Оптимізм диктатора: чому Путін все ще вважає, що може перемогти та захопити всю Україну. Ось декілька причин

Останні локальні успіхи на фронті та зменшення підтримки України надихають російського диктатора на те, що він все ще має достатньо ресурсів для перемоги, тобто повного захоплення України, чого прагнув на початку вторгнення.

За два роки війни ані Україна, ані Захід не переконали Путіна в тому, що він повинен погодитися на компроміс. Натомість російський диктатор залишається зосередженим на досягненні своїх початкових цілей шляхом затяжної війни. Та й чого спинятися, адже людський ресурс, який до того ж мовчки йде на смерть, великий. Російські енергоресурси все ще купують у світі, фактично даючи кошти на продовження агресії, а санкції хоча й працюють, але не так ефективно, якби хотілося.

"Музика" для вух Путіна – проблема з пакетом допомоги США, що застряг у Конгресі. Навіть польські фермери своїм блокуванням кордону надають певну долю оптимізму диктатору. Адже у його розумінні це ознаки втоми у ЄС від війни.

Саме тому Росія не відмовиться від своїх максималістських цілей щодо України. Тож вибір, який стоїть зараз перед Україною та західними партнерами, порівняно простий – також воювати винятково до повного розгрому Росії.

Про те, що "надихає" Путіна та Росію на продовження повномасштабної війни, – у матеріалі OBOZ.UA.

Проблема допомоги

Володимир Путін продовжує намагатися перемогти в Україні через два роки після початку вторгнення. Вважається, що на сьогодні російський президент налаштований значно оптимістичніше, ніж рік тому, коли українці змогли звільнити Харківську область та Херсон. Сьогодні його оптимізм підкріплений неспроможністю США надати 60 мільярдів доларів допомоги та нещодавніми обмеженими успіхами на фронті.

Путін наказав міністру оборони РФ Шойгу продовжувати наступ після захоплення Авдіївки, битва за яку тривала більше чотирьох місяців. Під час оборони міста в українських воїнів катастрофічно не вистачало боєприпасів. За оцінками експертів, Росія нині обстрілює Україну в співвідношенні снарядів п’ять до одного на лінії фронту.

Естонія підрахувала, що РФ може виробити 4,5 мільйона снарядів цього року, тоді як Європа не може досягти цілі щодо постачання Україні бодай 1 мільйона. Жодних боєприпасів із США не надходило з початку січня.

Російські застарілі ще радянські заводи хоча й відстають технологічно від західних, але перевершують кількісно їхні виробничі потужності, особливо коли доходить до таких необхідних речей, як, наприклад артилерійські снаряди.

Обіцянки західних чиновників пожвавити власну оборонну промисловість, аби допомогти Україні, зіткнулися з бюрократичними проблемами. Звісно, зусилля Європи відчутні, та вони все ще не справляються з двома найважливішими завданнями: модернізацією власних систем оборони та одночасним наданням адекватної допомоги Україні. Жоден із цих напрямів не відповідає гостроті ситуації.

Фактор Трампа

Путін майже напевно сподівається на повернення до Білого дому непередбачуваного Дональда Трампа, політика, який часто хвалить кремлівського диктатора і який може відмовити Україні в майбутньому, змусивши її укласти мирну угоду, яка не буде відповідати національним інтересам.

Думка про те, що Путін реально розглядає як один із варіантів своєї перемоги зміну господаря Білого дому у 2024 році, не є такою вже нісенітницею. Кремль дедалі активніше заявляє про бажання провести переговори та закріпити нинішній статус-кво, звичайно, на своїх умовах.

Трамп, на відміну від Байдена, не відкидає переговорів із Путіним, це треба чітко розуміти. Насамперед він буде активно просувати тему глобальних домовленостей. Путін робитиме все можливе, щоб це відбувалося у форматі лише між Росією і Штатами.

Жодних моральних зобов'язань у Трампа перед українцями немає, адже, за його словами, повномасштабна війна почалася не за нього. Тому йому буде досить легко вчиняти так, як вигідно особисто йому, можливо, наплювавши на інтереси та трагедію України.

Методи, якими він готовий утихомирити агресора, явно не до вподоби українцям.

Санкції працюють, але поки не у вбивчих масштабах

На Заході вважають, що "санкції сильно б’ють по російському військовому комплексу", спричиняючи серйозні проблеми. Однак РФ намагається впоратися з нестачею західних компонентів.

Агресор отримує практично все необхідне для продовження виробництва смертоносного озброєння, забезпечуючи себе технологіями. Аналіз торгових даних показує, що така продукція, вироблена в ЄС та США, постачається через треті країни, як-от Туреччина, Об'єднані Арабські Емірати, Вірменія, Киргизстан чи Казахстан. Так, санкції та експортний контроль завадили військовим зусиллям Путіна набагато менше, ніж очікувалося.

Кремль переорієнтував Росію на воєнну економіку, піднявши витрати на оборону до 7,5% ВВП, із цілодобовою роботою заводів і десятками тисяч нових робочих місць, створених, попри санкції Заходу.

Треба визнати той факт, що західні санкції поки так і не спричинили колапс усієї російської економіки. РФ зберігає своє головне джерело доходу – нафтогазовий сектор, який хоч і постраждав, та все одно приносить суттєві прибутки. Китай та Індія надають важливу підтримку російській економіці, збільшивши імпорт російської нафти та інших товарів.

Така обмежена економічна війна навряд чи змусить Путіна сісти за стіл переговорів. Адже надходження до російського бюджету хоча й падають, але не катастрофічно.

Допомога від нових друзів

Два дружні Кремлю криваві режими – північнокорейський та іранський – допомагають РФ, активно поставляючи різноманітне озброєння у доволі великих масштабах.

Співпраця між Росією та Іраном вже тривалий час на досить високому рівні. Так, передача Shahed-136 дає змогу росіянам майже щодня здійснювати масований наліт на нашу країну. Не так давно іранці навіть побудували завод із виробництва ударних БПЛА вже в РФ. Також протягом останнього часу регулярно виринали свідчення про відправлення Росії іранських снарядів для ствольної артилерії, зокрема 152-мм для Д-20 і 122-мм для Д-30, а також 122-мм реактивних снарядів. Розглядається питання постачання балістичних ракет.

Зі свого боку Північна Корея володіє одними з найбільших запасів артилерійських снарядів та реактивних боєприпасів до зброї радянських часів, які вже активно передає Росії. Також КНДР є однією з небагатьох країн із великими запасами танків радянської епохи, які Москва використовує у війні, – Т-54 і Т-62. Окрім цього, Росія вже активно використовує проти українців північнокорейські балістичні ракети.

Пособником у цьому списку друзів стоїть Китай. Так, ця країна ніби не поставляє Росії озброєння, але якби не економічне та політичне "плече" Китаю, то ми, напевно, давно мали б зовсім інший результат цієї війни.

Головна причина оптимізму Путіна – нерішучість Заходу

"Основне, чому Путін все ще вважає, що може перемогти в Україні після двох років повномасштабної війни та зруйнованих початкових планів, – він отримує значну підтримку від диктаторських режимів світу та бачить невпевненість країн Заходу в напрямку протидії його агресії", – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив дипломат, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині у 2010-2017 роках Олександр Левченко.

"Фактично сьогодні вся економіка Білорусі працює на російський військово-промисловий комплекс. Іран, як відомо, забезпечує потреби РФ у різних видах озброєння та БПЛА. Дуже активно йде постачання боєприпасів, балістичних ракет та техніки з Північної Кореї. Китай, Індія та інші країни так званого Глобального Півдня купують нафту та газ. На цьому фоні ми спостерігаємо проблеми з постачання української армії снарядами, бойовою технікою, ракетами та фінансуванням з боку США, які все ще не можуть до кінця визначитися з наданням фінансово-військової підтримки Україні.

Тобто нерішучість наших західних партнерів, певна затримка з допомогою в США, яка пов'язана з передвиборчим процесом, розхитування росіянами ситуації в Штатах та ЄС у напрямі, що Україна просто споживає американські та європейські гроші, краде їх тощо, – все це грає на руку Кремлю.

Звісно, що такий розвиток подій надихає Путіна продовжувати війну, дає йому надію, що в нього є серйозний шанс матеріалізувати такі проблеми України у власні успіхи на фронті.

Втім є надія й в України, що негативна на сьогодні ситуація для неї зміниться на краще – що США таки вирішать позитивно питання фінансування, а значить, ми отримаємо балістичні ракети великої дальності, снаряди, ППО, бронетранспортери та інші дієві засоби боротьби проти Росії.

Ми бачимо серйозне бажання передових європейських держав покращити свої позиції у наданні нам допомоги. Звичайно, нам би хотілося, аби цей процес відбувався значно швидше та активніше. Все це може набагато покращити ситуацію на фронті. Тільки за такого розвитку подій у Путіна зникне переконання, що він таки завоює Україну", – зазначив Олександр Левченко.