Блог | Почти без мяса: из чего делали советскую колбасу
Поскольку пошла уже сегодня кулинарная тема. О "самой качественной в мире советской колбасе",
Летом 1964 года Первый секретарь ЦК КПСС "дорогой" Никита Сергеевич Хрущев посетил Данию. Кроме всего прочего, он побывал там на колбасном производстве и узнал, что датчане добавляют к некоторым видам колбас для малоимущих покупателей до 12% сои.
"Эврика!" – подумал Никита Сергеевич и, вернувшись в Москву, объявил, что придумал, как догнать и перегнать загнивающий Запад в производстве колбас. И приказал в советскую колбасу в зависимости от сорта, класть не 12, от 50 до 65% соевой муки. Конечно, с добавлением пищевых ароматизаторов и красителей, чтобы вкусно пахло.
Далее текст на языке оригинала.
Через три місяці "дорогого" Микиту Сергійовича Хрущова скинув з посади не менш "дорогий" Леонід Ілліч Брежнєв. Багато з того, що начудив шалапутний Хрущов, було скасовано. Але креативну ідею з ковбасою, у якій містилося 2/3 сої, залишили. Ба більше - у ковбасі з`явилися такі речовини, як плазма крові, молочний білок (казеїн), пшеничне борошно, крохмаль та виварка з копит.
Тоді ж на прилавки радянських магазинів надійшли ковбаси, які практично зовсім не містили м'яса. Наприклад, "Для сніданку" (або "До сніданку") офіційно складалася з картопляного крохмалю, пшеничного борошна та казеїнату натрію. Коштувало це "диво" 1 карбованець 90 копійок за кілограм, тобто приблизно половину денного заробітку медсестри.
Була ще "Чайна" по рупьсємдесят відповідної якості.
Так що в одному точно СРСР перегнав не лише Данію, а й саму Америку, де у варені ковбаси для бідних додавали 15-20% крохмалю, сої та борошна.
До слова, про пацючі хвости у радянській ковбасі не нагадуйте. Знаю. І навіть пробував. Щоправда не хвіст - одного разу витягнув кавалка ковбаси "по двадесять" шматок шкури з шерстю явно не телячою.
А для партійних вождів, починаючи з районного рівня ковбаску робили у окремих цехах. Та, звісно, за оригінальним рецептом робилася.
Ахкакуюстрану...
Ну, а якщо ви бажаєте освіжити свою пам'ять (якщо жили у ті часи) або дізнатися про життя в СРСР, якщо його не застали (чимало зустрічав людей до 40 років, які не вірять, що таке дійсно було, причому у масових випадках) - пропоную книгу, автором якої маю честь бути: "Сутінкова країна".
