Блог | Славень нової України: пора покласти край "тимчасовості" державного гімну

В українському суспільстві не вщухає рух за модернізацію тексту державного ГімнуУкраїни, який явно застарів і не відповідає новим реаліям.

Парламентарі, науковці, митці, звичайні громадяни висувають найрізноманітніші пропозиції стосовно змін, які вони хотіли б бачити в словах головної пісні країни, що мала б гідно й адекватно відобразити найсуттєвіші риси й ідеали українського народу. Досить сказати, що лише від початку створення сервісу електронних петицій на Офіційному інтернет-представництві Президента України станом на 21.07.2020 р. оприлюднено близько 260 (!!) петицій про зміну або заміну Державного Гімну. У середньому за кожну з них проголосували, за моїми спостереженнями, приблизно кількадесят осіб – разом кільканадцять тисяч свідомих, активних, патріотично налаштованих громадян, які щиро вболівають за долю нашої держави та за її міжнародний імідж. Погодьтеся, це досить потужна суспільна сила, з думкою якої не можна не рахуватися!

Зміст цих пропозицій доволі строкатий – від зміни кількох слів у тексті чинного Гімну (переважно в його першому рядку) - до повної його заміни популярними патріотичними піснями. Головний арґумент – текст Гімну застарів, він відображає попередній етап історії України, коли наш народ лише боровся за власну державу, а зараз незалежна Україна – доконаний факт; крім того, людей не задовільняють мотиви смерти, приречености на вічну боротьбу за виживання, які надають творові певного песимістичного забарвлення.

Цікаво, що ті самі арґументи висловлювалися й деякими парламентарями від демократичних сил під час обговорення Закону про Державний Гімн України, прийнятий 6 березня 2003 р.

Хтось може здивуватися, а як так загалом могло статися, що в уже незалежній Україні було ухвалено текст державного Гімну, де за мету проголошується боротьба за волю Батьківщини?

Як зазначається в цьому ґрунтовному дослідженні Наталії та Олександра Салтанів щодо обставин прийняття Верховною Радою закону про текст Гімну, це трапилося через запеклу політичну боротьбу між лівими й нацонально-демократичними фракціями парламенту, коли важливо було не допустити проходження проєкту комуністів з тестом, що містив виразні просовєтські концепти. Стояло питання: яка ідеологія буде відображена в цьому державному символі – національна чи совкова? Тому для демократичної опозиції принципово було затвердити в якости державного гімну текст популярного й шанованого народом національного гімну Чубинського-Вербицького з несуттєвими змінами, запропонованими Президентом Л. Кучмою. А якщо б у тій ситуації почати ще й текстологічні дебати, то можна було б загалом утратити шанс узаконити гімн.

Через те демократична опозиція погодилася ухвалити "неосучаснений" варіянт національного Гімну в статусі державного. Це рішення "благословили" - хоча й із певними застереженнями - визнані авторитети українського суспільства – Левко Лук`яненко, Борис Олійник, Володимир Яворівський, що були депутатами парламенту на той час. Останній в процесі обговорення законопроєкту зазначив: "Я переконаний, що цей гімн, ці слова будуть тимчасові і, дай Боже, щоб ця тимчасовість була дуже короткою…"

Тож, на мою думку, нині, напередодні 30-річчя незалежної України, коли наша держава вже відбулася як суверенна політична потуга, визнана міжнародною спільнотою, а головне – довела свою життєздатність у кривавій борні з московськими окупантами, – пора вже покласти край отій "тимчасовості" державного гімну й укласти оновлений твір, який відображав би наші національні цінності, наш суверенний стан і наші цілі на майбутнє.

Існує чимало критичних думок, пропозицій і навіть розлогих концепцій стосовно зміни тексту державного гімну України, нижче я торкнуся декотрих із них. Але зараз я хотів би висловити деякі власні міркування щодо зазначеної проблеми і водночас закликати всіх небайдужих до цього важливого й дражливого питання активно долучатися до дискусії, вносити пропозиції, щоби спільними зусиллями створити максимально досконалий текст, яким могли би пишатися і ми, і наші нащадки.

Я недаремно наголошую на потребі змін саме в тексті державного гімну, бо його мелодію вважаю оптимальною як для музичних творів цього жанру – урочистою, величною і водночас - ліричною, максимально експресивною, з яскравим національним колоритом, який потужно виявляється тут завдяки використанню мотивів широкодіяпазонної розспівности фольклорних пісень та духовної піднесености вітчизняної церковної музики.

Що найперше потрібно змінити – так це саму назву цього державного символу й титулувати його не словом іноземного (давньогрецького) походження – "гімн", а питомим українським – "славень". Це слово має ідентичне значення зі словом "гімн" - прославлення когось чи чогось, у нашому випадку – рідної нації та держави. Але й за приписами лінґвістики, які у випадку повної синонімічности двох слів завжди відддають перевагу рідномовному перед чужинецьким, і з точки зору національної гідности назва державного символу "славень" заслуговує на те, щоби в усіх офіційних документах замінити свого заморського двійника.

Назва "славень" походить від слова "слава", що знаменує найвищу лицарську чесноту, сенс життя воїна й будь-якої людини, яка живе й працює заради інших людей, добра громади. Визнання суспільством заслуг цієї людини поширенням відомостей про них серед загалу ("слава") є для неї найбільшою цінністю життя. Вигуками "Слава! Слава!" українці традиційно вітають своїх видатних співвітчизників.

Натомість високопоетичне слово іноземного походження "гімн", прийшовши на український ґрунт, вступило тут у дещо курйозну колізію, отримавши в непрямих відмінках повного омографа, що в просторіччі позначає екскременти. Достатньо лише пересунути наголос - і урочисте слово дискредитується, стає табуйованим для використання культурними людьми. І дає привід ворогам глузувати з нашої мови та з нашої державної символіки.

Як на мене, це –теж вагома причина, через яку слід замінити слово "гімн" на "славень" в офіційному вжитку.

Ну а тепер міркування щодо самого тексту славня, щодо тих 6 рядків, об які вже зламано стільки списів!

Докладний аналіз змісту твору здійснив відомий вітчизняний філософ Сергій Дацюк. Як і майже всі критики тексту чинного славня, автор вважає неприйнятним його початок "Ще не вмерла" - через "поразкову настанову" та неоригінальність, взорування польського гімну. Цікаво, що українські патріоти Галичини міжвоєнного періоду, яка перебувала тоді під польською кормигою, дотепно інтерпретували початок гімну держави-окупанта, доводячи "поразкову настанову" до її логічного завершення: " Jeszcze Polska nie zginȩła. ale zginḁć musi" (Ще Польща не вмерла, але вмерти мусить"). Так і наші вороги можуть собі думати: "А-а, то ви ще не вмерли? Ну так ми вас доб`ємо!". Жарт жартом, але мотиви пригноблености, слабкости, смерти справді не повинні звучати в головній пісні держави. Вона має бути оптимістичною, випромінювати віру у власні сили, надихати націю на величні звершення!

С.Дацюк виступає й проти згадки в тексті державного символу "вороженьків", вважаючи її "ресентиментальною" й припускаючи, що прийде час, коли ворогів у нас уже не буде. Дав би Бог, але не думаю, що це станеться скоро, бо ще не видно кінця війнам імперіялістичним, а за ними чи разом з ними прогнозують і війни за ресурси, тож Україна ризикує знову й знову ставати об`єктом чужинецьких зазіхань. І тому мотив боротьби з ворогами за волю нації ще довго виконуватиме свою мобілізаційну функцію у державному Славні.

Цілком погоджуюся із зауваженням С.Дацюка, що, згідно з християнським віровченням, не можна "покласти", тобто вмертвити власну вічну душу, це – нонсенс, абсурд, який повинен бути вилучений із тексту Славня.

Однак я категорично не згідний із твердженням філософа, що вираз "ми, браття, козацького роду" - "демонстративна архаїка". Відчуття приналежности до козацького роду – це не архаїка, а один із виявів архетипу волелюбности, самозречености в боротьбі за свободу, відваги, лицарства, притаманного українцям з давніх давен. Іншими його виявами була героїчна боротьба з ворогами за свободу рідної землі дружинників Стародавньої Руси, українських вояків часів революції 1917-1921 рр., героїв УВО, ОУН-УПА, Майдану-2014, нинішніх героїв російсько-української війни.

З цих самих міркувань заперечую й закид професора В.Маляренка, що, мовляв, згадка про козаків у Державному Славні ображатиме національні почуття представників деяких нацменшин, зокрема, кримських татар, росіян, поляків, з предками яких козаки вели війни. Наголошую ще раз, що козацтво в Славні – це просто символ волелюбности, лицарства, відваги у боротьбі за свободу й незалежність Батьківщини. І представники інших національностей, які стояли на Майдані, а потім воювали з російським агресором на Сході України чи в інший спосіб захищали державу, а також усі патріоти нашої Вітчизни з повним правом можуть вважати себе українцями козацького роду.

Крім того, з татарами, поляками, москвинами козаки в давнину не тільки ворогували, а й укладали військові союзи, брали участь у спільних походах. Згадаймо хоча б роль татарської кінноти в битвах Богдана Хмельницького з польською державою, польсько-козацькі кампанії під Москвою й Хотином, спільні походи на турків запорозьких і донських козаків. Та й на Січі були й татари, і поляки, і москвини.

Тому згадка про козацтво - символ сили й незламности нашого національного духу - є знаковою й абсолютно доречною в Державному Славні України.

Звичайно, думки й пропозиції можуть бути найрізноманітнішими, головне, щоби дискусія активно тривала, давала конструктивний результат. І щоби до неї долучалися професіонали – філософи, історики, філологи, літератори, музикознавці тощо.

На згаданому вище засіданні Верховної Ради при обговоренні проєкту Закону про Державний Гімн України В.Яворівський сказав, що в Україні достатньо талановитих поетів, які спроможні написати гідний новий гімн. То, може, Володимире Олександровичу, вже час покінчити з ухваленим Вами в тому числі "тимчасовим" гімном, оголосити Національною Спілкою письменників конкурс на кращий текст Славня України й ухвалити його до 30-ї річниці нашої Незалежности? Чи будемо чекати 50-х роковин?