Блог | Як Росія вкрала у Вселенського патріархату канонічні території
Російська православна церква (РПЦ) розглядала й розглядає терени України як свою канонічну територію. Однак насправді ці терени тривалий час у плані церковному підпорядковувалися Вселенському Константинопольському патріархату і були в сумнівний спосіб передані РПЦ. Про це зараз відверто заявляє Вселенський патріарх Варфоломій. Власне, і раніше з цього приводу Константинопольським патріархатом робилися відповідні заяви. Зверталася увага на тому, що в 1686 році Київська митрополія фактично незаконним чином була передана РПЦ, пише Петро Кралюк для Радіо Свобода.
Зараз, коли постало питання про надання томосу Вселенським патріархом для Української православної церкви, про це чимало говориться. При цьому чомусь забувається, що й після 1686 року на землях нинішньої України існували церковні структури, підпорядковані Константинопольському патріарху. І лише вкінці XVIII століття вони насильницьким шляхом були ліквідовані або перейшли в підпорядкування РПЦ.
Зокрема, це стосується Проїлавської митрополії.
"Невідома" Проїлавська митрополія
На жаль, історія цієї митрополії погано вивчена. В Україні про її існування знають хіба що окремі фахівці-історики. А шкода… Адже історія цієї митрополії цікава. Та й повчальна – особливо в контексті нинішніх церковних подій в Україні.
Перші згадки про цю митрополію припадають на кінець XVI століття. Її центр був розташований у місті Проїлава (сучасна Бреїла в Румунії). Тоді це місто входило до складу Сілістрійсько-Очаківського еялету Османської імперії. У цьому еялеті проживало чимало православних. І саме для них була створена ця митрополія, що входила до Константинопольського патріархату.
У кінці XVIІ – у XVIІІ століттях терени нинішньої південної України, які належали Османській імперії та Кримському ханству, починають активно заселяти русини-українці. Навіть виникла автономна структура під протекторатом кримських ханів, яка іменувалася Ханською Україною або Ганьщиною. Тут з’явилися українські "ханські" слободи – Балта, Голта, Перелети та інші. Селилися тоді українці і в районі Хаджибея (нинішньої Одеси). Життя тут для них виявилося більш вільнішим, ніж у Речі Посполитій та імперській Росії. Саме звідти тікали люди на Ганьщину. Під кримським протекторатом із 1711 по 1734 роки перебувала Запорізька Січ, яку розташували в районі Олешок (поблизу нинішнього Херсона). Також південь сучасної України став місцем поселення для козацьких політичних емігрантів, які з’явилися тут після поразки в Полтавській битві 1709 року. Релігійні потреби цієї людності й задовольняли священики Проїлавської митрополії. Навіть можна зустріти думку, що в той час ця митрополія "стала козацькою".
Читайте: Розкол православ'я в Україні: шантаж по-московськи
Збереглися деякі документи, які окреслюють територію, де діяла ця церковна структура. Так, збереглися "Правила управління і оподаткування в Проїлавській митрополії", підписані Константинопольським патріархом Єремією в 1716 році. Там вказується, що до митрополії входять судово-адміністративні округи з центрами в Бреїлі, Мачині, Ісакчі, Тулчі, Ізмаїлі, Кілії, Акермані, Бендерах, Очакові – аж до фортеці Тіган на березі Дніпра. Нині це переважно землі Одеської, Миколаївської областей та Придністров’я.
У зверненні Константинопольського патріарха Кирила до султана Османа ІІІ від 1748 року, де йдеться про поновлення прав Проїлавського митрополита Даніїла, вказуються вілайєти (округи), на які розповсюджується церковна влада цього ієрарха. Це – Бреїла, Акерман, Бендери, Кілія, Хотин. Тобто територія митрополії навіть сягала півночі нинішньої Чернівецької області.
Як русифікували південь України
У кінці XVIІІ століття відбулися російсько-турецькі війни, в результаті яких росіяни анексували Крим і терени південної України. У 1774 році північні землі Ханської України перейшли до Росії, а в 1791 році й південні. Лише Придністров’я, що теж входило до цього автономного утворення, лишалося під контролем Османської імперії.
Завойовники не особливо церемонилися, не зважали на традиції, які тут склалися, в тому числі й церковні. Для них важливо було зробити ці території російськими. Тут розташовувалися російські військові частини. Також у ці краї були прислані чиновники. Важливий порт Хаджибей став Одесою, яку росіяни вирішили зробити своїм головним осередком у цьому регіоні.
Звісно, не забули й про церковне життя. Проїлавська митрополія була витіснена звідси. Зрештою під тиском росіян цю митрополію витіснили із румунських земель і в 1840 році вона припинила своє існування. Російська влада, якій у той час підпорядковувалася РПЦ, не особливо зважала на те, що південь України був канонічною територією Константинопольського патріарха. Працювало право завойовника. Сюди присилається підготовлене російське православне духовенство. Відповідно, РПЦ розглядає ці терени як свою канонічну територію.
Щоправда, цей регіон виявився важким для російських кліриків. Місцевий український люд не особливо сприймав російське православ’я. Тому показово, що саме південь України в другій половині ХІХ століття став місцем поширення протестантських течій, так звані "штунди".
І все ж російська влада прикладала старань, щоб зробити південь України "Новоросією". Це бачимо й зараз. Ведеться відповідна робота й по лінії церковній. Відомо, що нинішній митрополит Одеський Української православної церкви (Московського патріархату) Агафангел (Саввін) є активним прихильником "русского мира".
Також він виступає проти того, щоб був наданий томос для православних України Вселенським патріархом, вважаючи, що Україна загалом і його митрополія, зокрема, є канонічною територією РПЦ, а не Константинопольського патріархату.
Хоча митрополія, яку очолює Агафангел, в основному співпадає з колишньою Проїлавською митрополією, що була витіснена з українських земель. Може, цьому ієрарху та його прибічникам варто нагадати, що вони перебувають на "вкраденій" у Вселенського патріархату канонічній території?
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...