Проблема транзиту підсанкційних товарів через Литву до Калінінградської області все ще залишається невирішеним питанням, яке викликає занепокоєння як у політичних колах Європи і світу, так і серед пересічних громадян багатьох країн.

Відео дня

Для Росії це достатньо потужний удар по іміджу в очах власного електорату. По-перше, політичне керівництво РФ має якось на це реагувати, а по-друге – якось вирішувати проблему дефіциту товарів. Для РФ Калінінградська область є напівексклавом, що означає наявність виходу до моря і морських шляхів сполучення, які в такому випадку заборонено блокувати за нормами міжнародного морського права. Отже, повної блокади постачання області не було і, мабуть, не буде.

Однак проблема в тому, що "велікая" Росія поки що технічно не здатна організувати належні постачання морським шляхом, а в разі їхньої організації вони будуть економічні невигідними, адже із Калінінградської області кораблі ходитимуть порожніми через відсутність там ресурсів і товарів для вивозу. В цьому і полягає далекоглядна мета західних санкцій – унеможливити або зробити максимально невигідними економічні, фінансові і логістичні процеси держави-агресора.

У політичному вимірі для вирішення цього питання Росія, як завжди, вдалася до військових погроз і залякувань через штатних пропагандистів, політиків і дипломатів, також були проведені навчання військових і морських сил, розташованих у Калінінградській області. У вітчизняній і західній пресі активно мусуються чутки про те, що Єврокомісія під впливом Німеччини, яка побоюється перспектив загострення в регіоні, може зробити виняток для транзиту в Калінінград, але поки що реальних кроків для цього зроблено не було, хоч такі дискусії ведуться.

Військове вторгнення і війна з НАТО

Багатьох хвилюють ризики військового загострення, а саме можливих ударів по території Литви і пробиття сухопутними силами РФ наземного сполучення через т.зв. "Сувальський коридор" – найкоротшого шляху доступу до Калінінградської області.

Все це грізно виглядає в заявах російських пропагандистів і політиків, але в реальності є ціла низка факторів, які роблять реальну військову загрозу в цьому регіоні дуже малоймовірною, принаймні найближчим часом.

По-перше, Литва є членом НАТО, і напад на її територію буде вважатися нападом на всіх членів Північноатлантичного альянсу. Існують думки, що 5 стаття статуту НАТО може не спрацювати, країни-учасники блоку не наважаться на відкритий конфлікт із РФ, але оперативні плани захисту Сувальського коридору відпрацьовуються з моменту вступу Литви, Латвії і Естонії в НАТО в 2004 р.

Ймовірне захоплення цього коридору супротивником відрізає одразу три балтійські країни від сухопутного сполучення з територією НАТО, тому стратегічна важливість захисту цього району надзвичайно висока, майже пріоритетна. Не вдаючись у деталі, можна загалом констатувати, що Сувальський коридор наразі захищають достатньо потужні сили польської і литовської армії, а також багатонаціональний контингент сил НАТО за участю німецьких, французьких, бельгійських, голландських, чеських, хорватських і норвезьких підрозділів. Без зіткнення із цими силами російська армія не зможе пройти до Калінінграда, а війна з НАТО явно не входить у поточні плани Росії з очевидних політичних і військових міркувань.

По-друге, Росія не має прямих кордонів із Литвою, окрім самої Калінінградської області, але військових сил, зосереджених там, явно не вистачає для успішного та й будь-якого проведення такої операції. Тобто Росії доведеться доволі довго формувати ударне угруповання на території Білорусі, що достатньо важко з позиції логістики і точно не залишиться непоміченим для розвідки країн НАТО.

Провести операцію силами білоруської армії фактично просто неможливо. Лукашенко, за його риторикою, чекає нападу з боку Польщі та України, тож його невеликі сили кинуті на прикриття цих кордонів, а боєздатність військових сил РБ дуже невисока. Вочевидь, білоруський диктатор не бажає військового протистояння із НАТО ще більше, ніж уникнути такого ж протистояння з Україною.

Третім, і не менш важливим фактором є те, що найбільш боєздатні сили РФ зараз сконцентровані в Україні, переважно на східному напрямку. Вони зазнають значних втрат у техніці і живій силі, витрачають значну кількість боєприпасів, особливо технологічних – ударних ракет, засобів ППО тощо. Підсилення окупаційного контингенту на території України відбувається за рахунок слабо підготовлених добровольців і резервістів, а також розконсервованої військової техніки старих зразків.

Із вступом у НАТО Швеції і Фінляндії Балтійське море майже повністю опинилося під вогневим контролем протикорабельних ракет, авіації, ППО та флотів країн НАТО, що робить участь Балтійського флоту РФ в операції надзвичайно ризикованим або майже неможливим.

Усе це свідчить про неготовність і неможливість з боку Росії вести масштабні сухопутні військові дії на іншому театрі бойових дій без тривалої передислокації значних сил з території України, що наражає на ризик їх і ослаблення, і подальших поразок на цілих ділянках фронту.

Отже, можна окреслити три найбільш вірогідних сценарії розвитку подій щодо блокади Калінінградської області, найбільш ймовірними з яких видаються перші два:

1. Росія продовжує погрожувати, щоб пересічний житель РФ не забував про імперську велич, але по суті мовчки налагоджує невигідний для себе, але необхідний морський транзит вантажів і ресурсів.

2. Російські погрози досягають мети і Європейський Союз робить виняток у санкційних нормах для транзиту до Калінінградської області.

3. Військовий варіант – пробиття сухопутного коридору армійськими силами РФ з території анклаву та Білорусі, але ймовірність цього вельми низька, з причин описаних вище.

І вже 13 липня Єврокомісія опублікувала роз’яснення, за яким фактично дозволяється залізничний транзит за певних умов і у разі здійснення необхідного контролю (що означає неможливість великого постачання військових вантажів). Водночас зберігається заборона на транзит автомобільними шляхами, тобто про повне зняття "санкційної блокади" принаймні поки що не йдеться.