Договір невдах: як Росія та Іран намагалися максимально "не обороняти" одне одного
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

У Москві з великою помпою 17 січня було підписано договір про "всеосяжне стратегічне партнерство" між Іраном та Росією. І російському режиму, і керівництву Ісламської республіки хочеться показати, що вони кидають виклик міжнародній ізоляції, в якій опинилися через власну провину.
Договір підписали "за дивним збігом" прямо напередодні інавгурації президента США Дональда Трампа. Вибір моменту дає підстави підозрювати, що обидві сторони сподіваються вразити Білий дім демонстрацією своєї солідарності.
Угода про "всеосяжне стратегічне партнерство" між Москвою і Тегераном на 20 років охоплює широкий спектр питань – від технологій та кібербезпеки до ядерної енергетики й боротьби з організованою злочинністю. Однак документ відрізняється від угод РФ із КНДР та Білоруссю, які містять положення про взаємну оборону. Іран також не визнав Крим та інші окуповані регіони України російськими, що дуже роздратувало Кремль.
Про те, що стоїть за підписанням договору між російським та іранським режимами, – у матеріалі OBOZ.UA.
Вимушене підписання
В іранського режиму був "жахливий рік". Ізраїльські військові не лише розгромили ХАМАС, а й різко послабили ще одне терористичне угруповання, яке контролює Іран, – "Хезболлу". В особі сирійського диктатора Башара Асада іранське керівництво втратило одного зі своїх найважливіших партнерів у регіоні. Крім того, Ісламська республіка переживає внутрішньополітичну й економічну кризу, яка не додає стійкості режиму аятол. Тиск на Тегеран, ймовірно, ще більше посилиться за президента США Дональда Трампа. Крім геополітичного зиску, для Ірану партнерство з Москвою також пов'язане з великими очікуваннями у плані обміну технологіями – те, що іранці називають "джихадом знань". Зокрема, Іран хотів би скористатися російським досвідом у космічній та ядерній сфері, аби розвивати власні можливості щодо виявлення та розвідки у своєму регіоні.
Тим часом російський диктатор Путін вважає, що перебуває на підйомі, та чекає на зустріч із Дональдом Трампом, але й партнерство з муллами цінне для Кремля. Для Росії ця угода – насамперед стратегічний факт, який має показати, що Москва не ізольована і є суперником США. По-перше, Іран є важливим постачальником зброї для Росії від моменту повномасштабного вторгнення в Україну, і Кремль прагне, аби так усе й лишалося надалі. По-друге, Путін побоюється за свій вплив на Близькому Сході після падіння Асада, а іранський режим залишається головним партнером у регіоні.
"Поріднившись" у такий спосіб з іранськими аятолами, Путін прагне продовжити свою улюблену гру – "а вгадайте тепер, що буде в разі, якщо я зважуся на…", і цей список доволі великий. Головний фактор у ньому – потенційна передача ядерних технологій. Ця стратегічна невизначеність може лякати велику частину західних політичних еліт, зокрема й у новій адміністрації президента Трампа, з яким потенційно можна розміняти іранську "дружбу" на щось важливіше для Путіна.
Протистояти Заходу, але обережно
Після багаторічної підготовки Росія та Іран усе-таки уклали угоду про "стратегічне партнерство", яка, за їхніми словами, визначить їхні стосунки на десятиліття вперед. Обидва режими анонсували посилення співпраці у військовій, економічній та технологічній сферах.
Напередодні підписання документа для України головним фактором було, чи справді він дублюватиме угоду Росії з Північною Кореєю і чи візьмуть на себе Росія та Іран зобов'язання фізично захищати територію власне країн-підписантів, тобто з присутністю військ і техніки на території країни-союзниці.
Хоча в межах нового партнерства між Іраном та Росією мають намір активізувати спільні військові навчання, тренування та обмін офіцерами, а також співпрацю між спецслужбами "з метою зміцнення національної безпеки та протидії спільним загрозам", двостороння угода все ж не містить пункту про "негайну" взаємодопомогу в разі агресії, як у випадку з КНДР. Тобто стратегічний, як заявлено, договір про "всеосяжну співпрацю" між РФ та Іраном не означає військового союзу, що прямо випливає із третьої статті договору, в якій сторони зобов'язуються "не надавати допомоги та сприяння агресору, якщо він нападе на іншу сторону договору". Інакше висловлюючись – союзництво передбачається пасивним. Якщо на вас нападуть – ми лише не сприятимемо вашому противнику, але вам допомагати не повинні.
Головне з договору про "всеосяжне стратегічне партнерство" між Росією та Іраном:
- Якщо одна зі сторін зазнає агресії, інша не має надавати жодної військової чи іншої допомоги агресору, що сприяє продовженню агресії, і сприятиме тому, щоб розбіжності, які виникли, були врегульовані на основі статуту ООН.
- Сторони розвивають взаємодію з метою створення сучасної, незалежної від третіх країн платіжної інфраструктури, переходу на здійснення двосторонніх розрахунків у національних валютах, зміцнення прямого міжбанківського співробітництва та розповсюдження національних фінансових продуктів.
- З метою зміцнення національної безпеки та протидії загальним загрозам служби розвідки та безпеки сторін обмінюються інформацією та досвідом і підвищують рівень своєї співпраці.
- Будівництво об'єктів ядерної енергетики й участь у спільних проєктах у галузі мирного атома.
Обмежено-осяжна дружба
Після підписання ірансько-російського договору виникло головне питання – чому "союзники" відмовили одне одному в допомозі під час агресії. Адже, наприклад, північнокорейський диктатор Кім Чен Ин на це погодився і вже відправив на порятунок Путіна тисячі своїх солдатів, не кажучи про різного виду озброєння та ракети. Здається, основна різниця у тому, що Кіму практично нема чого втрачати. Він не має особливих амбіцій, головне – утримати владу всередині країни. Відносини між Сполученими Штатами та Північною Кореєю безнадійно зіпсовані, й навряд чи КНДР може розраховувати на якусь особливу прихильність нової адміністрації. Залишається єдине – тішитися в обіймах такого ж світового ізгоя, як Володимир Путін, коло друзів якого також сильно обмежене.
В Ірану зовсім інші ситуація та плани. Іранці зберігають амбіції регіональної держави, які на сьогодні серйозно підірвані Ізраїлем, як ударами по проксі-формуваннях Ірану, так і по самій Ісламській республіці. По-друге, на сьогодні в іранців є сподівання, що вдасться встановити певний баланс відносин із Заходом за нової адміністрації Дональда Трампа, який хоч і говорить досить загрозливі для аятол речі, але завжди готовий вислухати щодо певної угоди.
Головна іранська проблема полягає у тому, що кризові явища в економіці не зупиняються, що збільшує роздратування населення, яке стає все менш лояльним. Тому Ірану треба кардинальні рішення, за допомогою яких вони можуть покращити ситуацію. Головний фактор – зняття санкцій, що явно не залежить від Росії. Тут треба домовлятися зі Штатами в будь-якому випадку. Це першочергове завдання. Інших варіантів просто немає.
Якщо ж Тегеран знайде баланс і хоч якесь порозуміння у взаємовідносинах із Вашингтоном або якщо Путін перший домовиться з Трампом про умови припинення російсько-української війни, то може виявитися, що іранський режим більше не потребуватиме послуг російського, а Кремль, своєю чергою, особливо не потребуватиме послуг аятол. Саме ця обставина і заважає брати на себе зобов'язання на кшталт "негайної військової взаємодопомоги у разі агресії".
Угода майже нічого не дає жодній стороні з безпекової точки зору
Доля цієї угоди була складною, адже росіяни й іранці починали її готувати ще за часів попереднього президента Ірану Ібрагіма Раїсі, який мав досить потужні проросійські погляди. Варто зазначити, що тоді це було, так би мовити, дещо інше бачення того, як би могли розвиватися ці взаємини. Після того, як чинний іранський президент Пазешкіян прийшов до влади, він одразу заявив, що необхідно переглянути умови цієї угоди, відкоригувати її, очевидно, враховуючи той факт, що від самого початку він хотів повернутися до переговорів зі США та розглядав цю угоду з РФ як таку, що може зашкодити. Тобто якщо цей договір буде занадто тісний або занадто потужний із військової точки зору, з погляду формування альянсу, то він буде перешкодою для можливих переговорів Ірану з США щодо ядерної угоди – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
Ігор Семиволос вважає, що про недостатній рівень союзницьких відносин свідчить той факт, що сторони не змогли домовитися стосовно ключових питань. Для Росії дуже важливим був факт визнання Іраном окупованих українських територій російськими, а для Ірану ключовим фактором були зобов'язання Росії щодо захисту країни на випадок зовнішньої агресії. На думку директора Центру близькосхідних досліджень, попри тиск Кремля, для Ірану факт визнання територій був неприйнятним від самого початку, тому іранці у фінальній угоді цього й не визнали. Ба більше, публічно заявили про те, що вони не визнають російськими не лише чотири окуповані області України, але й Крим. З іншого боку, росіяни, відповідно, не взяли на себе жодних зобов'язань захищати Іран. Тому з військової точки зору, з безпекового погляду можна сказати, що ця угода практично нічого не дає жодній зі сторін.
На думку Сергія Семиволоса, певною мірою на взаємовідносини між двома режимами вплинули й події в Сирії. Роздратування іранців цілком зрозуміле. Ба більше, ці розбіжності існували й раніше, навіть тоді, коли Іран і Росія перебували у виграшній позиції в Сирії і контролювали цю країну. Іранці відчували, що їх якось використали, м’яко кажучи. Адже, власне, левову частину з підтримки режиму Асада зробили саме вони, а юридично й політично вони не можуть скористатися цим вкладом, бо виграшні позиції зайняли росіяни.
"Чи в майбутньому можливе налагодження повноцінного військового співробітництва між Росією та Іраном, як це передбачалося раніше? На мій погляд, цього ніколи не трапиться. Ну, не дуже сильно любить Іран російські обійми. Точніше, я б сказав, що зовсім не любить. Навіть якщо росіяни, наче, пропонують ці обійми від "щирого серця". Просто зараз для Ірану складається не досить вдала зовнішня ситуація, а тому вони вимушені поки що товаришувати з Москвою. Тому нинішнє співробітництво, яке сформувалося під час повномасштабного вторгнення в Україну, буде продовжуватися", – зазначив Ігор Семиволос.