Азербайджан може відкрити для України третій шлях

На пострадянському просторі традиційно протиставляють один одному прозахідну і проросійську концепції розвитку держави. Литва, Латвія і Естонія зробили однозначний вибір відразу ж після розпаду СРСР. Інші 12 держав, проголосивши незалежність, ще довго залишалися, а деякі залишаються й донині, під величезним впливом Росії, яка поставила за мету сформувати "російський світ". Цьому служить ідея євразійських структур, що протиставляються європейським об'єднанням. Між тим, більшість експертів, особливо в Україні, з якихось причин не хочуть помічати, що крім цих двох шляхів розвитку пострадянських держав можливий ще й третій шлях, який сьогодні більш ніж упевнено демонструє Азербайджан . Ця колишня радянська республіка успішно співпрацює з ЄС, США, країнами Близького Сходу та СНД. Як показав останній візит до Баку президента РФ Володимира Путіна, Азербайджану прекрасно вдається знайти спільну мову і вибудувати рівноправний діалог з самими різними партнерами. У республіці давно працюють найбільші західні енергетичні компанії. Баку сьогодні бере участь у будівництві кількох трубопроводів для транспортування нафти і газу (TANAP, TAP), а також зовсім недавно купив газотранспортну систему Греції. Тільки минулого року Азербайджан інвестував близько $ 20 млрд. в економіку дружньою йому Туреччини. Завдяки спільним проектам, економіка Азербайджану вийшла на новий рівень, поступово переорієнтовуючись на розвиток високотехнологічних і наукомістких напрямів, не пов'язаних з енергоресурсами. Все це, в свою чергу, посилило зовнішньополітичні позиції країни. Сьогодні можна стверджувати, що Азербайджан суттєво впливає на ситуацію в балканських країнах, Болгарії, Албанії та інших, і європейських - Австрії, Німеччини, Італії. Всі вони зацікавлені у співпраці з Азербайджаном. Про це свідчать часті візити європейських гостей у Баку, а також ряд міжнародних документів, підписаних між Азербайджаном і його партнерами, наприклад, таких як Загребська декларація про відносини стратегічного партнерства та дружби між Азербайджаном і Хорватією. Також Сполучені Штати Америки всіляко демонструють свою готовність і бажання співпрацювати з Азербайджаном, як з найбільш стабільною державою на Близькому Сході. США сприймають Азербайджан не просто як енергетичного донора для Європи, а як свого союзника, який є ключем до миру на Близькому Сході. Але такий стан речей нітрохи не впливає на співпрацю Азербайджану з Росією. Адже Баку для Москви - цінний союзник в Каспійському регіоні. Баку має всі можливості і передумови стати своєрідним третейським суддею у багатьох конфліктах на Близькому Сході. Наприклад, він може стати посередником у вирішенні сирійського кризи, протистояння між США та Іраном, а також допомогти Росії, яка частково втратила свої позиції на Близькому Сході. Таким чином, за два останні десятиліття Азербайджан встиг стати авторитетним політичним гравцем на міжнародній арені. Багато років поспіль ця країна послідовно проводила політику, яку з одного боку можна назвати "багатовекторної", а з іншого - "політикою рівноправних відносин" з сильними державами-партнерами. Причому така співпраця Баку завжди будував на енергетичної та економічної взаємній вигоді. Саме такий курс був закладений ще в середині 1990-х років тодішнім президентом Азербайджану Гейдаром Алієвим і триває його сином і приймачем президентом Ільхамом Алієвим. Сьогодні напередодні чергових президентських виборів в Азербайджані Ільхам Алієв стабільно демонструє високі рейтинги серед азербайджанських виборців, тому цілком очевидно, що йому вдасться на виборах 9 жовтня зайняти президентський пост вже втретє. Причому спостерігачі прогнозують перемогу Алієва з вельми високим результатом, оскільки, як показують рейтинги, його підтримують понад 80% виборців. Тому цілком природно, що зацікавлені сторони не втрачають часу, а продовжують співпрацю з президентом, який прогнозовано залишиться при владі. Ільхам Алієв, дотримуючись стратегії, яка перетворила його країну в самого сильного регіонального лідера, не відволікається на передвиборні склоки, а продовжує планомірну роботу. Він озвучує нові ініціативи для Росії, ЄС, США і своїх партнерів на Близькому Сході. У цій ситуації Україна все ще має примарний шанс припинити метання між Сходом і Заходом. Для цього варто було б повернути до життя ініціативу, авторами якої свого часу виступили Леонід Кучма, Гейдар Алієв та Едуард Шеварднадзе. Саме вони створили Організацію за демократію та економічний розвиток - ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова). Колись цей союз держав мав проамериканську спрямованість, але сьогодні, коли США втратили до нього інтерес, він може придбати зовсім інший характер. Наприклад, ГУАМ може стати основою для транспортного союзу держав, або ж союзом держав, які прагнуть зберегти свою власну ідентичність і напрацьовані роками економічні відносини. Звичайно ж, не можна забувати, що у відносинах України і Азербайджану був ряд складнощів. Наприклад, Україні не вдалося взяти участь у будівництві азербайджанського трубопроводу TANAP. Але, незважаючи на подібні невдачі, у Азербайджану і України все ж таки більше точок дотику, ніж розбіжностей. Наші країни об'єднують спільні енергетичні проекти, які були заморожені раніше. Наприклад, будівництво нафтопроводу Баку-Тбілісі-Супса. Прокачану по ньому азербайджанську, туркменську і казахську нафту планувалося поставляти танкерами з Супси в Одеський морський регіон для завантаження українських НПЗ. Навіть якщо ГУАМ наприкінці 1990-х був ініційований ззовні, то сьогодні Баку вже досить зміцнів для того, щоб без будь-якого зовнішнього впливу стати центром, навколо якого можуть об'єднатися інші країни пострадянського простору. Причому це об'єднання може безконфліктно співпрацювати як з Митним союзом, так і з ЄС. Слід сказати, що в Європі вже давно є аналогічне об'єднання - Європейська асоціація вільної торгівлі (European Free Trade Association - EFTA), яка утворилася ще в 1960-х роках для створення зони вільної торгівлі між європейськими країнами. У різний час до неї входили такі країни, як Великобританія, Швеція Австрія, Португалія та інші. Сьогодні ж в EFTA входять держави, що не побажали вступити в Європейський союз, - Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн, і Ісландія. Вони мають свою зону вільної торгівлі, яка кореспондується з зоною вільної торгівлі з ЄС. Між Україною та EFTA також існує зона вільної торгівлі, починаючи з червня 2012 року. Причому її правила не суперечать ні зону вільної торгівлі з ЄС, ні шенгенськими угодами, ні будь-яким іншим міжнародним договорам. Тому Україна спільно з Азербайджаном цілком можуть виробити свій власний варіант зони вільної торгівлі або іншого формату союзницьких економічних відносин, які сьогодні і в майбутньому сприятимуть розвитку обох країн. Але для цього Україні слід подивитися на Азербайджан по-новому, не як на республіку, з якою в минулому були дружні відносини, а як на державу, з якою у нас можуть бути дуже вигідні і глибокі економічні відносини вже зараз і в подальшій перспективі.