«Наша Україна» - 2006, або за кого ми стояли на Майдані?

Згадати цей вислів змушує і склад виборчого списку політичної сили, яка претендує на те, аби «головною партією Майдану» називатися.

На з’їзді блоку, сформованого на базі «Народного союзу Наша Україна», зовні все виглядало, як рік тому, під час революції. Помаранчева символіка, революційні пісні, заяви лідерів у «відданості ідеалам Майдану». Не будемо сперечатися щодо цінностей та вчинків окремих політиків, краще уважніше придивімося, хто ж іде сьогодні до парламенту під «помаранчевим» прапором.

Спроба певних груп всередині «Народного союзу» очиститися від політиків, які через звинувачення у корупції вже стали символом одіозності (Петро Порошенко, Микола Мартиненко, Олександр Третьяков) зазнала поразки. Лише побіжно проглянувши виборчий список блоку «Наша Україна», можна впевнено сказати, що бізнес-група залишається головною і найбільш впливовою силою в оточенні Ющенка. А придивившись до списку пильніше, можна сказати, що за «списком Майдану» до Верховної Ради йде чимало тих, кого там не було «і близько».

Губернатор Кучми... у списку Майдану

Справді, присутність деяких персоналій у списку «Нашої України» може просто приголомшити. Чого варта постать багаторічного дніпропетровського губернатора, а нині – голови облради Миколи Швеця (№97, який, напевне, виявиться прохідним). З 1999 по 2003 рік він був главою адміністрації Дніпропетровської області та був слухняним виконавцем волі Кучми.

Після приходу до влади Ющенка у Миколи Швеця почалися неприємності. У липні 2005 року міністр внутрішніх справ Юрій Луценко навіть вручив йому повістку на допит... біля трапу літака в аеропорту Дніпропетровська. Після цього Швець залишив летовище на «швидкій допомозі», а згодом переховувався деякий час за кордоном. Однак, добрі стосунки з іншим Юрієм – Єхануровим, який кілька місяців у 2005 році працював в якості губернатора з головою Дніпропетровської облради, зробили диво. Миколу Швеця перестали переслідувати правоохоронці, які інкримінували йому протизаконне виготовлення паспортів, а сам він повернувся із закордону, де переховувався, в Україну. Тут Микола Швець і опинився у списку «партії Майдану».

Нагорода за «правильне розслідування»?

Для когось незрозумілою, а для когось – закономірною виглядає і політична біографія Володимира Заплатинського (№60 у списку «Нашої України). Обраний у 2002 році за списком соціал-демократів (об’єднаних), він перебував у їх фракції до грудня 2004 року. Швидко зорієнтувавшись під час Помаранчевої революції, став позафракційним депутатом. У цій якості запам’ятався тим, що очолював депутатську слідчу комісію з питань розслідування резонансних звинувачень у корупції на адресу Петра Порошенка, Олександра Третякова, Миколи Мартиненка. У розпал «корупційного скандалу» Верховна Рада сподівалася, що позафракційний депутат може бути незаангажованим головою комісії, а її робота виявиться ефективною та допоможе розслідувати резонансні справи.

Однак, після нетривалої роботи, комісія жодних правопорушень у звинуваченнях на адресу Порошенка, Третякова і Мартиненка не знайшла. За дивовижним збігом незабаром Заплатинський отримує за місце у списку «Нашої України» - поряд із тими ж діячами, справи яких розглядала слідча комісія.

Промисловці-кон’юнктурники. Підтримають будь-якого Президента

Серед депутатів-нашоукраїнців слід виокремити групу представників фракції Промисловців і підприємців, які, очевидно, в опозиції не можуть бути за визначенням. Так, народні депутати Віталій Майко (№20), Василь Гурєєв (№36) та Віктор Веретенніков (№109) були слухняними виконавцями у прокучмівській «більшості». А Тарас Довгий, обраний до Ради до минулої Верховної Ради, зрадив «Нашу Україну» у найвідповідальніший момент – був одним із тих, хто вийшов із фракції під час голосування за спікера. Його брат Станіслав був послідовнішим і балотувався до Верховної Ради за списком блоку «За Єдину Україну». Під час «пізнього Кучми» і до остаточної перемоги Помаранчевої революції брати Довгі знайшли прихисток у фракції Партії промисловців та підприємців, яка підтримувала всі ініціативи тодішнього президента та уряд Януковича.

А у 58-го номера «Нашої України» політична біографія взагалі складна і заплутана. Олександр Горошкевич як політик маловідомий, однак на короткий час йому вдалося стати депутатом у минулому скликанні Ради за списком Партії Зелених. Але в 2002 році він опинився на виборах... у списку партії «Жінки за майбутнє». Цим політичним проектом опікувалася особисто дружина Президента, а гроші вкладав великий бізнес. Незважаючи на це, «жінки» (серед яких, як бачимо, були і представники сильної статі) тоді, до парламенту потрапили попри вкладені значні кошти та опікування цим проектом особисто дружиною Президента,. а Горошкевич продовжував спокійно займатися бізнесом, аж поки нещодавно не отримав серйозне підвищення – його призначили головою правління «Чорноморнафтогазу». Отримавши ще й депутатський мандат, він посилить і без того не слабке нафтогазове «лобі» в «Нашій Україні».

Іншого кандидата, Миколу Солошенка, який теж опинився серед «нашоукраїців», взагалі тривалий час називали креатурою Віктора Пінчука (2002 року він був претендентом «від Зінчука» на посаду голови бюджетного комітету ВР). Щоправда місце Солошенка у списку (122) можна назвати прохідним лише умовно. Але навіщо такі люди «партії Майдану»? - виникає запитання.

А Порошенку – за список не соромно!

Маючи у списку таку «плеяду достойників», чільникам блоку для оптимального ведення виборчої кампанії варто було таки спробувати приховати шило в мішку бодай про людське око. Однак, вони чомусь цього не зробили. Отак і народився на світ вислів Петра Порошенка: «У частині списку, яка представлена «Народним Союзом Наша Україна» немає жодної людини, за яку соромно». Дійсно, маючи у списку людей на кшталт Порошенка які за рівнем народної недовіри за короткий час наздогнали навіть Леоніда Кучму, та встигли, не криючись, наробити в державі чимало лиха – чи їм соромитися перебіжчиків-кучмістів у власному списку?

Петро Свічка