Блог | Чому "жіноче свято" не має нічого спільного з нашими реаліями
– Вітаю тебе з Жіночим днем! – радо сказав мені років 10 тому хороший приятель.
– І я тебе вітаю! – так само радо відповіла йому я.
– О, а мене чому ти вітаєш?! Я ж в армії служив!
Варто сказати, що за часів моєї юності був такий недолугий жарт із приводу тих хлопців і чоловіків, які не служили в армії. За станом здоров’я, наприклад. Тому що в часи тотального призову, ті, хто не служили, викликали щонайменше зневагу. Типу – як "дєвочки". І це "як дєвочки" було принизливо-глумливим.
Мій приятель якраз це мав на увазі.
– Я тебе вітаю, тому що ти, на мій погляд, маєш розділяти смисли цього свята – день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні й соціальні права, – пояснила я йому.
– Ну, так, я й розділяю. Я ж нормальний, – поспішив завірити він мене.
Тому що раніше, у дотрендові часи, у нас уже були дискусії з цього приводу. І я знала його точку зору на фемінізм і рівність прав.
– Ну, так чому ж тоді мені тебе з цим важливим днем і не привітати? – доречно спитала в нього.
– Це якось неправильно – мене, чоловіка, вітати, з Жіночим днем. Але, погодься, було б дивним побачитися з тобою 8 березня й не привітати. Якось по-тупому. Свято ж все-таки. Хоча я розумію твою логіку. Тому будемо рахувати 1:0, – відповів приятель.
Читайте: День, который запихивали в себя вместо тампона
Я не збиралася з ним змагатися, але з того часу він мене більше ніколи не вітає з "жіночим днем". І солідарний із тим, що Міжнародний жіночий день – це не про жінок, а про рівність прав для жінок.
Здається, за останні роки ми всі вже вздовж і впоперек обговорили тему цього свята, сто разів пересварилися між собою, викреслили тих, хто зберігає "скрєпи", і тих, хто на них зазіхає, визначилися з дефініціями і смислами. Але це не заважає знову, кожного року, напередодні 8 березня, ще раз розбиратися із суттю цієї дати і транслювати свої позиції ще раз.
Я наполегливо і вперто останні 11 років (і це гуглиться в мережі) відстоюю точку зору, що треба припинити ці божевільні святкування "жіночого свята". Треба припинити множити міфи й неправду про "вшанування прекрасних жінок". У нас трабли зі становищем жінок у країні. І тут навіть не про посади в органах влади, не про дотримання визначених законом квот у виборчих списках політичних партій, не про те, що ще рік тому 400 професій були заборонені для жінок.
Читайте: Обращение к женщинам: научитесь любить себя!
Тут про те, що ми плентаємося у хвості розвинених країн, які законодавчо розібралися із сімейним насиллям і насиллям щодо жінок, наприклад. Превентивно працюють у цьому напрямку. Ратифікували Стамбульську конвенцію з цього приводу. Надають величезне значення освіті та просвітництву щодо гендерної рівності та поваги.
Міжнародний жіночий день – це привід ще раз замислитися на важливу для нашого соціуму тему. І перестати розмірковувати категоріями "свят" там, де немає нічого святкового.
Нагадаю, що ідея зафіксувати Міжнародний жіночий день належала Кларі Цеткін у 1910 році. Це відбулося на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним інтернаціоналом у Копенгагені. І основне повідомлення стосувалося надання жінкам виборчого права. Точної дати на тій конференції так і не визначили. А перший Міжнародний жіночий день провели через рік і 19 березня у Німецькій імперії, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії. Ще через рік, у 1912-му, Міжнародний жіночий день відзначали 12 травня.
Читайте: Скасувати 8 березня — підставити Шевченка
З приводу дати 8 березня існує купа версій, серед них і такі, що не мають нічого спільного з дійсністю. Наприклад, я неодноразово чула про те, що колись саме 8 березня на страйк вийшли проститутки у Нью-Йорку, бо якісь міфічні солдати не змогли оплатити їхніх послуг, бо їм так само не платили зарплати. Звісно, що ніякого "маршу проституток" не було.
Насправді 8 березня 1857 року у Нью-Йорку відбувся інший страйк. Тоді на вулиці вийшли текстильні робітники – чоловіки й жінки. Жінки, які брали участь у демонстрації, боролися за рівну з чоловіками зарплату, за поліпшення умов праці, за 10-годинний робочий день. Цей страйк відомий в історії як Марш порожніх каструль.
У 1908 році, знову-таки в Нью-Йорку і знову 8 березня, на демонстрацію вийшли жінки – і теж із приводу захисту прав жінок на виробництві. Тоді в Нью-Йорку набирав обертів рух суфражисток, і страйки та демонстрації в 1909-1910 роках відбувалися регулярно. Жінки вимагали виборчого права, виступали проти тяжких умов праці та проти праці дітей.
У Росії жінки вийшли на свою жіночу демонстрацію 8 березня 1917 року (за григоріанським календарем). На той час у Російській імперії загинули два мільйони солдатів. Жінки вийшли з закликом "хліба і миру".
У світі дату 8 березня схвалили в 1921 році. І протягом двох десятиліть цю дату вважали соціалістичним жіночим днем.
А в Радянському Союзі цей день, як все і як завжди, почав набувати спотворених форм. Ідеологія, якою активно й цілодобово задурювали голови, базувалася на моделі начебто вже реальної рівності. Ну так, саме в СРСР жінка могла все – бути активісткою, комсомолкою, робітницею, матір’ю, господинею, берегинею, дружиною. Часто всі ці функції жінка виконувала одночасно. Йосип Сталін стверджував, що саме в Радянському Союзі жінка працює не на чоловіка, а сама на себе. А колгоспи жінок узагалі "звільнили".
Може, хто пам’ятає, а хто не знає, тому скажу, що навіть жіночі журнали в СРСР називалися "Работница" і "Крестьянка". Двомірний жіночий світ – або за станком, або в полі.
Варто нагадати, що після Другої світової війни у світі було не до Міжнародного жіночого дня. Лише з 1966 року в СРСР 8 березня оголосили неробочим днем і перетворили на "свято жінок".
А Генеральна Асамблея ООН лише в 1977 році запропонувала оголосити 8 березня як День ООН для прав жінок і миру в усьому світі. У резолюції прозвучав заклик "створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку".
У 2010 році Міжнародний Червоний Хрест звернув увагу світу на те, що варто фокусуватися на долях переміщених осіб. Саме переміщення населення – один із найсерйозніших наслідків збройних конфліктів і війн. За кілька років до того, як ми вступили в російсько-українську війну. І тепер знаємо, що саме жінки, які були змушені покинути свої домівки через цю війну, часто залишаються сам на сам із проблемами. Саме жінки виховують дітей. Саме жінки часто стають жертвами сексуального насилля. Саме жінок дискримінують і залякують. Саме жінки страждають від низького рівня життя і зміни соціального статусу. І все це – лише частина наслідків війни.
У 2017 році, наприклад, ООН вибрала темою Міжнародного жіночого дня таку: "Жінки в мінливому світі праці: планета 50-50 до 2030 року".
Ось про що варто говорити в цей день. А не про "прекрасних жінок, які – найкраще, що в нас є" – і відбуватися букетом і ранковою яєчнею як символом безмірної уваги та турботи.
Статистика в Україні свідчить про те, що переважна кількість людей не готова відмовитися від святкування 8 березня. Лише близько 10 відсотків розуміють, про що це свято, і не святкують його або не визначилися зі своїм ставленням (дані соціологічної групи "Рейтинг"). І це означає, що вакханалія з приводу тотального "святкування" там, де треба сісти й заплакати, ще продовжиться.
І от чому. Тому, що більшість жінок, задихаючись від побуту й несправедливості, радо сприймають цей один день, як шанс на увагу й повагу з боку соціуму, колег по роботі, чоловіка / партнера, дітей із листівками зі школи / дитячого садка. Тому що більшість жінок, навіть не вкладаючи не те що сакрального, а будь-якого значення в це свято, просто хочуть "вихідний день, бо ми так звикли". Тому що більшість жінок мають перед собою просту формулу стосунків із чоловіками: від "свято, тому в цей день не поб’є" до "свято, тому має подарувати діамантик або у крайньому разі шубку". Тому що більшість жінок мають у своїх головах старанно забиті туди слова про те, що "жінки й чоловіки – різні, і так було завжди". Тому що більшість жінок не розуміють, як можна мислити категоріями якихось міфічних прав, далеких і неосяжних, у той час коли букетик і цукерки з шампанським – реальні й поруч.
І от ще чому. Тому що маркетологи і продавці чого завгодно кровно зацікавлені в "жіночому" святі. Зайдіть за пару тижнів до 8 березня в будь який магазин – байдуже, в маленькому селі чи в столиці країни, – все прикрашене квітами, кульками, листівками, подарунками. Усе кричить: купуй, вітай, не забувай!
Ну, і квітковий бізнес. 8 березня б’є всі рекорди за кількістю денної виручки, залишаючи позаду День святого Валентина й 1 вересня. Бо закоханих і школярів об’єктивно менше, аніж просто "прекрасних жінок", яким варто в цей день нагадати про їхню стать. Просто нагадати про їхню стать.
Але не все так безнадійно. Я пам’ятаю часи, коли в країні активно святкували 7 листопада – "День Жовтневої революції". І в гості ходили з цього приводу, і столи накривали, і вихідний був. Я вже мовчу про демонстрації й іншу фігню з цього приводу. Пройшло й забулося. І вже навіть ніхто не розміщує мемів чи жартів із цього приводу в соцмережах.
Ми свідки відходу у вічність 23 лютого. Величезна кількість тих, хто був у лавах Радянської армії, відсторонилися від цього "свята" й не вважають цей день чимось таким, про що варто було б згадувати. Не кажучи вже про те, щоб вітати.
Тому шанс є. Шанс перестати замилювати очі й демонструвати повний порядок там, де треба криком кричати і тикати пальцем на біди і проблеми.
А квіти… Купуйте, коли хочете й кому хочете. Це саме той бізнес, який дарує маленькі радощі всім – і тим, у кого купують, і тим, кому дарують, і навіть тим, хто купує ☺
