Блог | Шість книжок, які я прочитав за тиждень

Після Різдва мав 8 днів офіційної відпустки. Взяв із собою книги, які ви бачите на фото. Знаааааачить…

Почну з тих, на сторінках яких є автографи авторів або героїв книги. Почав з книги Валерія Бобровича "Щоденник сотника Устима". Книга розповідає про життя української сотні УНА-УНСО в період боїв за Абхазію. Я давно і регулярно цікавився тою темою. Ще коли був 16-річним пацаном у Тернополі і крутився в тусовках наближених до ультра-правих, наслухався цікавого про бій унсовців під Шромою! Вже в Києві мав честь познайомитись із кількома безпосередніми учасниками того успішного бою наших хлопців з російськими регулярними військами. Воїнами, нагородженими найвищими військовими відзнаками Грузії!

Я був свідком того, як Григол Катамадзе (посол Грузії в Україні) з глибокою шаною ставиться до тих хлопців! Неодноразово буваючи у Грузії я кожного разу намагався "намацати" якісь спільні знаменники між двома народами. Пам’ятаю, як стояв перед входом в українську гімназію в Тбілісі, на фасаді якої було 2 таблички. Одна з яких повідомляла, що тут свого часу навчався перший український президент Михайло Грушевський. А друга була писана грузинською мовою. Зверху до низу рядки, рядки, рядки…

Читайте: Доки рубль коштуватиме 40 копійок – все в нас буде добре

Запитав у директорки гімназії, про що там написано. "Це прізвища та імена наших хлопців, які полягли в боях за Абхазію. Щоправда наші політики не затримуються коло цієї таблички", - відповіла вона. Потім доля звела мене в якийсь момент із офіцерами з військового оркестру МО Грузії, які пригощали мене добрим вином і дякували Кравчуку та українському народу за наших вертольотчиків, які перекидали біженців через хребет. Врятували тисячі людей. Коротше кажучи, маючи певну "базу", всмоктував матеріал дуже швидко.

Дякую другу "Тополі" за чудове чтиво і за привіт від розвідки! Сподіваюсь наш "тєплік" став вам у пригоді!

Потім взявся за автобіографічну книгу екс-капітана "Дніпра", а зараз тренера "молодіжки" Руслана Ротаня "Руслан Ротань #29". З Русланом ми ледь знайомі, перетинались кілька разів у літаках коли я "викатував" по-блату за Збірну не бусами чи власним коштом, а мажорно, одним бортом із командою. Рівень моєї особистої поваги до Руслана зашкалює. На полі завжди викладався на всі 100%. Грав акуратно, не грубо. Ну, психанув один раз із арбітром… буває.

Читайте: Ось в чому ментальна відмінність між українцями і росіянами

Про цей випадок, до речі, теж написав. В українському футболі не так багато було і є футболістів, у яких IQ не зупинявся на виключно футбольній історії. Окрім Ротаня в Збірній був ще Олександр Шовковський, у спілкуванні з яким було видно, що людина читає книги, працює над собою, чогось прагне поза футбольним полем і т.д. Футболістів в країні багато, але чомусь, коли мова заходить про підростаюче покоління, то не завжди можна побачити, що діючі футболісти надто переймаються своїми послідовниками. Ротань не такий. Футбольна академія Ротаня і Зозулі вам тому підтвердження!

У книзі Руслан багато розказує про родину, мікроклімат у "Дніпрі" та Збірній, тренерів і стосунки з Коломойським. Книга видана двома мовами – українською та російською, паралельно. Що доволі правильно з огляду на те, що прихильники таланту Руслана живуть не тільки в Україні. Я б не сказав, що книга є якоюсь мега подією в літературному житті країни, але однозначно рекомендую усім футбольним вболівальникам! І юним футболістам теж!

Читайте: Люди ждали Путина, но русские хладнокровно расстреливали их, как мишень

І от в грудні Валєра призначив мені зустріч, на якій і вручив книгу з автографом. Я не буду довго розписувати той факт, що книга Ананьєва вже стала бестселлером. І в країні, де наклад у 2-3 тис примірників вважається успіхом, він вже продав 10 тис. Я скажу, що книга Валєри – це якась нова форма спілкування з читачем. По-перше, він дуже відвертий. По-друге, Валєра – світлий. Коли я з ним спілкуюсь, я не зовсім розумію, як ось цей найдобріший в світі чоловік, міг вистрілити у людину.

А свої емоції щодо цього процесу Валєра дуже чітко описав у книзі. По-третє, на сторінках книги рясно розкидані QR-коди, які візуалізують фото та відеоматеріалами те, про що пише автор.JНатомість, абсолютно неочікувано, тотальним вибухом емоцій і торнадо думок в голові стала книга Валєри Ананьєва "Сліди на дорозі". Як і багато хто з вас у 2014 я слідкував за життям толкового українського десантника Валєри, який воював на Сході і, час від часу, виставляв якісь відео в мережу. Потім відбулось особисте знайомство, коли Валєра вирушав у свою пішу ходу на край світу. Спойлерити не буду. Просто максимально рекомендую до прочитання.

Читайте: Возле танка копошились пацаны в комбинезонах без знаков отличия

Я сів читати цю книгу під час трансатлантичного перельоту тривалістю у 9,5 годин. Так от, через 7 я закрив книгу і дуже моцно задумався. Читається запоєм! А… і ще… ми не бачились із Валєрою десь 1,5 роки. Коли зустрілись я звернув увагу, що він спілкується зі мною українською. А останній раз, коли бачились, він спілкувався російською. Перепитав. Почув відповідь. Чоловік абсолютно свідомо обрав українську мову спілкування. Не просто в сенсі ввічливого спілкування з україномовними, а на постійній основі для себе! Мав і має на те свої особисті причини, не вважаю за потрібне їх озвучувати. Просто хотів, щоб про це почули всі ті, хто каже, що "я люблю украінскій язик, но не говорю на ньом, чтоб не портіть". Шлях до хорошої української мови лежить через погану українську мову. Не знаю хто автор фрази, але погоджуюсь!

Пол Бейті "Запроданець". Повівся на те, що автор володар Букерівської премії 2016 року. Власне, за цю книгу. Ну і заінтригувала анотація про те, що чорношкірий герой книги намагається відновити рабство у своєму містечку. Кажу чесно… мене вистачило на 60 сторінок. Може якось дозрію і дочитаю. Але поки "не торкнуло". Зрештою, "Майстра і Маргариту" я теж брався читати три рази. В 9 класі прочитав сторінок 5 і відклав книгу. В 10-му прочитав сторінок 7, знову психанув і відклав. А в 11-му класі за добу всмоктав у себе книжку "від корки до корки". Ну, значить з Бейті поки не дозрів. Думаю, що якби я був американцем, далося б легше. Занадто багато "внутряків", які зрозумілі та близькі тамтешньому читачеві.

Читайте: Россиянин стрелял в безоружных, бомбил города и мародерствовал

"Лі Куан Ю". Кілька журналістів систематизували та впорядкували інтерв’ю знаменитого ідеолога та творця сингапурського економічного дива. Наші політики люблять розкидатися цитатами Лі Куан Ю. Воно й не дивно. Чоловік говорив і робив правильні речі. Якби вони окрім цитування ще й наслідували – ціни б їм не було! Основна частина книги присвячена міркуванням про роль Китаю у новітній історії світу. Багато уваги Індії.

Тези про те, чому США і далі будуть наддержавою та світовим "жандармом" і чому Росії нічого не світить. Розповіді про те, чим треба пожертвувати на рівні нації, щоб вивести країну з третього світу в топ і що потрібно робити, щоб зберегти ідентичність в умовах глобалізації! Цікаво. Пізнавально. В другій половині книги стає нудно, бо певні тези вже 3-4 рази повторюються. Але біди нема. Залишився задоволеним.

Айн Ренд "Атлант розправив плечі". У колі моїх друзів немає тих, хто б не читав цей твір. Я – не читав. Ну, маю певний "бзік". Коли навколо мене всі дружно починають хвалити і обговорювати якусь книгу, я беру паузу на рік-два, щоб потім підійти до твору неупереджено. Так було свого часу з книгами Коельйо, так було із "Чорним вороном" Шкляра. Коротше… всі мені дуже щебетали про "Атланта", тож в моїх найближчих планах цього чтива не було. Якби не старший брат, який зробив цей чудовий "підгон" подарунком на Різдво!

З трьох книг я, наразі, прочитав тільки одну. І вже чекаю кінця лютого, де в мене буде кілька вихідних, щоб "проковтнути" ті 2 книги, що залишилися!!!! Бо якщо я починаю переживати за героя книги, починаю йому (їй) співчувати, значить мене не по-дитячому зачепило! Перша книга була прочитана за 2 дні і процес супроводжувався тим, що я регулярно відволікався і вголос коментував дружині перипетії сюжету! Якщо вам вже виповнилось 18 вам конче необхідно прочитати цю книгу. Вона відкриє вам очі на багато нюансів щодо того, як побудований цей світ! Васильку, дякую за подарунок!!!

Наразі в мене все. Якщо буде цікаво, то наступного разу розпишу, які книги за рік "ковтнув" мій малий. Слава Богу від свого дідуся Дмитра, мій син успадкував не тільки прізвище, але й звичку читати запоєм і у великих кількостях.