Каспаров: Росія втрачає свій вплив, 2020 виявився вкрай невдалим для Путіна. Інтерв'ю

Пандемія коронавірусу оголила всі проблеми людства, які не розв'язувалися, а тільки накопичувалися в попередні роки. Особливо складно пандемічну кризу переживають слабкі держави.

Відео дня

Для режиму Володимира Путіна в Росії 2020 рік також виявився вкрай невдалим – розповів в інтерв'ю OBOZREVATEL 13-й чемпіон світу з шахів і нинішній політик Гаррі Каспаров.

– У березні цього року, щойно світ почав занурюватися в пандемію коронавірусу, ви сказали, що це початок нової кризи. У якій точці ми перебуваємо зараз і куди рухаємося?

– Не треба володіти спеціальним даром Нострадамуса, щоб передбачити те, що пандемія викличе серйозні зміни в геополітиці. Точніше, вона висвітлила ті проблеми, які в принципі вже накопичувалися.

Під час першої хвилі, в березні-квітні, виникало питання – хто ж зазнає більших утрат? Зрозуміло, що пандемія неминуче мала паралізувати пересування людей і значну частину світової економіки, несучи за собою економічні, політичні та соціальні втрати. Поставало питання: хто зуміє краще пристосуватися до кризи? Демократичні країни і вільний світ чи невільний світ і країни з авторитарним або тоталітарним режимами.

Мені здається, що на сьогодні досить очевидно – вільний світ виявився набагато гнучкішим, він перелаштовується за багатьма напрямами. Це перехід в онлайн і здатність використовувати нові технології для перебудови економіки.

Окрім того, звісно, – неймовірний якісний прорив, який ми зараз спостерігаємо в фармакології. Саме у вільному світі відбуваються ті прогресивні речі, які, я не сумніваюся, принесуть дуже багато користі всьому людству. Роботи з вакцинами та антибіотиками в останні десятиліття були практично загальмовані. Бізнеси не дуже охоче вкладалися в фармакологічні розробки, адже це не приносило великого прибутку. Зате тягнуло за собою великий ризик і страх за непередбачувані наслідки у значної кількості людей.

І в цьому плані пандемія відіграла важливу роль, адже всі ці шлюзи відкрилися. Коли на кону стоять життя десятків мільйонів людей, природно можливості ризикувати різко зростають. Ми бачимо, як швидко розробили вакцини, ще кілька на підході. Десятки інших можуть не здобути попиту, зате дадуть якісь результати, котрі допоможуть усьому людству знайти нові рецепти боротьби з різними недугами.

– 2020-й – це ж не тільки пандемія, це ще й серйозні геополітичні зміни.

– Одним із результатів пандемії є поразка Дональда Трампа на президентських виборах у США. Наскільки я уявляю собі розклад сил в Америці на початку цього року, ймовірність перемоги Трампа була дуже велика. Демократична партія перебувала в досить складному становищі через внутрішні суперечності. Тоді там дуже сильно домінувало так зване прогресистське ліве крило на чолі з Берні Сандерсом. І Трамп очевидно готувався до цієї кампанії як до спрямованої проти соціалізму.

Але демократи висунули не соціаліста Сандерса, а помірного центриста Джо Байдена, якому Трамп програв із незначним відривом за американськими мірками. У критичних штатах ситуацію вирішували буквально тисячі або десятки тисяч голосів. І тут свою роль відіграла пандемія, від ударів якої Трамп так і не зміг оговтатися. Гадаю, багато виборців те, що відбувається в США, поставили за вину саме йому.

– Напевно, перемога Байдена – один із тих результатів, який не тільки змінить світ, але й нинішню обстановку в східній Європі?

– Це один із результатів, який безумовно змінив геополітичну мапу світу. Цілком очевидно, що перемога Трампа принесла б Путіну і його режиму додаткові дивіденди. Немає ніяких сумнівів, що він із нетерпінням чекав на неї. Це підтверджує і той факт, що він не вітає нового президента США (привітав лише 15 грудня. – ред), хоча навіть Китай привітав – усі визнали перемогу Байдена. Але Путін послідовно веде свій курс. Це радше пов'язано не з його надіями, а з продовженням кампанії Трампа з делегітимізації виборів як інституту і Байдена як президента. Вважаю, це і є основним задумом Путіна.

Поведінка Трампа і його постійне повторення фраз про фальсифіковані вибори завдасть певної шкоди американській демократії і дасть новий козир у руки диктаторів. Вони тепер показуватимуть нам цю ситуацію і говоритимуть: "У всіх такі вибори, що ви нас критикуєте?". Мовляв, чому ми говоримо про нестачу легітимності Путіна, якщо колишній президент США каже про фальсифікації виборів у них?

Але перемога Трампа була б для Путіна набагато більшим політичним виграшем. Мало того, вона привела би до розвалу всіх американських стратегічних світових альянсів. Навіть якби він не вийшов із НАТО (це навряд чи можливо), то принаймні нівелював би американську роль там і по суті розв'язав би Путіну руки для продовження агресії в східній Європі.

– Це означає, що Байден – порятунок для Америки і для Заходу загалом?

– Порятунок – це таке дуже гучне слово, але, безумовно, це дозволяє уникнути потенційної катастрофи.

Проблема з Трампом була в тому, що він своєю поведінкою денонсував американську політичну інституцію. Насправді це було серйозною загрозою для американської демократії. Байден – надія на відновлення стійкості цих інституцій. Багато що доведеться допрацьовувати. Американська система десятиліттями, якщо не століттями, базувалася на певних традиціях. Наприклад, завжди будь-який кандидат у президенти публікував декларацію про податки, а Трамп не опублікував: "А, – каже, – судіть мене, не опублікую і все!"

Все-таки Байден – людина з величезною, як то кажуть, власною історією, він майже пів століття в політиці. Він зуміє повернути на нормальний рівень відносини з головними американськими союзниками. Я не очікую ніяких суперкардинальних дій. Не знаю, чи зуміє Байден повернутися, наприклад, в іранську ядерну угоду, але звичайно, він повернеться в Паризький договір щодо клімату і до Світової організації охорони здоров'я. Політика America First буде "здана в архів" на найближчі роки. США повернуть значну частину втрачених позицій.

Більш виразної політики варто очікувати і щодо колишнього радянського простору.

Звичайно, це не будуть революційні зміни, але не сумніваюся, що адміністрація Байдена підтримає і Україну. Безумовно, вона вживатиме найжорсткіших заходів стосовно Лукашенка, а санкції щодо путінського оточення набуватимуть більш окресленого й глибокого характеру.

Це не повернення до Обами, як багато хто вважає. Байден у тій адміністрації мав досить радикальні позиції. Дивлячись на ту команду, яку він набирає в National security, можна припустити, що політика щодо Росії буде досить жорсткою. Ніяких розрядок і перезавантажень чекати не доведеться.

У цьому плані Україна може бути об'єктивно задоволеною підсумками виборів у США. Хоча позиція адміністрації Байдена, як і багатьох в Америці, орієнтована на те, що Україні варто вирішувати власні проблеми. Допомога в боротьбі з Росією, звичайно, буде, але потрібно вирішити те, що не вирішено досі.

– Як саме зміниться ставлення США до Росії?

– Воно точно буде інакшим. Окрім того відбулися й інші події, що впливають на наші з вами країни. Наприклад, історія з невдалим отруєнням Навального, з очевидною спробою вбивства, яка призвела зрештою до його виїзду за кордон і, гадаю, в найближчому майбутньому чекати його повернення не доводиться. Проти людини з максимальним авторитетом серед російських опозиціонерів, що перебували на території Росії, було використано заборонену хімічну зброю. А тепер там просто відверто знущаються з міжнародних організацій і європейських країн, які підтвердили цей вердикт.

У сутності, путінська Росія взагалі виводиться за рамки якоїсь серйозної міжнародної співпраці. Про що можна говорити з людьми, які вважають, ніби закони писані не для них? Ця історія матиме довгострокові наслідки, тому що західна адміністративна бюрократична машина працює повільно і ґрунтовно, але втім ця вулиця – з одностороннім рухом.

– Цього року Азербайджан відвоював частину Нагірного Карабаху, а Росія, союзник Вірменії, нічим не допомогла їй утримати окупацію регіону. Про що це говорить?

– Важливою геополітичним подією стала вірмено-азербайджанська війна, яка привела до ліквідації автономного утворення, що перебувало під фактичним контролем Вірменії. Це призвело до зміни геополітичного балансу на Південному Кавказі, підсумком якого стала демонстрація абсолютного безсилля Росії. Виявилося, вона його не контролює. Тепер ключовим гравцем в регіоні стає Туреччина.

Цей рік виявився вкрай невдалим для путінського режиму. Пандемічна криза виявила всі проблеми по всьому світу. І найбільш слабкі ланки в цій системі – до яких безумовно належить і путінська Росія, якщо дивитися на економічно-політичний устрій країни – є головними постраждалими. І тренди, треба сказати, і далі залишаються негативними.

– А Україна в цьому контексті який має вигляд?

– Спеціально нічого не кажу про Україну, тому що не готовий компетентно обговорювати цю тему. Стежу за всім, і за всією територією колишнього Радянського Союзу, але можу більше сказати про Білорусь. Це якраз історія, в якій революційний вибух виявився несподіваним. Усі знали, що незалежних кандидатів на президентських виборах не буде і ніхто не становитиме якоїсь загрозу Лукашенку. Він знайде собі зручного спаринг-партнера, підтасує вибори, народ похвилюється і розійдеться.

Виявилося, що будь-якому терпінню є межі, і після двадцяти шести років правління Лукашенко не розрахував реакції людей, якими керував стільки часу. Як з'ясувалося, він їх просто не знає. Послідовна уперта протестна активність у Білорусі сильно відрізняється від українського Майдану. Але протест нікуди не подівся досі.

Паралельно цивілізований світ визнав Світлану Тихановську законною представницею білоруського народу, що здобула перемогу на виборах. Скільки вона набрала – не має значення, але вона явно виграла ці вибори. Її діяльність безумовно є частиною нового політичного процесу. Можна сказати, політичної нації. Мені здається, цей тренд уже не зміниться. Питання: як піде Лукашенко, скільки страждань і горя він принесе білорусам – ніхто виміряти не може, але абсолютно очевидно, що історично його час добіг кінця.

Щоб додати трохи позитиву, можна сказати про розгромну поразку відвертого путінського ставленика в Молдові Ігоря Додона. Це була не просто перемога, скажімо по-шаховому, в матчі-реванші. 4 роки тому ті ж опоненти зустрілися в другому турі президентських виборів і тоді Додон переміг із незначною перевагою. Нині вже показово: перемогу Маї Санду забезпечують молдавани, що працюють за кордоном. Не в Росії, а вже на Заході.

Іде залучення нових людей до політичного процесу. Настає їхня пора. Все-таки з часів розпаду СРСР минуло багато часу, виросло нове покоління. Формується новий світогляд. Не важливо, де це відбувається: в Молдові, в Білорусі, в Україні. Ми бачимо, що йдуть політичні процеси, в яких роль Росії зменшується, бо нічого конструктивного за 30 років вона запропонувати не змогла.

Замість того, щоб вибудовувати структуру британської співдружності, вона підтримує вплив через роздмухування різних конфліктів, політичних інтриг, а в критичних випадках – акти прямої агресії, як це було в Грузії і в Україні. Але така роль на пострадянському просторі теперішній Росії більше не до снаги. І це, мені здається, головний підсумок цього року, який можна зафіксувати.

У другій частині інтерв'ю з Гаррі Каспаровим читайте, як і за яких обставин президентський пост покине Володимир Путін, чи станеться це в 2021-му році, куди загалом рухається людство і як буде виходити з пандемії коронавірусу.