Відео дня
Російський журналіст розповів, як Кадиров використовує Путіна
Кавказ і Чечня зокрема будуть вічноим головним болем Кремля.
Про це пише у своєму блозі для сайту "Крим. Реалії" російський журналіст і письменник, директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010) Олег Панфілов.
"У Кремля зараз багато проблем, але одна серйозна - у інтересів Росії у зовнішній політиці тепер два захисники - МЗС і Кадиров. Іноді їхні заяви співпадають за суттю, часто - за змістом. Явище, звичайно, унікальне, але Путіну вже діватися нікуди - МЗС він розігнати може, Рамзану заткнути рот проблематично. Кремль потрапив в таку ж ситуацію, що і в середині 90-х років, тоді путінський варіант підкорення Чечні обійшовся в мільярди доларів. І вихід із цієї ситуації зовсім неясний.
Читайте: У Донецькій області знову з'явилися "кадировці"
Вважаю, що для любителів історії "Русского мира", яка постйно піднімається з колін, необхідно випустити збірку цитат з книг російських генералів, публіцистів і пропагандистів 18-19 століть, щоб, нарешті, стало зрозуміло, що Кавказ і чеченці, зокрема, будуть вічним головним болем Кремля. І справа навіть не в тому, що маленький народ занадто войовничий, хоча серед чеченців багато чудових будівельників і просто талановитих людей, а в тому, що чеченці виживали завдяки опору.
Полководець сучасності Павло Грачов вкотре спробував захопити Чечню і отримав у відповідь опір такої потужності, що його "перемоги" вистачило лише на півтора року. Тоді Путін застосував прийом, добре йому відомий за минулої діяльності в мерії Санкт-Петербурга - якщо вбивати вже не можна, то можна купити. Частина чеченців, на жаль, не встояли перед цією спокусою. Насамперед - син випускника радянського Ісламського інституту Ахмата Кадирова. Рамзан своєю біографією нічим не відрізняється від Путіна, хіба що масштабом набагато менша - те ж незрозуміле утворення, та ж любов до грошей, до авторитарного правління, схожа тактика формування навколо себе "бригади". Після загадкової загибелі батька у 2004 році Рамзан призначається диктатором Чечні з усіма повноваженнями і величезним бюджетом, який не снився навіть близьким до Путіна регіональним губернаторам. Так зазвичай "злодій в законі" призначає перевіряючого.
Читайте: Кадирова викрили в брехні про погром "Комітету проти тортур" в Грізному
Якщо простежити історію російсько-чеченських відносин, то в ній було все - і кровопролитні війни, і окупації, і зрада, і підкуп. У радянський час історіографія замовчувала багато випадків чеченського опору, зокрема і партизанського. Історія з депортацією чеченців в 1944 році і звинувачення у зв'язку з німцями - лише привід, інформаційний зокрема. Сталін спробував відвернути увагу радянських людей від серйозної проблеми, з якою він зіткнувся під час Другої світової війни - масова "зрада" росіян, майже півтора мільйона яких служили в різних підрозділах німецької армії, від РОА генерала Андрія Власова до козацьких військ генерала Петра Краснова.
Активістам "російського світу" зовсім невідомо про існування під час війни республіки старовірів - "Республіки Зуєва", що "партизанили" в околицях Полоцька проти радянської армії до 1947 року. Або - про Локотську республіку в 1941-1943 роках в Орловській області, де тільки власна армія налічувала 20 тисяч осіб. Виселені вже під кінець війни народи Північного Кавказу і кримські татари мали виступити в ролі винуватих у всіх гріхах Сталіна та радянської влади. Сталін почав заселяти звільнені території лояльним населенням, насамперед - росіянами з глибинки. Казки про "зраду" кримських татар, калмиків, інгушів, чеченців та інших повинні були переключити увагу радянських людей. Злість і ненависть до "зрадників" супроводжували депортованих все їхнє життя до розвалу СРСР.
Була б воля Путіна, він би чеченців знову виселив. Якийсь час існувала ідея депортувати їх до Сибіру під слушним приводом перенаселення і безробіття. Насправді ж Путін виявився заручником старої російської традиції створювати собі проблеми. У 1994 році Єльцин вкотре показав себе російським політиком, який не знає жодних методів спілкування з людьми, крім застосування військової сили. Кавказознавці постійно попереджали про наслідки військового вирішення чеченської проблеми, ісламознавці говорили про радикалізацію чеченського суспільства, але Єльцин, звичайний радянський начальник, відмахувався. У 1996 році Кремль був змушений піти на перемир'я, яке насправді виявилося підготовкою до другої війни.
Читайте: Кадиров пов'язав переобрання Блаттера на пост глави ФІФА з Путіним
Про точні втрати обох сторін ніхто не знає, їх десятки тисяч. Тільки під час півторарічної першої війни, за різними даними, загинуло 17 тисяч російських військовослужбовців і близько 3 тисяч чеченських бійців. Втрати серед мирного населення - до 80 тисяч. Із приходом Путіна інформація про втрати в другу війну засекречена. Також невідомо точно, скільки чеченців живе зараз за кордоном. Після 2000 року взагалі інформація про події у Чечні стає основною проблемою в російських ЗМІ - цензура не пропускає нічого, що пов'язано з корупцією, військовими операціями, викраденнями людей структурами МВС і ФСБ, злодійство вкрадених із російського бюджету коштів на "відновлення Чечні".
Сучасна Чечня і сам Рамзан - необхідна Путіну гра в піддавки: на величезні гроші будуються хмарочоси, в Кремлі закривають очі на події в республіці. Рамзан поводиться так, як прийнято у дворах, коли є покровитель - Вітька-боксер, який не дасть в образу забріханого миршавого нахабного замориша. Рамзан перетворився на подобу дрібного султана з чужими грошима і наділеного повноваженнями ката. Неосвічений диктатор погрожував Політковській - і її вбили, погрожував Нємцову - і того розстріляли, був незадоволений Наташею Естеміровою - і її знайшли вбитою. Рамзану сподобалася безкарність, і тепер він погрожує направо і наліво. Погроза Обамі з розряду психіатричних нісенітниць, але Путін і цього разу промовчав.
Ще з радянських часів була традиція підтримувати політичних неврастеніків, що присягаються у вірності комуністичним ідеалам, під якими мався на увазі радянський бюджет. Радянський Кремль тішив себе надією, що його підтримує якщо не половина, то третина світу. Як тільки в середині 80-х західні санкції, введені після початку радянської агресії в Афганістані, почали діяти, і радянський бюджет уже не дозволяв підтримувати азіатські, африканські та південноамериканські диктаторські режими, вони швидко розпрощалися з соціалізмом і переключилися на нормальні відносини із Заходом. Наприкінці 80-х СРСР втратив і весь "соціалістичний табір" у Східній Європі. Зіграло звичайне правило у відносинах наймача і виконавця: немає грошей - немає любові.
Читайте: Мотоциклетні загрози, або Хто рулить Росією
У Рамзана Кадирова у відносинах з Кремлем настає схожа криза. Очевидно, з цим пов'язана активна зовнішньополітична діяльність чеченського диктатора - і Обаму полає, і ЄС пошле, і в Україну спецназ відправить, і навіть "російський світ" захистить. Хоча хто-хто, а Кадиров прекрасно розуміє, що таке "російський світ", особливо з 1994 року. Але грошима йому затьмарили очі, а "російський світ" - сьогоднішня реальність, створена Путіним. Активність Кадирова пояснюється тим, що майбутнє фінансове благополуччя під великою загрозою. Власної економіки у Кадирова немає, а жити хочеться так само, як останні 11 років.
Кадиров "російського світу" - сучасний російський феномен. Ще з першої війни, з крилатої фрази Юрія Лужкова про "осіб кавказької національності" і гучної кампанії Антикавказької ксенофобії вже при Путіні, Кадиров стає символом російського опору. Його почали хвалити російські націонал-патріоти, тільки за те, що кадировський спецназ воює в Східній Україні. Він потрапив у капкан між необхідністю раніше заглядати в очі Путіну і небезпекою стати на чолі російського націоналізму, такої дивної кримінальної ідеології, в якій чужак-кавказець може бути другом, якщо поруч, і ворогом, якщо перебуває в стороні. Поки реальність для Кадирова така. А коли у Путіна закінчаться гроші, тоді можна знову стати чеченцем".
Як раніше повідомляв "Обозреватель", Рамзан Кадиров назвав чеченців "бойовий піхотою і спецзагоном" Путіна. У травні Путін вручив Кадирову орден Пошани.