Блог | Київ палає, а вони обговорюють "Дау" і вибори. Європа остаточно осліпла?
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
12 годин найжахливішого обстрілу Києва. З короткими перервами. З опівночі й саме зараз.
Ви впевнені, що хочете продовжувати обговорювати "вибори" та розбирати сорти тієї самої субстанції в країні-вбивці? Ви впевнені, що, маючи безпосереднє відношення до країни-вбивці, ви хочете обговорювати вибори у воєнний час у незалежній країні, жителів якої країна-вбивця прямо зараз знищує прямими наводками балістичних ракет по житлових будинках прямо зараз?
Ви впевнені, що ваша безцінна думка щодо участі фільму "Дау" у Венеціанському кінофестивалі має хоч якесь значення, коли мешканці Харкова, де знімався цей з усіх етичних боків вкрай сумнівний фільм за участю сумнівних персонажів на кшталт Курентзіса на шалені гроші прокремлівських олігархів, вмирають під завалами власних будинків, зруйнованих російськими ракетами на ті самі гроші, відіграє хоч якусь роль?
І так, я знаю, що режисер зумів відмовитися від російського громадянства (до речі, це складно й дорого, і далеко не кожен, особливо людина, яку переслідує ця влада, має розкіш відмовитися від цього клейма – для цього треба як мінімум мати чинний паспорт країни-агресора, не мати порушеної кримінальної справи та мати можливість безпечно заходити до російського консульства на території країни-вбивці без ризику з нього не вийти, а до того ж зібрати тонни документів із тієї ж країни та заплатити їй кругленьку суму в 500 євро, вклавшись тим самим в економіку війни – хай навіть символічно – у сьогоднішнє нічне пекло в Києві).
Отже, я знаю, що Хржановський відмовився від громадянства РФ, що фільм представляє Німеччину (як це прийнято серед нинішніх релокантів), що з Україною його пов’язує довга історія життя та роботи – зокрема, у меморіалі Бабин Яр – і тим не менше відкрита заява у відповідь на заяву українського посольства та офіційних осіб не завадила б. Але й це не має особливого значення. Не потрібно виправдовуватися. Усе, що вже зробила Росія, у будь-якому разі не має виправдань. І нікому не під силу змінити свою минулу співучасть – нехай навіть не цілком усвідомлену.
Але єдине, що було б справжнім вчинком зараз, – виступити на цьому ж кінофестивалі на червоній доріжці із закликом до Європи зупинити країну-вбивцю, яка в минулому була спонсором цього фільму, та надати Україні необхідну військову допомогу й засоби захисту.
І якщо щось взагалі вселяє хоч якусь надію – то це прийняття відповідальності та відповідні вчинки. Але й вони не повернуть тих 13 людей, які вчора лягли спати у себе вдома у своєму місті, щоб на ранок не прокинутися у сяйві пожеж під градом північнокорейсько-російських ракет.
І відповідальність за це лежить не лише на окремих людях, не лише на кожному й кожній – а вона тим більша, чим глибше коріння, що пов’язують нас із культурою, яка зуміла виростити й не помітити цього монстра і вкотре в історії не бере на себе жодної відповідальності та представляє себе виключно жертвою, продовжуючи при цьому загравати з "народом", чиїми руками та байдужістю було вбито сьогодні вночі 12 осіб.
Ця відповідальність ширша – вона сягає корінням у європейську цивілізацію та її цінності. Серед яких найперша – цінність окремого людського життя та свободи. І якщо сьогодні розрахунок, страх або корисливі інтереси дозволяють п’ятий рік поспіль не закривати небо, зволікати з постачанням зброї та засобів ППО і тим самим продовжувати приносити людські жертви країні-вбивці, то це удар по самій основі європейських цінностей. Короткозорість, що переходить у сліпоту та нерозуміння того, що наступний удар по європейському миру також буде ракетним.
