Москва посилила головну статтю свого експорту

6 хвилин
49,6 т.
Москва посилила головну статтю свого експорту

Світове співтовариство нарешті повинно зробити висновки відносно політики РФ в рамках існуючого світового порядку. З розпадом СРСР Росія перестала бути супердержавою, залишившись у звуженому територіальному просторі зі значно зменшеними людськими ресурсами. Навіть в кордонах колишнього СРСР Москва на деякий час загубила реальні важелі тиску та впливу.

Однак завдяки збереженому потенціалу розвідувальних органів ще часів Союзу, які повністю перейшли під російське управління, Росія стала відновлювати втрачений авторитет та вплив. Багато кадрів, які працювали на таких складних напрямках як США та Західна Європа частково були перепрофільовані для роботи на пострадянському просторі. Вони були заслані в усі сегменти суспільства країн колишнього СРСР з метою ведення деструктивної роботи.

Відео дня

Була розгорнута діяльність величезного масштабу, яка, однак, мала свої обмеження у вигляді складної економічної ситуації в самій Росії, що не могла фінансувати усі проекти своїх розвідорганів не тільки щоду підкупу політичних еліт новостворених держав, але навіть для нормального забезпечення зарплат своїх високо кваліфікованих кадрів військової (ГРУ) та політичної (СВР) розвідки. Однак, колив з 2000 р. ціни на енергоносії стали стрімко зростати, що дозволяло забезпечити з профіцитом бюджет державного розвитку РФ за рахунок постачання на зовнішні ринки нафти та газу, у Москви з'явилися нові можливості втручання у внутрішні справи сусідніх держав.

Конфлікти в Нагірному Карабасі, Абхазії, Придністров'ї Кремлю вдалося законсервувати, перевести до розряду керованих, за допомогою яких здійснювався вплив на Азербайджан, Грузію, Вірменію, Молдову. Беларусь і Казахстан стали на шлях зближення з РФ, тому створювати там збройні конфлікти Кремлю не мало сенсу. Латвія, Литва, Естонія з розпадом СРСР відразу рішуче стартували на інтеграцію з ЄС та НАТО, а місцеве російськомовне населення в своїй більшості було за такий вектор розвитку, який дозволяв би входження до елітного клубу багатих європейських країн, а значить і солідний життєвий рівень життя, куди вищий ніж в Росії зразка 90-х рр. Брюссель та Вашингтон теж допомогли Балтійським країнам на євроінтеграційному шляху, рахуючи їх природними союзниками у можливому протистоянні з РФ.

В Сердній Азії справи у Кремля йшли з перемінним успіхом. Киргизстан і Таджикистан потрапили в орбіту Москви, тоді як Туркменістан і Узбекистан завдяки своїй вираженій родовій клановості були менш вразливими перед російськими спецслужбами.

Окремою державою, що мала виключно важливе значення для РФ була Україна. Без України Росія була євразійською державою. У випадку отримання Києва на своїй стороні Москва ставала європейською країною з давньою традицією державності. Для цього всіляко підтримувався міф про триєдиний народ і що росіяни є прямими нащадками Київської Русі, що насправді не є так. В першій половині 90-х рр. Москва запустила в Криму сценарій сецесіонізму.

На деякий час Кремлю вдалося привести до влади своїх людей у вигляді Мєшкова та їм подібних. Але в першій половині 90-х рр. оборонниий потенціал України і Росії були рівноцінними, а враховуючи меншу територію нашої держави, у випадку виникнення війни, Збройні Сили України могли не тільки дати відсіч РФ, але навіть її перемогти. Тому з розпадом СРСР Москва запустила спецоперацію з ядерного роззброєння України та суттєвого скорочення звичайних озброєнь та чисельності армії. Ще наприкінці 80-х рр. до лав українського національно-демократичного руху були інфільтровані агенти російського впливу, які діють до цих пір.

Ідею трагічних наслідків Чорнобильської катастрофи вони використовували для пропаганди в українському супільстві відмови від ядерної зброї. Без'ядерний статус України був виписаний у Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.), а посилання на цей документ було в історичному Акті проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.). Передбачаючи незворотність розпаду СРСР, уже у вересні 1991 р. Москва стала тиснути на Київ відносно повного ядерного роззброєння, а Україна в той час мала третій за чисельністю ядерний потенціал у світі. Усі стратегічні ядерні озброєння з території України були направлені на США та країни Західної Європи. Тому Вашингтон, Лондон і Париж серйозно включилися до тиску щодо повного ядерного роззброєння Києва. Стратегічні ядерні озброєння і засоби їх доставки були повністю виведені з України в Росію або знищені в період 1991-96 рр.

Москва наприкінці 1991 р. також почала миттєву операцію з виведення з України тактичної ядерної зброї, яку Київ міг застосувати не тільки на західному напрямку, але і на східному. Вже наприкінці 1992 р. Кремль зумів вивезти з України на свою територію усі тактичні ядерні боєголовки. Була задіяна уся московська агентура, що засіла у новій політичній владі України та керівництві Збройних Сил. Менше ніж за рік ця спецоперація була закінчена.

Київ не встиг і оком кліпнути, як опинився без тактичної ядерної зброї. Потім росіяни взялися за звичайні озброєння. До 1995 р. Москві вдалося пролобіювати значне скорочення чисельності ЗСУ, однак на час загострення ситуації в Криму українська армія була ще досить чисельною та непогано озброєною. Кремль скрегучи зубами відступив. Розуміючи, що в майбутньому збройному протистоянні з Україною треба мати велику перевагу, Москва продовжувала "стимулювати" роззброєння української армії. Наступний конфлікт в Керченській протоці в 2003 р. вже мав іншу предиспозицію, чим події 1994-95 рр. Однак політичне керівництво в Києві та Симферополі тоді проявило серйозну рішучість та готовність до боротьби. Москва знову вимушена була відступити. Для притуплення пильності Києва, Кремль постійно використовув міф про непорушні історичні зв'язки між російським та українським народами. До лютого 2014 р. українське військо завдяки старанням Москви з 1991 р. взагалі мало жалюгідний стан. РФ зуміла протягом 23 років серйозно корумпувати частину політичної еліти в Україні, а також керівництва ЗСУ та спецслужб. До лютого 2014 р. Кремль підпорядкував своєму впливу низку політичних лідерів в Криму, а в Києві певну кількість впливових людей, які збагатилися за рахунок торгівлі з Росією, тому не були зацікавленими рішуче протидіяти відкритому акту російської агресії на півострові. Результат цих подій є відомим.

Москва продовжує через агентів свого впливу деструктивну політику в Європі та Україні. РФ хотіла нещодавно створити зону напруженості в Косово, та рішучий настрій європейського миротворчого контингенту та втручання Брюсселю і Вашингтону не дозволили Москві відновити конфлікт на міжнаціональній основі. Навіть приїзд до кордону Сербії і Косово російського посла та військового аташе з Белграду як акт підтримки силам, що виступали за конфлікт, не допоміг. Полтім проросійські сили розкачували ситуацію в Чорногорії, але ця країна вже стала членом НАТО, тож перспектив розпалювання внутрішньогго конфлікту було мало. Зараз повністю запущено "качелі" в Боснії і Герцеговині, де проросійські політики знову заговорили політичною мовою 90-х рр. минулого століття. Тут НАТО та ЄС теж напоготові і максимально уважно моніторять ситуацію з готовністю до рішучих дій. Тому, щоб розсередити увагу європейців та пильність української сторони, Москва запустила проект транспортування біженців з зони конфлікту на Близькому Сході до Білорусі. В.Путін домовився з О.Лукашенко, що начебто за ініціативи Мінська допомогти нужденним у переміщенні до стабільних європейських країн. Підкреслю, що у Білорусі нема оперативної, аналітичної та логістичної можливості провести таку операцію, яка повторює замисел російських спецслужб восени 2015 р., коли вдалося запустити міграційний потік до Європи. Тоді новий виклик перемістив зі сторінок європейських ЗМІ тему Донбасу на третій план. Навіть після закінчення цієї кризи тема війни на Донбасі і окупація Криму не повернулися на перші шпальти європейських медіа. Москва десятиліттями провокує конфлікти в українському суспільстві і конфронтацію між політичними силами. Кремль потайки підтримує не тільки проросійські сили, але й радикалів. Треба пам'ятати, що Росія таємно фінансує всі ультраправі та ультраліві рухи в Європі, які несуть непорозуміння в суспільстві, рахуючи їх природними союзниками Москви, а також підтримує усі конфлікти та війни на всьому пострадянському просторі і ширше. Тому в світі усім пора зрозуміти, що РФ є головним світовим експортером не стільки газу та нафти, скільки нестабільності, війн та конфліктів.

disclaimer_icon

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...