Блог | Ганебна історія з німецькими ракетами і не тільки
На тлі планомірного знищення путінськими пілотами-злочинцями українських міст Німеччина нарешті подолала однобокий проросійський комплекс неповноцінності, який абсолютно не враховував понад 5 мільйонів жертв нацистів на території України під час Другої світової війни. Міністерство економіки Німеччини оголосило про масштабну військово-технічну допомогу Україні – постачання 2700 переносних зенітно-ракетних комплексів.
І тут спалахнув скандал. Країна, яка є одним із найбільших виробників сучасної високоефективної зброї, вирішила "відмазатися" постачанням радянських ПЗРК Стріла, що підлягають утилізації.
На факультеті твердопаливних ракет ми вивчали комплекс 9К32М Стріла-2М (класифікація НАТО SA-7В Grail) як сучасний та ефективний. Було це наприкінці 70-х років минулого сторіччя!
Зараз представники німецької влади намагаються виправдовуватися і стверджують, що близько 2000 тисяч іржавих ракет у зацвілих боксах з колишніх складів армії НДР все ж таки придатні для використання.
Мушу сказати, що жодною димовою завісою сморід від цієї ганебної історії не перебити.
Усі 2700 ПЗРК були вироблені за радянською ліцензією між 1982-м та 1987-м на підприємстві VMZ у болгарському Сопоті. У 1992-му (30 років тому!) виробництво цих ракет взагалі було припинено. Ракета має теплову голівку самонаведення, у якій захоплення цілі забезпечується фоторезистором, життєвий цикл якого не перевищує 13 років.
Тобто ці ракети вже понад 20 років небоєздатні. Така ракета з корозією корпусу та невідомим станом твердого палива якщо не вибухне в руках оператора, то полетить у невідомому напрямку.
Мабуть, німецькій владі не вистачило довгих восьми років, щоб визначитися з ким вони – з кремлівським Гітлером чи з українським народом.Скільки ще чекати?
P.S. Ця історія має паралельний вимір. Наразі країнами колишнього Варшавського договору тиняються міжнародні збройові ділки. Вони намагаються масово скуповувати весь залежалий радянський мотлох і постачати його до стікаючої кров'ю України за ціною нової зброї. На жаль, серед них є й українські збройові мародери, які зовсім нещодавно залишили владні кабінети.
Хочу, щоб вони знали – ми це знаємо та ніколи не пробачимо.
