Виведення із санкційних списків (до сьогодні був режим General License) білоруських калійних активів дуже важливий крок.

Відео дня

Коротко по пунктах. Білорусь і РФ експортують по 8-10 млн тонн хлористого калію на рік. Сумарно це від 35 до 40% світового ринку. Але при цьому держави конкурують, маючи одних і тих самих покупців.

У Білорусі на 2021 рік планувався запуск двох нових активів: Петриківський ГЗК і Славкалій. Перший – частина Білоруськалія, другий – актив Гуцерієва, який будувався за китайський кредит. Кожен з них – це +2..2,5 млн. тонн. Тобто у 2021 році Білорусь могла наростити виробництво (і пропозицію на світовому ринку) на 40-45% від своїх обсягів. Це б вдарило по основному конкуренту.

Саме тому у 2020-му на тлі протестів проти Лукашенка досить часто в обговореннях звучало прізвище Мазепіна – на той момент співвласника російського "Уралхім", як основного інтересанта виходу ситуації в масові протести з жорстким подальшим сценарієм. Сам Мазепін, до речі, "раптово" у 2021 в інтерв'ю торкався теми Білорусі та стверджував, "що він ніяк не залучався до процесів".

Але суть в іншому. Білоруська калійка потрапляє під санкції. І втрачає логістику до портів, крім як до російських. Пікантність ситуації в тому, що в 2022 Уралхім теж потрапив під санкції, але ненадовго – в рамках "зернової угоди" було не 2 договори по зерну. Були ще зміни до General License 6, які вивели з-під американських санкцій усі (!) російські добрива. У результаті РФ восени 2022 року знімала надприбутки і компенсувала просідання з експорту нафти (перший удар завжди чутливий – ще немає механізмів обходу). Компенсувала, до речі, успішно: якщо в березні на Ванкуверській біржі ціна тонни "калійки" на умовах FOB була близько 240 доларів, то в серпні 1270...

Далі були спроби поглинання переговорів про поглинання Уралхімом Білоруськалія, але рятівником ситуації виступив Китай. Який весь 2023 рік нарощував імпорт саме з Білорусі, причому купував більше, ніж з РФ і за більшими цінами. Далі була синусоїда, зокрема вбивання розуму в голову Лукашенка, коли той загрався і намагався "кинути" китайських партнерів. Але то тема іншого поста.

Проте, до 2024 року було запущено Петрикова. І білоруська влада викупила у Гуцерієва "Славкалій", давши олігарху навіть гроші на виплату залишків кредиту китайській стороні. "Славкалій" став "Недра Ніжин". Але залишився самостійним (Петриківський ГЗК – частина Білоруськалія). Тобто актив готувався до продажу.

Повертаємося до Трампа. США імпортують із Канади... 2,5 млн тонн. Те, що можуть виробляти Петіков або "Надра Ніжина". Калійні добрива вносяться до переліку стратегічних мінералів. США конфліктують з Канадою (до речі, спроби встановити високі тарифи по калійцю провалилися – американські фермери встали "на роги"). Далі, думаю, ситуація зрозуміла – Штатам потрібна калійка. Білорусі потрібен експорт.

Але крім цього є ще один, ширший пласт. У свою першу каденцію Трамп вів політику розвитку відносин з Білоруссю. Суть її – розширювати поле маневру для Мінська і якщо той реагує – давати нові можливості. При цьому для Трампа ключовим є вплив Китаю а не Росії на Білорусь. Тобто в розумінні політики до 2021 року (перша каденція), не маючи можливості "заборонити" Мінську працювати з Пекіном, Вашингтон був готовий і хотів увійти як ще одна зовнішня сила впливу. А це означає, комусь із зовнішніх партнерів Лукашенка довелося б потіснитися. На початковому етапі цей хтось – Путін. Просто тому що не маючи стартових позицій у країні, штатам складно було б відразу тиснути на китайські інтереси. Отже, "стартові позиції" або фундамент присутності міг бути збудований частково за рахунок заміни росії.

Ще один важливий аспект – "чорний хід" для білоруської влади в оточення Трампа – сім'я Кушнерів. Це білоруські євреї, які пережили Другу Світову (деякі представники родини навіть партизанили на Новогрудчині).

Таким чином, підхід Трампа у 2025-му (і 2026-му як продовження).

Те що на поверхні – калійні добрива. Отримати вплив, у перспективі, активи в галузі. Це важливо і для Лукашенка – постійне джерело зовнішньоторговельних надходжень. Причому там, де ти впливаєш на світові ціни.

Тому торг за них важливий. Але поки що це перші етапи.

Наступний етап – транзит до портів. Тут, з огляду на проблему "європейської колії", вибір невеликий: Литва (де Білорусь мала частку в порту Клайпеди), Україна (після заморозки війни), Латвія. На початковому етапі США говоритимуть тільки про добрива. Але далі взагалі про транзит.

Транзит загалом вкрай важливий з точки зору і зменшення впливу РФ – неможливо говорити навіть про теоретичний дрейф доки експортні потоки (логістику і порти) практично повністю контролює Путін. А Росія після 2022 року була успішна в "арменіїзації" Білорусі. Москва зробила те, що 20 роками раніше зробила з Вірменією – втягнула в конфлікти з усіма сусідами і залишилася єдиним "вікном у світ". Що було основною проблемою Єревана. З іншого боку, ми сьогодні бачимо, як розблокування логістики різко змінює тональність вірменської політики.

Тому транзит важливий. А далі – спроби США втягнути Мінськ у низку своїх політичних проєктів у регіоні. І тут уже є як позитивні для сусідів моменти (збільшення самостійності під американською парасолькою), так і негативні – Трамп не збирається конфліктувати з Москвою. Проявом такого підходу є затягування Лукашенка в "Раду миру". І якщо ця структура буде залучена, наприклад, в економічні процеси в регіоні після заморозки російсько-української війни, то Лукашенко може вкотре "пропетляти", а США отримують добру і частково (!) керовану прокладку для торгівлі російськими товарами з країнами, які з РФ напряму торгувати не хочуть.

Саме тому – щоб не стати заручниками американських підходів, Польща розпочала власний переговорний трек, до речі, залучаючи до процесу Китай. І це поки що успішно.

Литва намагалася теж, і як і Польща йшла через підняття ставок. Але поки що успіху тут менше. З іншого боку, він, ймовірно, буде. Як і якась "плата" від штатів за відновлення транзиту в майбутньому.

Україна підняла ставки. І це правильно. Питання в іншому – які реальні цілі Київ ставитиме на найближчі роки. Тому 2026 рік – період, коли необхідна власна політика на білоруському напрямку. Точніше формулювання досяжних цілей на 4-5 років. І умов до режиму – те що можна вибити.

Треба розуміти, що якщо мирний процес буде йти під кураторством тільки США, тема Білорусі буде піднята американцями. І буде тиск з їхнього боку.

Якщо формат мирного процесу переформатується і до нового року буде група посередників за участю США, ЄС і КНР, тема Білорусі теж буде піднята. Американцями і китайцями.

Питання в тому, чи буде український трек. І які цілі для такого треку сформулює Україна. Повторю – 2026 рік. Або, якщо пізніше, то тільки роль об'єкта.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...