"Лімузин для народу" – для кого в СРСР створювали автомобілі
Радянський представницький автомобіль ГАЗ-12 "ЗіМ" став першою та єдиною машиною преміумкласу в СРСР, яку можна було придбати в роздрібній торгівлі.
В архіві ЦКФФА ім. Пшеничного опинилася цікава фотографія, яка яскраво ілюструє вірш Володимира Шмідтгофа "Ех, добре у країні Радянській жити!" Вона називається "Ланкова колгоспу імені Сталіна в Житомирській області показує подругам власний новенький лімузин".
Цю фотографію зробили 1955 року, щоб укотре продемонструвати радянським громадянам, що нагорода завжди знайде свого героя. У цьому випадку за самовіддану працю на полях країни уряд обдарував героїню битви за урожай.
Практика дарувати дорогі подарунки "відмінникам бойової та трудової слави" використовувалася в СРСР ще з часів правління Сталіна. Наприклад, за рекорд із видобутку вугілля новеньку "Емку" – ГАЗ-М1 – подарували Олексієві Стаханову.
Машини іноді дарували за особливо видатні заслуги, водночас їхню вартість відшкодовували заводам-виробникам із бюджету відповідного наркомату, а якщо дарував уряд, то з коштів госуправління Раднаркому. Але найчастіше дарували не саму машину, а право на її придбання. Таким ось способом "за дозволом Раднаркому" придбали собі ГАЗ-М1 скрипалі Давид Ойстрах та Міша Фихтенгольц, співак Леонід Утьосов, шахіст Михайло Ботвинник, актор Михайло Жаров, письменник Корній Чуковський, режисер Григорій Козинцев та багато інших знаменитостей, орденоносці, стахановці та ударники праці .
Після війни практику відновили. Зокрема, з ініціативи Сталіна до ордена Леніна, врученого за 25 років бездоганної служби, офіцерів і головних корабельних старшин передбачалося нагороджувати автомобілем "ЗіМ". Проте з приходом до влади Хрущова такий "аукціон небаченої щедрості" скасували.
Героїні нашого фото дістався досить цікавий у конструктивному плані автомобіль. Проєктування ГАЗ-12 "ЗіМ" почалося 1948 року в межах проєкту створення перспективних моделей Горьківського автозаводу. У номенклатурі вона мала заповнити порожню нішу між "Побєдою" та урядовим ЗІС-110. Для зниження ваги автомобіль отримав тримальний кузов, а салон був розрахований на перевезення шести осіб. Це був перший схожий випадок у світовій практиці, коли машина такого класу та розміру не мала рами. Крім того, уперше в радянському автомобілі була використана автоматична трансмісія з гідротрансформатором.
Ціна автомобіля була до реформи 1961 року 40 000 руб., ціле багатство за тодішньої середньої зарплати. Для порівняння: "Побєда" коштувала 16 000 руб., а "Москвич-400" – 9000 руб. Рідкісними покупцями, які могли дозволити собі таку розкіш, стала радянська наукова та творча еліта.
Поява "ЗіМа" справила чималий ажіотаж у номенклатурному середовищі. Багато функціонерів намагалися якомога швидше роздобути новинку. Про це в сатиричному журналі "Крокодил" вийшов фейлетон "Стоп! Червоне світло!", що вкривав ганьбою номенклатурних працівників, які йшли на всілякі хитрощі, щоб швидше отримати персональний "ЗіМ".
На жаль, "ЗіМ" став першим та останнім представницьким лімузином, який можна було купити або отримати у дар звичайним жителям "однієї шостої частини суші". "Чайка", яка змінила його 1959 року, була доступна тільки обмеженому колу людей, та й традиція дарувати автомобіль передовикам виробництва та творчої інтелігенції в епоху тотального дефіциту канула в лету.
Раніше OBOZREVATEL розповідав, про Гагаріна та його автомобілі, а також про унікальні машини в радянському кінематографі.