Блог | Майже без м'яса: з чого робили радянську ковбасу
Оскільки пішла вже сьогодні кулінарна тема. Про "найякіснішу у світі радянську ковбасу",
Улітку 1964 року Перший секретар ЦК КПРС "дорогий" Микита Сергійович Хрущов відвідав Данію. Окрім усього іншого він побував там на ковбасному виробництві й довідався, що данці додають до деяких видів ковбас для незаможних покупців до 12% сої.
"Еврика!" – подумав Микита Сергійович і, повернувшись до Москві, оголосив, що вигадав, як догнати й перегнати Захід, що загнивав, у виробництві ковбас. І наказав до радянської ковбаси у залежності від сорту, класти не 12, від 50 до 65% соєвого борошна. Звісно, з додаванням харчових ароматизаторів та барвників, аби смачно пахло.
Через три місяці "дорогого" Микиту Сергійовича Хрущова скинув з посади не менш "дорогий" Леонід Ілліч Брежнєв. Багато з того, що начудив шалапутний Хрущов, було скасовано. Але креативну ідею з ковбасою, у якій містилося 2/3 сої, залишили. Ба більше - у ковбасі з`явилися такі речовини, як плазма крові, молочний білок (казеїн), пшеничне борошно, крохмаль та виварка з копит.
Тоді ж на прилавки радянських магазинів надійшли ковбаси, які практично зовсім не містили м'яса. Наприклад, "Для сніданку" (або "До сніданку") офіційно складалася з картопляного крохмалю, пшеничного борошна та казеїнату натрію. Коштувало це "диво" 1 карбованець 90 копійок за кілограм, тобто приблизно половину денного заробітку медсестри.
Була ще "Чайна" по рупьсємдесят відповідної якості.
Так що в одному точно СРСР перегнав не лише Данію, а й саму Америку, де у варені ковбаси для бідних додавали 15-20% крохмалю, сої та борошна.
До слова, про пацючі хвости у радянській ковбасі не нагадуйте. Знаю. І навіть пробував. Щоправда не хвіст - одного разу витягнув кавалка ковбаси "по двадесять" шматок шкури з шерстю явно не телячою.
А для партійних вождів, починаючи з районного рівня ковбаску робили у окремих цехах. Та, звісно, за оригінальним рецептом робилася.
Ахкакуюстрану...
Ну, а якщо ви бажаєте освіжити свою пам'ять (якщо жили у ті часи) або дізнатися про життя в СРСР, якщо його не застали (чимало зустрічав людей до 40 років, які не вірять, що таке дійсно було, причому у масових випадках) - пропоную книгу, автором якої маю честь бути: "Сутінкова країна".
