Новоросійськ. Іран. Китай. Казахстан.

Відео дня

Фактичний бік і конспірологічна інтерпретація такі.

1. У ніч на 2 березня 2026 р. один із найзахищеніших районів Росії – порт Новоросійська – був успішно атакований Силами оборони України.

Уже відомо (будемо оперувати опублікованим), що дрони ЦСО "А" СБУ:

• Знищили радар наведення зенітно-ракетної системи C-300 ПМУ-2 "Фаворит" (30Н6Е2);
• Вразили ЗРПК "Панцир С-2";
• Дотягнулися до кораблів ЧФ РФ;
• Пошкодили перевалочний комплекс "Шесхаріс" (структура АТ "Чорномортранснафта", дочірнього підприємства "Транснефти").

Супутникові фото зі слідами пожеж є в мережі. Але візуалізуємо інше, бо носяться коментарі альтернативно обдарованих діячів.

Грубо-схематично на картинці, яку я публікував ще в листопаді, відзначено два ключові райони.

На захід від Новоросійська розташована інфраструктура (резервуарний парк і виносні причальні пристрої) "Каспійського трубопровідного консорціуму". Це труба, яку на 51% контролює Росія.

Нафта в цій трубі (у 2025 році прокачали 70,5 млн тонн, зростання на 12%) на 90% з Казахстану. Надходить із трьох основних "мегапроєктів" – Тенгіз, Карачаганак і Кашаган. Близько 80-85% "казахської" продукції належить американським і європейським компаніям. Також через КТК прокачали ~8 млн тонн суто російської нафти.

У східній частині Цемеської бухти Новоросійська все навпаки. Там розташований термінал "Шесхаріс", що належить російському трубопровідному монополісту – компанії "Транснефть" (очолює начальник Путіна в Дрездені Микола Токарєв). Орієнтовний обсяг перевалки у 2025 р. – близько 40 млн тонн нафти і 20 млн тонн нафтопродуктів. Точних даних немає, статистика побудована дуже хитро. 85-90+% цього обсягу – російська нафта, решта надходить із Казахстану.

За офіційними даними, АТ "КазТрансОйл" (державна компанія Казахстану) у 2025 р. на 15% зменшила свою перевалку через КТК, водночас наростила через власне Новоросійськ (а також через Самару; окремо опишу зворушливе співробітництво Казахстану з Кремлем щодо нафти).

Нюанс у тому, що КТК, згідно з офіційними (!) заявами Кремля, ніхто ніяк не захищає. А ось "Шесхаріс" та іншу інфраструктуру порту Новоросійськ охороняє спеціально розміщений там 1537-й зенітно-ракетний полк; за штатом – 2 дивізіони С-400 (16 пускових) і дивізіон "Панцирів" (6 одиниць).

Коли мова заходить про "атаку по Новоросійську", важливо уточнювати, куди вона спрямована.

Якщо на відео ви спостерігаєте красиву стрілянину російського ППО по житлових будинках і перехресний вогонь над бухтою –, значить, атакують "Шесхаріс". Прив'язувати "Шесхаріс" до слів посла в США Ольги Стефанишиної про демарш Вашингтона – помилка.

2. Це не перша успішна атака на цей об'єкт. У листопаді 2025 р. СБУ разом з колегами з інших структур Сил оборони України вже дотягувалася до портової нафтобази та причалів "Шесхариса".

Але головне – тоді СБУ добряче так покришила 1537-й ЗРП (знищено щонайменше 1 батарею – 4 одиниці – пускових С-400). Росіяни зіткнулися з необхідністю заповнювати цю прогалину.

Сьогодні знову трохи потоптали російське ППО/ПРО, яке знову обстріляло житлові будинки в Новоросійську.

Тепер згадайте, що відбувалося з російським ППО/ПРО на окупованих територіях Донецької та Запорізької областей останніми тижнями?

За короткий час випиляли 5 ТОРів, низку РЛС, "Панцирі", а потім поламали радари до С-300В. Тобто, грубо кажучи, якщо й не повністю проломили, то послабили ЕШЕЛОНОВАНУ оборону на ТОТ.

Виникає гіпотеза: щойно цей процес було завершено, ЦСО "А" СБУ з колегами зорієнтувався на головну мету – порт Новоросійська.

Варто підкреслити тупиковий характер дій російського командування.

Росіяни змушені раз по раз тягнути до Криму радари, ЗРК різних типів, "Панцирі" та авіацію. Де всю цю красу наздоганяють наші. Щоб закрити пролом, звідкись знову щось перекидають. Що на якийсь час оголює інші ділянки. Куди вриваються і дипстрайки, і міддлстрайки...

3. Тепер конспірологія. Що буде далі?

По-перше, рефлекторною реакцією Кремля стане якась демонстративна атака на КТК, щоб знову занервував Казахстан. КТК де-факто в заручниках у Москви. А завдяки цьому – і Астана. Бо ця труба генерує основний дохід від нафтового експорту Казахстану.

По-друге, розгортається цікава гра в глобальне балансування потоків вуглеводнів.

Новоросійськ забезпечує близько 2% світової перевалки нафти. Це чимало. Для Європи ці поставки важливі.

Атака США та Ізраїлю викликала відповідну реакцію Ірану.

Порушено рух суден через Ормузьку протоку. Це – короткостроковий фактор, який може стати довгостроковим.

Окреслено спробу атакувати нафтогазову інфраструктуру Саудівської Аравії, Катару та Бахрейну. Потенційно – це довгостроковий фактор.

Уже замиготіли апокаліптичні новини про зупинку найбільшого нафтового і найбільшого газового хаба, а також метушню монархій Затоки з метою деескалації.

Тут треба зберігати холоднокровність, тому що натовпи шахраїв, які грають на біржі, зараз наганятимуть страху. Ті пошкодження, про які достовірно відомо, навіть близько не є критичними. І КСА, і Катар в один клік наздоженуть простий за умови, якщо все закінчиться порівняно швидко (за кілька тижнів) і без якихось суперуспішних ударів Ірану.

Тобто, матеріальна основа для паніки поки що вельми мізерна. Ключове – час простою і час на відновлення зруйнованого за підсумком.

Нюанс у тому, що Китай скористався своїм впливом, щоб регулювати вихід з Ормузької протоки близьких йому танкерів. Міжнародні (британські насамперед) страховики не дозволили розіграти цей козир повною мірою. Тобто, не буде такого, що вантажі для Китаю ходять, а решта – в блокаді.

Проте, явно проявилося, що Іран діє як китайське проксі. Внаслідок американо-ізраїльських атак бойовий і промисловий потенціал Ірану буде відкинуто на роки, якщо не десятиліття. Що намертво закріпить Тегеран у статусі пекінського проксі, як і Росію.

Зважаючи на що, по-перше, твердження про "вісь зла", "коаліцію диктатур" тощо дещо застарівають. Бо йдеться вже не про співпрацю суб'єктів різного масштабу, а про керуючий центр і об'єкти управління.

По-друге, чистою шизофренією стають розмови і тим більше спроби "відірвати Росію" від КНР. Тому що РФ – це така сама клешня Пекіна, як і Іран. Півтонів уже немає. Спроба "відриву" Росії – це війна з Китаєм.

Весь цей час Китай виходив з мудрої позиції, що війна – це виснаження. Його цілком влаштовувало, що Росія спалює накопичений за 80 років потенціал, провалюючись у залежність. Так само Китай з цікавістю спостерігає, як США зараз витрачають свій військовий потенціал. Абсолютно передбачувано, що Китай спонукатиме іранські еліти протриматися щонайменше місяць.

У Вашингтона не вистачить ресурсів місяць інтенсивно прасувати Іран, він опиниться в ситуації російських військ під Києвом у середині березня 2022 року. Потрібно буде перебудовуватися під кампанію іншого характеру.

Аргумент Китаю дуже простий: якщо режим збережеться, то все матеріальне (ракети, пускові, заводи тощо) буде відновлено з китайською допомогою. Що ще більше посилить залежність Ірану. Виживіть, виснажте США і налякайте шейхів. Тоді під час візиту Трампа до Пекіна (поки не скасували) імператор Сі може грубо возити опонента обличчям по батареї.

Ці ризики проглядаються вже зараз. Тому Європа, яка зазвичай шарахається від своєї тіні, робить запаморочливі заяви про готовність увірватися у війну, наростити "ядерну парасольку" тощо....

4. Європа істотно знизила споживання російської нафти і газу, але підсіла на вуглеводні зі США.

Європа є цінним і платоспроможним партнером для КНР. Китай зацікавлений у більшій лояльності на європейському ринку, але категорично не зацікавлений у якихось тривалих катаклізмах там.

Виникає цікавий розклад.

Трамп перебуває в суперпозиції умовного Герострата. Адже він підпалює не тільки Іран, він одночасно підпалює монархії Затоки.

Одне з ключових джерел енергоносіїв для Європи підвішується.

З одного боку, підвищується залежність від США. З іншого боку, якщо криза затягується, НЕМИНУЧЕ на повен зріст виникає тема реанімації закупівель у Росії. Індія вже відкрито про це говорить.

Китай формально в двоїстому становищі. Бо відкриття європейського ринку для РФ підбурюватиме Кремль до меншої лояльності. Але, думається, у Пекіна достатньо аргументів, щоб зберегти модель комфортного пограбування Росії.

Європа опиняється в не менш двоїстій позиції. Бо накачувати грошима опонента, якого підозрюють у накопиченні військового потенціалу для атаки на ЄС – дивно. І при цьому ж відбуватиметься дрейф від США, які забезпечують такий-сякий захист.

Тому ЄС кровно зацікавлений у будь-якому швидкому (!) закінченні конфлікту з мінімальними руйнуваннями. Занадто багато ризиків.

А от Трамп має більше маневру. Якщо Іран не прогинається в положення для комфортної дискусії з Китаєм, Трамп підпалює все. Аж до організації ще однієї "миротворчої" операції в Нігерії. Там же мучать християн, ви ж пам'ятаєте? І там уже є маленький американський контингентик. Який може опинитися в небезпеці!

Америка постраждає, так. Але ЄС і Китай постраждають значно більше. Арабські монархії взагалі в жаху.

Європейські країни побіжать до Вашингтона домовлятися. З грошима. І не факт, що колективно.

Уже проявляється мозаїка інтересів заклятих нафтогазових колег: саудити взагалі не засмутяться, якщо Іран рознесе інфраструктуру ОАЕ. І це взаємно. Оскільки є певні тертя в тій же Африці.

Загалом, Трамп запустив процес, і зараз усі гарячково рахують ризики і можливості.

5. Де тут ми?

Європа зацікавлена в деескалації з Росією. Однак практика показала, що економічна співпраця без військового потенціалу мир не гарантує. Кремль впадає в ейфорію "величі" і починає шкодити.

Тому Європа об'єктивно зацікавлена залишити Україну як військовий суб'єкт і гарантію своєї безпеки. Співпрацювати з РФ можна тільки за умови сильної проєвропейської України. Інакше і грошики, і безпека Європи моментально опиняться в лапах Кремля.

Україна за допомогою атаки на Новоросійськ показує, що є вкрай дієздатною. Ця ж атака свідчить, що проігнорувати Україну не можна (хоча спроби переконати задовольнятися малим наростатимуть).

Китай не може замкнутися за океанами з Венесуелою в полоні. Є мотив домагатися деескалації на європейському театрі на своїх умовах.

Разом: Європа може раптово опинитися за столом переговорів як партнер не США, а Китаю. Тому американці її там бачити і не хочуть.

Загалом, перспектива дуже барвиста.

Або максимальне роздмухування світової пожежі, що дуже ризиковано, але вкрай спокусливо для багатьох. Можна вирішити масу питань за рахунок обвалення і пограбування слабших. Імовірність цього сценарію залежить від упевненості паліїв у своєму запасі міцності.

Або деескалація, підморозка, щоб вийти на якийсь новий баланс.

Основний наш аргумент у тому, що ослаблення підтримки України – це повна втрата маневру для Європи і масштабування ризиків безпеки. А потурання РФ з боку США – це пряме награвання Китаю, яке вилізе боком. Китай нас не бачить в упор як суб'єктну силу. Треба підвести до думки, що це помилка.

Також цікаво постежити за траєкторією Ізраїлю. Бо крах Ірану створить лавину наслідків у регіоні. Трампу може бути все одно, а ось Ізраїлю точно ні. Йому потрібен якийсь слабенький режим у Тегерані без амбіцій шкодити, а не розсип погано контрольованих терористичних осколків. Оскільки поруч ще ж Туреччина зі своєю величчю.

Коротше все це нагадує холерний барак, з якого треба тікати. Але іншої планети у нас поки що немає...

У травні минулого року я написав, що через рік-півтора Україна може виявитися найбезпечнішим місцем на континенті. Усе більше схоже на самоздійснюваний прогноз.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...