Блог | ''Совок'' в головах: прикрий нас, Покрово, від ідіотів!

Перифразуючи професора Преображенського, "совок" не в клозетах, а в головах.

Чесне слово, легше було при "папєрєдніках", коли 14 жовтня було невизнаним державою святом українських патріотів, коли ми виходили на заборонений владою Марш УПА. Тоді принаймні ні у кого не виникало питань, хто такі Захисники Вітчизни.

Але наше свято "легалізували", і натовп кретинів та кретинок з повною головою совкових стереотипів кинувся наповнювати його абсолютно іншим збоченим змістом. Вчора в сотнях контор по всій країні тисячі тьотєнєк накривали поляну дядєнькам, бо ж "треба привітати наших захисників – мущін", і тисячі учілок по школах привчали дівчаток "вітати наших хлопчиків". Совкове 23 фєвраля плавно переїхало із зими у осінь, і з календаря неіснуючої червоної імперії до нашого, українського. Переїхало як було, у всьому своєму гендерному нікчемстві.

Читайте: В такие дни мы особо должны объединяться

Свято, яке спершу мало символізувати міць та велич "нєсокрушимой і лєгєндарной" (дарма що навіть в цій ролі воно відпочатку базувалось на тотальній історичній брехні, зараз ми не про це), ще за кілька десятирічь до скону СРСР еволюціонувало із Дня людей зі зброєю в День людей у штанях. В країні, де Друга світова та репресії знищили понад половину чоловічого населення, сформувались декілька поколінь гидотного явища – повоєнного совєцького мущінкі, розбалуваного жіночою увагою. Цей мущінка не мав бути воїном чи лицарем, він міг собі дозволити все життя лишатись інфантілом та маминим синочком, плавно мандруючи з-під маминої спідниці до надійних рук дружини та тещі, потім за потреби до наступної дружини і так до старості, і всюди його приймали таким яке воно є, і носились з ним як з писаною торбою – бо ж існував непереборний стереотип, що "в хаті має бути мущінка", аби який, але ж таки має бути, інакше "жисть нє вдалась і всьо щастя мімо", а демографія була суворою: "на дєсять дєвчьонок" в реальності приходилось навіть не дев’ять хлопців, як у цитованій пісенці (насправді страшній за змістом), а десь від сили шість – сім… Хто раптом призабув, як виглядав типаж інфантильних та балуваних совкових носіїв шатнів та У-хромосоми – передивіться культовий фільм ностальгістів по Совку "С льогкім паром", там це лайно показане у всій своїй "красі".

Читайте: День Защитника Украины: люди, прийдите и скажите воинам спасибо!

23 лютого було квінтесенцією гендерно збоченого культу "наших обожаємих мущінок". Днем, коли забембані пекельним побутом та "емансиповані" тяжкою працею радянські жінки влаштовували ритуальне жертвоприношення – наливали чарчину і так схильним до алкоголізму "потенційним захисникам", якими чомусь вважалось всьо, здатне носити штани. "Захисники", з яких порох нюхав навіть не один з тисячі, а значно менший відсоток, радісно приймали акт поклоніння, зі свинячою відрижкою дякували за частування та зверхньо дарували "женщінє – другу чєловєка" свої сальні компліменти та пласкі повторювані з року в рік дотепи.

Здавалося б, наша нинішня війна розставила все по місцях. Ми переконались, що далеко не все, здатне натягнути на себе штани, є нашим захисником. Навпаки, чимало "штаноносців" при наближенні ворога наробило в ці штанці з переляку, і почало всіма правдами – неправдами "косити" від мобілізації. Натомість виявилось, що серед тих, кому в мирний час пасує міні-спідниця, чимало готових замінити її камуфляжним комбезом та взяти до рук зброю. Країна розділилась на справжніх захисників і захисниць, готових зі зброєю в руках вийти на зустріч російським танкам, на волонтерів та волонтерок, готових покинути все і своєю працею гарантувати захисникам надійний тил – і на решту країни, пасивну біомасу, яка завмерла у очікуванні, чим же скінчиться наша війна. І вододіл пройшов аж ніяк не по тому, скільки у кожного Х-хромосом, дві чи одна.

Козацька Покрова – наш день, день захисників цієї країни, рівною мірою день побратимів та посестер. День тих, хто разом з нами взяв зброю до рук чотири роки тому. День тих, хто чекав нас звідти, годував нас та одягав, лікував наші рани та приводив до тями від ПТСРу. День тих хлопців та тих дівчат, хто наразі тримає тонку лінію між нами та Мордором, по кому в день нашого свята цілять ворожі снайпери. День тих, хто зробив свій власний свідомий вибір, і цим вибором стала боротьба за свободу та незалежність нашої країни. День тих, хто ніколи вже не зможу святкувати разом з нами, бо загинули за Україну – в цій війні чи у всіх попередніх.

Побратими та посестри, не дамо перетворити наше свято, день козаків, УПА та всіх тих, хто воював за свободу та незалежність України, у потворне "вишиване 23 лютого"! Це ганьба, це огида, це сором перед пам’яттю загиблих Захисників Країни. На кожному кроці – у конторах, школах, всюди, де пробує знову пролізти незнищенний мерзенний "совок", дамо йому відсіч. Щоб хоча б наші діти святкували Покрову як свято тих, хто дійсно їх захищає, а не як "день народженого мущінкой". Захисти нас, Покрово, від усюдисущого совкового дебілізму!

І зі святом, побратими та посестри! Із НАШИМ святом!