Вступ України до НАТО означає поразку Росії за будь-яких умов завершення війни

Зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО в Бухаресті 29-30 листопада відзначилася вельми вагомими заявами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга щодо України. Найважливішим меседжем голови Альянсу стали озвучені перспективи вступу України до НАТО.

Двері НАТО відчинені для України

"Двері НАТО відчинені… Росія не має права вето на вступ інших держав", – зазначив Столтенберг, навівши приклад Північної Македонії та Чорногорії, які приєдналися до Альянсу, а також Фінляндії та Швеції, які стануть членами НАТО найближчим часом.

"Ми дотримуємося тієї ж думки щодо членства України… Президент Путін не може відмовити суверенним країнам в ухваленні суверенних рішень, які не становлять загрози для Росії. Думаю, він боїться демократії та свободи, і це – головний виклик для нього," – наголосив Столтенберг на пресконференції.

З іншого боку, він додав, що для цього Україна фактично має виграти війну за власне існування: "Що б ви не думали про те, коли Україна може стати членом Альянсу, попередньою умовою для того, щоб це питання взагалі було на столі, є перемога України". Також Столтенберг закликав країни Альянсу "мобілізуватися" щодо військової, економічної, фінансової, гуманітарної підтримки України: "Це допоможе їм перейти від радянських стандартів обладнання до доктрин сучасного обладнання НАТО. А також це допоможе Україні наблизитись до членства в НАТО".

Отже, можна констатувати, що Захід почав озвучувати надзвичайно болісну для Путіна особисто і для Кремля взагалі тему майбутнього вступу України в НАТО. Адже саме атлантична інтеграція України та розширення НАТО на схід стали однією з причин, за якої російський диктатор вирішив таки розпочати повномасштабну війну. Тому доволі ймовірним видається припущення, що саме питання вступу України до НАТО може стати одним із найвагоміших важелів впливу на позицію Росію в перспективах й умови завершення поточної війни.

Вступ України в НАТО – це поразка Росії за будь-яких умов завершення війни

Тож у разі правильних дипломатичних зусиль Заходу нинішнє керівництво Російської Федерації може опинитись перед дуже неприємним і в обох випадках програшним вибором. У першому випадку "нейтральний статус України" (тобто невступ у НАТО) може бути гарантований за умов часткового (на кордони 23 лютого) або навіть повного (на кордони 1991 року) звільнення територій України. Фактично це визнання поразки так званої "спецоперації" і безглуздості всіх важких втрат російської армії, що поставить під загрозу саме існування путінського режиму. В другому випадку навіть часткове збереження за Росією окупованих українських територій має негайно компенсуватись якнайшвидшим вступом України в НАТО, що має унеможливити майбутні повторення військових дій із боку Росії.

Тут варто зазначити, що другий варіант (з імовірною втратою контролю над певними територіями) є вкрай небажаним для України, однак у разі правильного виконання може принести не меншу перемогу, але в більш віддаленій перспективі. Для цього потрібні якнайшвидший вступ до НАТО, розміщення на нашій території баз і контингентів військ Альянсу, а також переозброєння української армії не тільки на стандарти НАТО, але й на основні зразки зброї Альянсу, передусім танки, авіацію, ППО й ракети середнього й дальнього радіуса дії.

Разом із тим конфісковані активи РФ має бути передано на відновлення України, а всі застосовані санкції проти Росії повинні зберігатися до повного звільнення українських територій, включно із Кримом. Саме за таких умов російська економіка має не витримати тягаря анексованих територій і добровільно відмовитись від них у перспективі декількох найближчих років. Для цього потрібна консолідована політична воля колективного Заходу в обличчі його основних гравців – США, НАТО і ЄС. Окремі спроби саботажу таких рішень з боку нерішучих країн (Німеччина, Франція) або відвертих проросійських симпатиків (Угорщина) мають вирішуватись фінансово-економічними методами впливу, які завжди були ефективними в таких випадках.

Росія буде намагатись вести війну до останнього

Однак варто констатувати, що для Росії єдиним виходом із двох програшних варіантів закінчення війни в Україні є не закінчувати її зовсім. На жаль, людських ресурсів в умовах перманентної мобілізації та підтримання прийнятної кількості техніки й боєприпасів за рахунок власного військово-промислового комплексу в путінського режиму ще вистачить на декілька років війни. Тому відмовитись від продовження війни Росія буде змушена лише в трьох випадках – у разі усунення від влади путінської еліти, що зараз малоймовірно, в разі надзвичайних проблем в економіці та соціальній сфері в Росії, що ближче до реальності, й у разі вдалих дій української армії, спрямованих на військову деокупацію українських територій, що на цей момент залишається важким, але найбільш дієвим варіантом.