Режиму Лукашенка більше не існує, він упав. Для нього це крах, – білоруська політологиня

Президент Білорусі Олександр Лукашенко, найімовірніше, втратив владу в країні. Він розуміє, що на вулиці міст вийшли звичайні люди, які хочуть змін, тому лояльності і всенародної любові до нього більше не буде.

Як він покине свій пост глави держави, що буде з опозиціонеркою Світланою Тихановською й чому протести в Білорусі – це не український Майдан – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповіла білоруська політологиня й докторка Рейнського університету Фрідріха Вільгельма Наталія Василевич.

– Незважаючи на те, що протести в Білорусі постійно посилюються, впевненості в тому, що вони зможуть перемогти режим Лукашенка, немає. Вам так не здається?

– Якби мене запитали про це кілька місяців тому, я б сказала, що нічого цікавого відбуватися в Білорусі найближчим часом не буде, а політичне і громадське життя там перебуває в застої. Але 2 місяці тому стало очевидно, що білоруси дуже втомилися від режиму Лукашенка. І якщо раніше це не виражалося, то тепер почало. Втома була давно, але якісь форми вираження вона почала набувати десь кілька місяців тому з початком виборчої кампанії. Наприклад, були кілометрові черги, щоб підписатися за альтернативного кандидата.

А тепер і зовсім стало очевидно: в Білорусі не просто масові протести, а тотальні. Режиму Лукашенка більше не існує, він упав. Більше ніколи до нього не повернеться ні лояльність, ні симпатія.

– Але він зможе втриматися біля влади цього разу?

– Навряд чи. З минулих сезонів цього довгого 26-річного серіалу ми знаємо, що Лукашенко дуже погано, навіть суто фізично, реагує на протести. Навіть якщо це група студентів, які стоять на площі з прапорами, а тим паче тривалі мітинги. Лукашенко в таких випадках завжди зникає, а дата його інавгурації переноситься на пізніший термін. Тепер навіть для нього самого очевидно, що ніякої народної любові більше немає, а на вулицях не просто опозиціонери, а звичайний народ. Для нього це політичний крах, а його місце в історії тепер буде оцінюватися не найкраще.

– У цьому політичному серіалі є ще президент Росії Володимир Путін. Він хіба не втручатиметься на користь Лукашенка в протистоянні з народом?

– Росія втручається тільки на користь себе самої, а ось на користь Лукашенка через якісь там братні почуття або з солідарності вона точно не втручатиметься. Для цього потрібні два чинники: інтерес і ресурси. Якщо це є – Росію ніщо не зупинить. Не впевнена, що зараз це їй властиво. Але що ще важливо: Білорусь – партизанська країна, і те, що зараз відбувається – це, імовірніше, партизанські методи. Багато хто говорить, чому немає лідерів...

– До речі, так, немає...

– Так, також немає якогось одного місця збору, якихось структур. Усе це було розгромлено режимом, залишилася тільки самоорганізація. Вона добре проявляється зараз в умовах високих протестних настроїв. На вулиці виходять сім'ї, сусіди, друзі, колеги по роботі. Звичайно, це не зовсім громадянське суспільство, в західному розумінні. Але які форми самоорганізації доступні в нинішній ситуації – такі й працюють. Могли б бути більш досконалі інструменти, ті ж політичні партії, але в Білорусі, на жаль, це все недоступно.

Але в цьому теж сила. Держава ж не може зруйнувати сімейні зв'язки, зв'язки колег по роботі або там сусідів. Це те, що є непорушним.

– Дивує ще момент, що білоруси влаштували страйк і відмовляються виходити на роботу.

– Це виглядає дуже логічно. Це не страйк у класичному сенсі, ніхто ж не вимагає підвищення зарплат або поліпшення умов праці. Цей страйк – теж форма політичного протесту, але в певному сенсі це процес не політичний. Те, що відбувається нині в Білорусі, не має якоїсь ідеології, не має навіть ніякого політичного лідера, якого б усі підтримали.

Це абсолютно базовий рівень правил гри: ми проти фальсифікацій і проти приниження людей. Ми хочемо, щоб усе було чесно, поверніть наші голоси. Люди ж ні за щось конкретно не виступають: ні за Росію, ні за Захід, ні за соціальну державу, ні за ліберальні реформи. Цієї частини порядку немає. Фактично люди зараз виступають як від співзасновника нової білоруської держави і нових конституційних принципів.

– Скільки часу знадобиться протесту, щоб Лукашенко пішов? І як він піде – за сценарієм українського Майдану?

– Правил немає, стратегії теж. Ніхто не знає, як це буде відбуватися. Люди, які підтримали Світлану Тихановську на виборах, підтримали не кандидата, а інструмент зміни влади.

Була ще ідея повернутися до дореформеної Конституції 1994 року, яку Лукашенко змінив у 96-му. Литва пропонувала такий варіант... Але очевидно, ці переговори, якщо вони будуть, мають проходити без Лукашенка. Він не людина слова, що й показує його досвід 26-ти років біля влади.

Але знову ж таки ніхто нічого не знає. По-перше, ніхто не знає, де цей Лукашенко зараз перебуває.

А протести не припиняються. Людей на вулицях тотальна більшість. І яким буде механізм переговорів... Без посередників дуже складно щось робити, а лідерів немає. Люди довірили інструмент зміни влади Світлані Тихановській, тому вона має виступати якимось посередником або перемовником.

– Вам не здається, що вона трохи заслабка як для президента країни?

– Її сила в тому, що вона знає, що вона слабка. Тихановська чітко і адекватно оцінює свої можливості і не буде такою, як Лукашенко, який навіть знав, як копати картоплю й доїти корову. А Тихановська – людина, яка знає, що нічого не знає, тому звертатиметься до визнаних фахівців із різних питань по допомогу.

Якраз для європейського лідера – це дуже адекватний підхід до організації політичного життя. Тому саме її слабкість і можливість адекватно оцінити свої дії, не соромлячись цього – це найсильніша її сторона.

– Європейський Союз зможе виступити посередником на переговорах, якщо врахувати, що він з Україною не може впоратися, де політичні зміни почалися досить давно.

– Звичайно, ЄС краще б уникнути цих проблем, але оскільки Білорусь сусідня держава, то доведеться вникнути. Для Литви, Латвії, Польщі – це взагалі країна, яка поруч. Німеччина теж може наполягати, щоб ЄС виступив посередником у переговорному процесі.

Із Білоруссю буде легше, ніж з Україною, тому що там ніколи не було якогось цивілізаційного розколу. У нас немає проблемного сходу, де можуть домінувати політичні або цивілізаційні ідентичності.

Незважаючи на те, що в Білорусі практично всі говорять російською, мало тих, хто вважає себе росіянином, наприклад. Росіян як національної меншини в Білорусі практично немає. Слабкість ідентичності білорусів зіграла на те, що вона стала сильною.

Там немає якихось груп, які будуть проти вирішення ситуації, і в цьому плані ЄС буде легше. У той же час білоруси ніяк не наповнені ідеями. Є тільки базові стандарти поділу влади, Конституція, права людини. За кого ми, з ким ми – це вирішуватиметься на якихось наступних етапах.

Звичайно, все це вкрай нестійка ситуація і куди вона може повернутися – невідомо. Режим виявився абсолютно не готовим до такої стихійності та спонтанності, завдяки чому люди дуже легко долучилися до процесу.