Блог | "Путин снова нападет"? ВСУ сделает свое дело, не впадайте в истерику

Я очень долго думала, что именно написать, чтобы прекратить ту истерию по поводу того, что "путин снова нападет".

Но решила просто напомнить вам свои воспоминания по телеграммам канала.

Далее текст на языке оригинала.

…….Вони їхали з самісінької Полтавської області, бо в неї вже почала відходити слизова пробка. Я телефоном і сварилася, і благала, і навіть, погрожувала. Я наполягала, щоб чоловік віз її в найближчий пологовий будинок.

Але він мені відповідав, що бажання його коханої дружини для нього закон. Особливо зараз. Особливо тоді, коли він вперше отримав довгоочікувану відпустку з того страшного дня двадцять четвертого лютого. А вони разом народжували першого сина в нашому пологовому чотири роки тому. Тому другий козак повинен народитися саме у нас. Так вирішила дружина.

Вже потім, коли новонароджений хлопчик міцно тримав груди своєї мами і завзяте цмокання було чутно навіть у коридорі, щасливий батько попросив мене заварити йому міцний чай, спитавши з надією, чи є той, з карпатськими травами, яким я пригощала його чотири роки тому.

Чай був. З чебрецем, липою, м‘ятою та мелісою.

Чоловік закрив очі і тихо сказав, що цей чай пахне Карпатськими горами, безкрайніми степами і … мирною Україною.

А потім, раптом, він подивився на мене уважно і спитав, кому я шукаю бронежилет?

Я здивувалася, але побачила, що на моєму планшеті відкрита вкладка з пропозицією різноманітних броників.

Прийшлося зізнатися, що я шукаю бронежилет собі.

Він подивися на мене стурбовано:

— Навіщо?

— Ну війна. Мало що може бути…

Він подивився мені прямо в очі і сказав дуже спокійно, але в його спокої і його голосі я відчувала приховану образу:

— Я би сам зміг прийняти у своєї дружини пологи. Ба більше, я би зміг її відвести в будь який пологовий будинок, а там би зробили все можливе, розуміючи, що означають мої шеврони на військовій формі.

Але я проїхав двісті кілометрів до лікаря, якому я довіряю….

Вам не потрібен бронежилет….

Вам потрібно спокойно робити ту справу, яку Ви вмієте робити.

А ми будемо робити свою. Звісно, якщо Ви нам довіряєте.

Він знову заплющив очі і продовжив пити чай маленькими ковточками, потихеньку, дмухаючи в чашку, як в дитинстві.

Я теж заплющила очі. І побачила маленького хлопчика, Карпатські гори, безкрайні степи і мирну Україну……

Вірте в ЗСУ!

Вже один раз напав.

Хай знов нападає, а нам своє робити!