Фіаско лідера революції

Несподівано. Мабуть, це буде головний епітет, що характеризує попередній результат відбулися в Грузії парламентських виборів. При цьому ціна цих виборів незрівнянно більше ніж у тій же Україні. Грузія з наступного року стає парламентсько-президентською республікою (отака аналогія з політреформою України зразка 2004 року), і дані вибори розцінювалися як плацдарм для Михайла Саакашвілі, який під себе і готував прем'єрське крісло (а це вже аналогія з Росією зразка 2008 року). Але не зрослося. Ні у поки ще чинного президента Грузії ні свого Медведчука, ні, тим більше, свого Суркова.

Розклади перед виборами були наступні. З 16 допущених до виборів партій, (ще ??більше - 19 - не допустили) масовою підтримкою користуються тільки дві - провладна Єдиний національний рух і опозиційна "Грузинська мрія - Демократична Грузія". І тут ситуація також нагадує Україну 2004 року - поляризація в грузинському суспільстві зараз найгостріша. (Правда, в Україні вона мала все-таки більш серйозний характер, так як країна ділилася за географічним принципом, в той час як Грузія розділена виключно політично). З 150 місць у грузинському парламенті, 77 розподіляються за партійними списками, інші 73 - по одномандатних округах. І перші екзит-поли всіх рівнів (опозиційні, провладні, американські, які підтримують Саакашвілі і ОБСЄ) показали перемогу опозиційної "Грузинської мрії".

При цьому перемога виявилася настільки очевидною, що з відповідним зверненням по ТБ вже встиг виступити Саакашвілі, визнавши, що "відносну перемогу" за партійними списками опозиціонери здобули виключно завдяки столиці. Питання в ці години вирішується, скільки реально розрив двома партіями позначить грузинський ЦВК. Компанія Edison Research, яка проводила екзит-пол на замовлення опозиційних каналів, оприлюднила такі цифри: "Грузинська мрія" - 50%, Єдиний національний рух - 41%, ще 4% отримала партія "Християнський демократичний рух" (відрив між "бронзовим призером" і двома першими партіями яскраво демонструє ступінь поляризації грузинського суспільства).

Втім, у випадку з Саакашвілі не можна сказати, що "все пропало". Дуже важливо дочекатися результатів по одномандатних округах, а там ситуація напевно буде принципово іншою. Проводити фальсифікації, а також адміністративне тиску на локальних ділянках куди легше, а головне, менш публічно помітно, ніж це ж робити на загальнореспубліканському рівні. До слова, все в тому ж зверненні по ТБ, Саакашвілі окремо підкреслив, що його партія лідирує на одномандатних округах. Тому цілком імовірно, що правляча партія зуміє зберегти свою більшість у парламенті. Але тут є свої нюанси.

Поки Саакашвілі діючий президент, цілком можливо, що більшість під себе в парламенті він сколотить. Однак негативно налаштований до Саакашвілі електорат так і не одержав свого спуска пара. По суті, для нього нічого не змінилося. Більш того, Саакашвілі ініціювавши зміну форми правління в країні, цілком прозоро мітить на прем'єрське крісло, яке з 2013 року стає в Грузії ключовим. Але для самого Саакашвілі тут закладена маса підводних каменів.

Саакашвілі по харизмі та інтелекту явно не Путін, а цілком вірогідний наступник Саакашвілі - чинний прем'єр-міністр Марабішвілі може виявитися далеко не слухняним Медведєвим. Навіть у випадку перемоги кандидата від влади на січневих президентських виборах, спокуса "кидка" повз прем'єрського крісла непопулярного нині Саакашвілі залишається досить високим. На того ж, повертаючись до аналогії з Росією, в Путіна напередодні президентських виборів 2008 року в Думі була конституційна більшість, яке в критичний момент могло Медведєва завжди позбавити влади. Саакашвілі ж на парламентських виборах зазнав якщо не фіаско, то, принаймні, психологічна поразка.

Самі новообрані депутати при належній "фінансової підтримки" того ж Іванішвілі цілком можуть "кідануть" Саакашвілі, навіть якщо переміг "кандидат влади" таки збереже вірність (рівень особистих домовленостей нам невідомий). Навряд чи стосується поняття "тушок" чуже для грузинських парламентарів, особливо якщо в справу підуть "мотиваційні бонуси" від Іванішвілі.

Як би грузинам не було образливо, але реально політика цієї закавказької країни визначається в "потрібних" коридорах Вашингтона і Москви. Хіларі Клінтон напередодні виборів вже літала до Грузії і всіляко підтримувала Саакашвілі. Та й взагалі Штати систематично демонструють, що Грузію просто так віддавати не мають наміру. Інша справа, що сам Саакашвілі після серпня 2008-го облажався вже вдруге. Мати справу з невдахою - це в даному випадку підігравати Москві і мати загрозу втратити всю Грузію через ті ж демократичні вибори, які так любить імпортувати по всьому світу Америка. Тому якщо в самому Вашингтоні буде прийнято рішення списати персонально Саакашвілі, нинішньому президентові Грузії прем'єр-міністром точно не стати. Ну а в Москві готові мати справу з ким завгодно, окрім Саакашвілі.

Таким чином, минулі парламентські вибори свідчать про те, що політична кар'єра Михайла Саакашвілі сповна може закінчитися безславно.