Останній союзник Путіна: чому Китай підтримує Росію та наскільки міцна їхня "дружба"

6 хвилин
100,4 т.
Путін та Сі Цзіньпін підписали заяву про протистояння Заходу

Війна заяв між Заходом та Росією про можливе вторгнення в Україну стає дедалі жорсткішою. А останніми днями щодо цієї теми почав висловлюватися інший великий геополітичний гравець – Китай.

Відео дня

Пекін дав ясно зрозуміти, що підтримує "занепокоєність" Москви щодо її безпеки. А президент країни Сі Цзіньпін навіть підписав разом із главою Кремля Володимиром Путіним заяву про співпрацю та протистояння Заходу.

Що насправді ховається за відносинами двох держав і яку мету переслідує КНР – розповідає OBOZREVATEL.

Останній союзник Путіна

Вперше китайська влада висловилася про можливе вторгнення російських військ в Україну минулого тижня. Глава міністерства закордонних справ Ван І назвав легітимними "побоювання" Кремля щодо розширення НАТО і закликав Захід "ставитися серйозно та працювати над їх вирішенням".

Через кілька днів представник КНР в Організації об'єднаних націй Чжан Цзюнь знову став на бік Кремля, не погодившись із позицією США про те, що Росія загрожує міжнародному миру та стабільності. Він розкритикував Вашингтон за скликання Ради безпеки, назвавши цей крок "мегафонною дипломатією" і заявивши, що він не був корисним для переговорів.

"РФ неодноразово наголошувала, що в неї немає планів розпочинати військові дії. Україна чітко заявила, що і її інтересам не відповідає війна. У таких умовах які підстави у країн говорити, що війна можлива?", – сказав Чжан Цзюнь.

А в день старту Олімпійських ігор до Пекіна прибув Володимир Путін, з яким Сі Цзіньпін підписав двосторонню заяву. У ній Китай підтримав вимоги РФ щодо "гарантій безпеки", в рамках яких Москва домагається гарантій нерозширення НАТО на схід.

Росія і Китай закликали НАТО припинити розширення

У документі це подано так: "Сторони глибоко стурбовані серйозними викликами у сфері міжнародної безпеки і виходять із того, що долі народів усіх країн взаємопов'язані. Жодна держава не може і не повинна забезпечувати свою безпеку у відриві від безпеки всього світу та за рахунок безпеки інших держав. Міжнародне співтовариство має брати активну участь у глобальному управлінні на користь забезпечення загальної комплексної неподільної та сталої безпеки".

У заяві також містяться закиди на адресу США, які, згідно з позицією Москви та Пекіна, розвивають ракетне озброєння, виходять з міжнародних угод і ведуть шкідливу для євроатлантичного та тихоокеанського регіонів політику.

Все не так райдужно для Москви

Після 2014 року, коли РФ окупувала Крим та розв'язала війну на Донбасі, Кремль задекларував "розворот на Схід". Зараз російське керівництво описує свої відносини з КНР як "стратегічну співпрацю та всеосяжне партнерство". Перед поїздкою до Пекіна Путін навіть написав статтю-реверанс у бік китайської влади.

"Наші країни – близькі сусіди, пов'язані багатовіковими традиціями дружби та довіри. І ми високо цінуємо, що російсько-китайські відносини всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії, вступаючи в нову епоху, досягли безпрецедентного рівня, стали взірцем ефективності, відповідальності, спрямованості у майбутнє", – ідеться в публікації політика.

Але чи така міцна "дружба" Росії та Китаю? Спробуємо з'ясувати.

  • Економіка

Російські політики та ЗМІ часто заявляють про "рекордний товарообіг" між країнами. Про це нагадав і президент Путін у своїй статті: "За підсумками 2021 року взаємний товарообіг виріс більш ніж на третину, перевищивши рекордний показник – 140 млрд доларів. Упевнено рухаємося до поставленої мети – довести обсяг торгівлі до 200 млрд доларів на рік".

Але за фактом Росія залишається дуже малопомітним зовнішньоекономічним партнером КНР. У структурі китайської економіки 140 млрд, якими так пишається глава Кремля, це незначні цифри. До того ж, товарообіг з іншими країнами – часом ворожими, з погляду китайської політики – значно перевищує російські показники.

  • Євросоюз – 828,1 млрд. доларів;

  • США – 755,64 млрд. доларів;

  • Австралія – 231 млрд. доларів.

Зовнішній товарообіг Китаю в 2021 досяг рекордних 6,05 трлн доларів, а частка Росії в ньому – всього 2,4%. Головною експортною статтею РФ залишаються енергоресурси – Пекіну цікаво лише те, що стосується постачання газу, нафти, вугілля та деревини. Коли ж справа доходить до споживчих товарів, вакцин чи інвестицій, то китайська сторона каже: ми подумаємо.

  • Спірні території

Відомий факт, що Японія претендує на частину Курильських островів, які вони вважають окупованими Росією. З Китаєм, згідно з офіційним трактуванням, у Кремля таких суперечок немає. Проте це не зовсім так.

"Втрачені території" для Китаю – ймовірно, найчутливіша міфологема у масовій свідомості нації. Так, 2020 року святкування 160-річчя Владивостока обернулося дипломатичним скандалом. Російське посольство в КНР опублікувало повідомлення про ювілей міста у місцевій соцмережі Weibo. Через це користувачі, серед яких були китайські дипломати, обурилися – тому що місто розташоване на землі, яка раніше була частиною Китаю.

"Сьогодні Владивосток святкує 160-річчя. Владивосток був заснований у 1860 році, коли росіяни побудували на цьому місці морський порт, названий "Владивостоком" (буквально "Володіти Сходом"), – зазначалося в повідомленні російського посольства. – Наприкінці XIX століття Владивосток розрісся до великого порту та промислового міста. Сьогодні тут базується ВМФ Росії на Далекому Сході".

Влада КНР вважає, що Росія отримала землі, на яких стоїть сучасний Владивосток, внаслідок несправедливого договору з ослабленою Китайською імперією.

Крім того, у 2018 році Росія віддала в оренду на 49 років Пекіну 3,5 млрд гектарів землі в Забайкальському краї. Експерти стверджують, що невипадково 2021 року російське керівництво почало виводити свої війська з території Далекого Сходу. Мовляв, через 49 років ніхто ці території не забиратиме, проте в обмін на них Путін спробує укласти з Китаєм великий договір.

  • Міжнародна політика

Мабуть, головне що пов'язує Росію та Китай – прагнення покінчити з лідерством США у міжнародних справах. Обидві країни розглядають політику Заходу як виклик своїй безпеці, своїм національним інтересам та наявним режимам влади. Вони переконані, що Вашингтон шукає можливість просунути ідею "демократії та прав людини" – що означає зміну керівництва в Росії та Китаї.

У Китаю свої інтереси

Лідери Китаю уважно стежать за накопиченням російських військ навколо України, пише The New York Times. Вони розглядають поточне протистояння як випробування американської рішучості, яке може відвернути адміністрацію Байдена від КНР як головного стратегічного суперника США – зокрема від зростання американської підтримки Тайваню, який Пекін вважає частиною своєї території.

"Китайські офіційні особи розглядають прагнення Росії дати відсіч НАТО як паралель зі своїми власними зусиллями, спрямованими на те, щоб завадити Штатам створювати альянси та партнерські відносини в Азії для протидії Китаю. Хоча в геополітичному становищі в України і Тайваню багато відмінностей, використання Путіним історичних міфів та явної військової сили для виправдання захоплення викликає резонанс серед "яструбів" у Пекіні", – йдеться у публікації.

Китай підтримав вимоги Росії щодо гарантій безпеки

CNN також переконана, що вторгнення Росії в Україну вплине на рішучість китайської влади. У світі спостерігатиметься ефект доміно протягом багатьох років і, можливо, десятиліть, якщо Росія зробить успішний крок. На їхню думку, це покаже диктаторам усього світу, що "США – паперовий тигр" (метафора, яка використовується для позначення чогось небезпечного тільки на вигляд, але насправді нешкідливого).

Показово, що у заяві, підписаній політиками 3 лютого, Росія фактично заявила, що не визнає суверенітету Тайваню у жодній формі. Водночас Китай із 2014 року так і не підтримав Кремль у питанні легалізації захоплення Кримського півострова.

Таким чином, як зазначають експерти, близькість у двосторонніх відносинах між Росією та Китаєм, схоже, ґрунтується більше на незгоді з позицією Заходу, ніж на чіткій згоді з будь-якого питання. А рішення підтримати Кремль у його вимогах "гарантій безпеки" скоріше нагадує промацування ґрунту перед спробою Пекіна повернути території "бунтівного" Тайваню.