагонами, – як не було, так і немає. 70% подорожчання тарифів відбулось у липні, але ніхто не розуміє чому. "Укрзалізниця" пояснює, що має також працювати з прибутком.

Другий чинник – це подорожчання пального, як ви і сказали.

Третій чинник – нетипові перевантаження, яких ніколи не було. Залізниця перевантажує з широкої колії на вузьку при перетині кордону ЄС, а це все додатково 20-30 доларів на тонну залежно від різних переходів.

Також є ще така річ, як простої, коли вантаж застрягає в дорозі, де-факто зберігаємо зерно в вагонах, але нам це виставляється як наша вина, і ми за ці простої платимо, в середньому набігає там додатково 30-40 доларів. Ну і плюс додаткові платежі, які все одно існують, тому що логістика теж тривала, там додаткові замитнення, розмитнення. Тобто є певна маржа логістичних компаній. Вона не скажу, що велика, але це надмаржа. Її в звичайних умовах у минулі роки не існувало. І ось ця логістика складає близько 170 доларів на тонну.

Розумієте, зараз така дурна ситуація в Україні, коли автомобілем навіть при тому, що він стоїть там 5-6 днів в черзі на кордоні, вигідніше везти зерно в Польщу чи Словаччину, чи десь в Румунію, ніж залізницею. Це нонсенс, такого ніколи не було за всі роки існування України. І оцей нонсенс не має імені та прізвища. Тобто немає людини, яка зможе пояснити нам, що далі буде, чи буде той нонсенс існувати. Зараз всі кинулись купувати зерновози, автомобільні шляхи розширяються, трафік зростає, але маржі як такої немає.

Ну і є ще маржа, звичайно, певних спекулянтів тут, в Україні, в яких є якась ліквідність, можливо, якісь схеми знову працюють – я тут, чесно кажучи, сильно не скажу. Члени УКАБу, всі компанії проходять перевірку на прозорість… Але ми чуємо, що існують нові купівлі за готівку. Це не добре за умов війни.

– Дивіться, в країні є міністр сільського господарства, є прем’єр-міністр, є віцепрем’єр з питань економіки. Вони знають, що відбувається?

– Наша організація щотижня цю інформацію доносить майже кожному з тих. Я не буду казати за прем’єра, не настільки часто ми його бачимо, але Микола Сольський, Юлія Свириденко в курсі цієї ситуації. Ми про неї говорили ще в травні.

– Ви казали про те, що не скрізь є можливість зібрати зерно. Ви маєте на увазі, що десь частина врожаю в зоні бойових дій чи на півночі Київщини і досі замінована? Наскільки багато площ у зоні ризику сьогодні?

– Я можу своє підприємство як приклад навести. У моєму господарстві останні розмінування відбулися три дні тому. Себто це останні там двісті гектарів озимини, яку ми зараз підготовили і все ж таки зберемо. Ми не могли туди зайти, щось робити, вона просто бур’янами заростала, але нарешті ми отримали таку змогу від надзвичайників і минулого тижня вони дозволили нам заходити в ці поля.

Я думаю, дуже багато ще полів лишилось і на Чернігівщині, і на Сумщині, і на Харківщині, і на Київщині також. Тому що навіть позавчора під Харковом підірвався комбайн під час збирання, комбайнера поранено. У нас у Чернігові під час посіву наші сусіди не дотримались правил безпеки, трішки "поспішили" на поля, і в них трактор підірвався.

Скажу відверто, що на тих полях, які оглянули минулого тижня, реально було знайдено багато вибухонебезпечних речей, і дякувати богу, що ми не полізли туди, тому що це могло б коштувати життів…

Не можу сказати чітких цифр, але розміновування полів – це дійсно ще великий шмат роботи для наших військових, яких не вистачає. Багато різних випробовується методів розмінування, але найбільш надійний – це все ж таки щоб люди пройшли поле і "прощупали" його.

– Пройти поле – це ж займає не один день, скільки часу потрібно на перевірку?

– Дивіться, в мене працювала група десь із п'ятьох саперів. Вони за день фізично проходили від 30 до 50 гектарів залежно від того, чи багато знаходили предметів. І останніх 300 гектарів вони оглянули за 10 днів. Знов-таки, погода гарна була, ти ж у дощ не підеш. Дуже багато таких непередбачуваних нюансів.

Все територію країни, я думаю, ми ще будемо розміновувати щонайменше рік.

– Люди не бояться виходити в поле? Комбайнери, трактори?

– У перші дні це дійсно був страх. Там у квітні, коли ЗСУ деокупували область і зайшли в Чернігів… У мене холдинг – це такі відомі села, як Іванівка, Красне, Ягідне, Шестовиця. Там були завзяті бої. Тому реально я сам боявся людей туди відправляти. Ми купили металошукачі. Спочатку перевіряли наші хлопці декілька днів, вчились працювати з ними. Ми працювали кожен день, люди бачили, що ми проходимо з металошукачами по дорогах і потрошечку з цим страхом якось справлялись…

Я пишаюсь нашими людьми, інколи ми їх дуже сильно недооцінюємо, але насправді вони – дивовижні.