Галицькі враження від донецького футболу. Фото
Для компанії чотирьох тернополян, серед яких був автор цих рядків, останній для збірної України матч на Євро-2012 проти Англії запам"ятався автомандрівкою майже через усю країну по зовсім не євродорогах, "вилизаним" Донецьком й розчаруванням після матчу.
Взагалі, для пересічного тернополянина схожа поїздка не зовсім то по кишені. Це задоволення обходиться щонайменше в 200 одиниць євро. То якщо враховувати вартість квитка на матч, витрати на переїзд, купівлю фірмової футболки збірної, мінімальне харчування і сувеніри. Це без ночівлі в готелі чи найманій квартирі.
Дорога з Тернополя в Донецьк в один бік займає 15 годин. Автошляхи, які мали підготувати до Євро – тема окремої розмови. Якщо обрати не центральні відбудовані магістралі та автобани, то можна дуже пошкодувати. Найперше – власну автівку. З 1 100 кілометрів лише третину дороги можна вважати пристойною за якістю. Решта вкрита або вибоїнами, або нерівностями, на яких ходова може зазнати серйозних пошкоджень. Зрештою, в самій Донеччині траса – доволі високої якості. Особливо коли оцінюєш її на контрасті з враженнями від проходження Дніпропетровщини. Там здавалося, що це дорожнє пекло не закінчитися ніколи. Та ось диво: кордон Дніпропетровської – Донецької областей. В столицю Донбасу в"їжджаєш, як у справжню Європу. Ідеальна чотирьохполосна траса.
Нічого поганого не можна сказати й про сам Донецьк. Місто до прийому гостей справді підготувалося. І грошей для цього явно не шкодували. Від тих змін у захваті й самі жителі міста. Мій особистий екскурсовод, давня знайома Аліна без кінця розповідала, як сильно змінилося її рідне місто за останній час: "Донецьк знову перетворився на місто мільйону троянд. У нас є неперевершений парк кованих скульптур. Та й взагалі, у нас надзвичайно багато парків. Їх за день не обійти. А фонтани з різнокольоровим підсвітленням – найкращі в Україні. Та і водограїв у нас найбільше, ніж у будь-якому місті".
Аліна сильно зраділа подарованій мною справжній українській вишиванці "Оскільки на сам матч проти Англії я на "Донбас Арену" не йду, то у вишиванці обов"язково буду вболівати за наших у фан-зоні", - каже дівчина.
В цілому ж Донецьк для галичанина – наче подорож музеєм пам"яток совєцької історії. Пам"ятник Лєніну, вулиця Артема, бібліотеки Кірова й Крупської – це те, що одразу прийшло в голову після приїзду додому.
Вразили англійські вболівальники. З обіду вони були всюди й не змовкали ні на хвилину, по пабах скандуючи гасла на підтримку своєї збірної. Потім те багатоголосся перенеслося на стадіон. Та про це згодом.
Заїхавши на євротролейбусі, де, між іншим, зупинки оголошувалися англійською та російською мовами, але тільки не українською, до фан-зони, ледь не спізнився на сам матч. Через прибуття керівників держави несподівано перекрили дві основних вулиці – Артема та Університетську, які, за словами Аліни, під час попередньої гри України проти Франції були доступні для пересування транспорту. Тому приблизно п"ять кілометрів довелося пробігти. На сектор стадіону зайшов майже зі свистком арбітра.
Про решту сказано багато. Найголовніший візуальний висновок, зроблений після живого перегляду матчу нашої збірної з англійцями – на "Донбас Арені" збірна України, виходячи на поле, вже програє 0:1. Впродовж поєдинку, принаймні, з того сектору, в якому знаходилися ми, було чути тільки несамовитих англійців. Вони в такт заряджали, співали пісень та кричали "Інґленд!" Більшість українською публіки, здалося, прийшли на поєдинок двох байдужих їм команд. Лише інколи лунало недовге скандування "Україна". Навіть наше намагання підтримати своїх виконанням гімну знайшло підтримку десь у півтисячі присутніх. Наші так звані "фани" склали гнітюче враження. Не зрозуміло лишень, звідки мер Донецька вщзяв, що на "Донбас Арені" в тому матчі були зафіксовані рекордні децибели, вищі, ніж гучність шуму на Ніаґарському водоспаді.