Винахід Кульчицького: чим завдячують кавомани шляхтичу з Самбірщини

Будь-який народ пишається своїми співвітчизниками, що зробили внесок в історію всього людства. Для українських кавоманів справді культовою постаттю є Юрій Кульчицький. Цей шляхтич із Самбірщини уславився під час знаменитої облоги Відня у 1683 року. І став героєм кількох популярних легенд, пов’язаних із поширенням в Європі "турецького питва" - кави. Дехто цілком серйозно розповідає, що Кульчицький заснував першу на континенті кав’ярні чи взагалі познайомив європейців з напоєм із кавових зерен. Це, безумовно, не так, але ніяк не применшує ані звитяги відважного шляхтича, ані його справжнього внеску до історії кави.

Першим з європейців з "напоєм, чорним як чорнило" познайомився німецький ботанік Леонард Раувольф під час своєї мандрівки до Сирії. Своїми враженнями він поділився у книжці, виданій у Франкфурті у 1582 році, тобто майже за сторіччя до "Віденської облоги".

На каву звертали увагу й інші європейські мандрівники, які відвідували Близький Схід після Раувольфа. І не лише куштували напій, а й привозили до Європи кавові зерна. Щоправда, насамперед як сувенір, чудернацьку цікавинку. В невеликих, майже гомеопатичних кількостях. Власне, в Європі каву спочатку і поширювали насамперед як ліки. Каву виписували як засіб від найрізноманітніших хвороб. Від шлункових колік до істерії. Головне, щоб паціенти були готові викладати гроші.

Натомість пити каву першими з європейців призвичаїлися моряки кораблів, що перевозили ватажі з одних до інших мусульманських країн. Значну частину цих вантажів складала саме кава. Цілком можливо, що спрацювала звичайна людська цікавість – важко втриматися і не скуштувати товар, який користується таким шаленим попитом в споживачів. Навіть якщо його вигляд не викликає особливої довіри.Вже згодом звички досвічених "морськіх вовків" поширилися й на їхній батьківщині. Разом із засобами для приготування кави. Відомо, скажімо, що на кораблі "Мейфлауер", яким в 1620 році перші колоністи дісталися майбутніх Сполучених Штатів вже була ступка для подрібнення кавових зерен.

Ступка для подрібнення кавових зерен з "Мейфлауера"

Не дивно, що й кав’ярні спочатку з’явилися в європейських портах і торгівельних центрах. В 1632 році - в італійському Ліворно. А потім у Венеції, Гаазі, Лондоні. І пили її на початках переважно моряки, торгівці і підприємці. Робочий люд вживав пиво, а шляхта віддавала перевагу вину і шоколаду. Аж до епохи Людовика XIV (1643-1715), двір якого був визнаним законодавцем моди – і для шляхти, і для європейських володарів. Власне, саме завдяки "королю-сонцю" кава й перетворилася на "аристократичний напій".

Людовик XIV приймає східне посольство

У 1669 році до Франції прибуло османське посольство, яке очолював Сулейман Мустафа-ага. Посланець султана не розумівся на європейському палацовому етикеті і його поведінка під час зустрічі з королем ледь не призвела до дипломатичного скандалу. Але Людовик XIV був зацікавлений в союзі зі Стамбулом. Тому надав османському представнику у розпорядження розкішний палац Сен-Жермен-ан-Ле, в якому Сулейман Мустафа-ага жив кілька місяців до свого відбуття на батьківщину. Увесь цей час османський посланець влаштовував прийняття, під час яких пригощав гостей кавою — її розносили в порцеляновому посуді темношкірі слуги. Ці екзотичні вечірки настільки захопили французьку знать, що викликали сплеск справжньої "туркоманії". Щоправда, мода на османське минула швидко — як тільки почала дратувати короля. А ось звичка пити каву у "вищого світу" залишилася — бо тонізуючий напій Людовику XIV і справді подобався.

Філіжанки XVII сторіччя не мали ручок

Французький приклад вже невдовзі почали наслідували монархи, двори та шляхта інших європейських держав. Звісно, каву вони пили не в кав'ярнях (хоча кількість таких закладів зростала й на континенті), а у власних палацах та маєтках. Коло запрошених на такі частування визначав господар або ж господиня дому. Призвичаїтися до нового напою було не так вже легко. Адже "аристократичний" порцеляновий посуд, моду на який започаткував Сулейман Мустафа-ага, був тонкостінним. І привозили його аж з Китаю, де чашки ніколи не мали ручок. Тож, якщо кава була надто гарячою, філіжанка могла просто обпікти пальці. Чимало знатних дам скаржилися й на незвичний смак модного трунку. Деяких від нього взагалі нудило. Але каву все одно пили — адже так робили у "самому Версалі".

Німецька принцеса з філіжанкою кави

Що робив в цей час Юрій Кульчицький, якому під час відвідин Мустафа-агою Парижа було вже біля тридцяти, нам достеменно невідомо. Вочевидь, він бував у Туреччині, і певний час навіть жив у володіннях султана. Бо, за свідченнями сучасників добре знав турецьку, а також сербську, румунську та угорські мови. Саме це допомогло йому влаштуватися перекладачем до австрійської Східної компанії і навіть заробити певний капітал. Достатній, для того щоб організувати у Відні власну справу. Відомо, що Кульчицький торгував у місті східним крамом, зокрема шовком і килимами. А потім став дипломатом на цісарській службі.

Юрій Кульчицький

У 1683 році до Відня підступила величезна османська армія на чолі з великим візиром. Оборонці міста трималися мужньо. До того ж на допомогу їм поспішало військо на чолі з польським королем Яном III Собеським. Зв'язковим між цим військом та віденцями і зголосився виступити Кульчицький. Зрештою, він знав не лише турецьку мову, а й османські звичаї, тож зміг разом із слугою двічі пройти через позиції ворога. Підбадьорені звістками, що їх приніс Кульчицький, віденці відмовилися капітулювати. А Ян Собеський несподіваним і водночас потужним ударом розгромив османську армію просто під мурами міста. Хороброго зв’язкового чекала справді королівська винагорода - йому дозволили взяти краму, кинутого турками, усе, що він забажає. Кмітливий шляхтич обрав каву, якої в османському таборі виявили аж триста мішків.

Невдовзі він відкрив у Відні власну кав'ярню, яка мала назву "Під синьою пляшкою". Чи була вона у місті першою, дослідники сперечаються і досі. Дехто вважає, що Кульчицького випередив інший підприємець, вірменин Ованес Діодат, який заснував свій заклад за рік до Кульчицького.

Меморіальна дошка на будинку, в якому знаходилася кав’ярня "Під синьою пляшкою"

Втім, якщо навіть Юрій був першим, його кава спочатку не надто приваблювала віденців. Не допомагали навіть незвичні рекламні витівки – господар кав’ярні вдягався в турецький одаг, пропонував напій на виніс, але все марно. Аж поки Кульчицький не здогадався додавати до кави молоко.

Кульчицький у своїй кав’ярні

Саме це відкриття не лише уславило винахідника, а й перетворило Відень на одну з "кавових столиць" Європи. Самбірському шляхтичу вдалося зробити те, на що не спромоглися не лише його конкуренти, а й кілька поколінь їхніх попередників. Він змінив смак напою. І тим самим зробив його не лише модним, але й справді привабливим — зокрема й для тих, хто раніше просто змушував себе його пити.

Кава з молоком, або меланж, виглядала як справді аристократичний трунок і до неї швидко призвичаїлася шляхта більшості європейських країн. Не сприйняли меланж лише у Середземномор'ї — деякі вчені пояснюють це тим, що серед південних європейців доволі поширена гіполактазія, або непереносимість лактози, однієї з складових молока.

Пані наливає каву до блюдця

Невдовзі вдалося вирішити й проблему з посудом. З відкриттям Йоганном Беттгером у 1709 році секрету порцеляни, її почали виготовляти в Європі. У Відні, за переказами, здогадалися робити філіжанки з вушками — за прикладом традиційних, хоча й більших за розмірами кухлів. Ще однією новинкою стало блюдце — маленька тарілочка, до якої виливали трохи кави, щоб вона швидше охолоджувалася. Згодом блюдце почали використовувати і як підставку для чашки. Так кава, і кава по-віденські зокрема, набула звичного для нас вигляду. Так запашний напій тепер подають не лише в австрійській столиці, а й в будь-якому куточкому світу – від Південної Америки до кав’ярні під вашим домом. Смачного!

Більше історій про каву можна буде прочитати у книжці Олексія Мустафіна "Напій змін. Як кава створила сучасний світ", яка готується до друку у видавництві "Фоліо" в 2018 році .