Блог | Почему молчат правозащитники, или Чаус – не человек?

В истории с Чаусом меня поражает молчание тех, кто еще несколько лет назад утверждал, что будет защищать права человека, несмотря на моральный облик самого этого человека. Все эти "услышим Домбас", "обеспечим крымских бабушек украинским кефиром", "снимем барьеры, признаем оккупантские документы, ведь человек выше безопасности государства"...

А здесь – тишина.

Далее текст на языке оригинала.

Ніхто не шукає в секретних тюрмах СБУ Чауса, ніхто не проголошує експертну думку, хоча беззаконня ситуації очевидне.

Пам’ятаю, як у кожній доповіді ООН Україну звинувачували в незаконному позбавлені волі. Малися на увазі випадки, коли вояки на блок-постах закривали в якійсь коморі підозрілих та чекали на СБУ. Я колись писала про відображений в доповіді ООН кейс такого собі Анатоля. Він позивався до України через те, що провів кілька тижнів в секретних тюрмах СБУ.

Та любимо ми його не за це. Після секретних тюрм, Анатоль – за його словами – рік провів на підвалі в Луганську. Але експертиза, яку він надав в якості доказу, встановила, що поламані кістки - то безперечно справа українських вояків, а не благородних дєвіц з "МГБ ЛНР".

І нічого. Анатоля захищало цільне ООН.

А тут – викрадення, погоня, дивакуватий психічний стан та відсутність ордеру у СБУ – і все о’кей. Жодного насилля та незаконного позбавлення волі.

З цього можна зробити логічний висновок: права людини у нас стосуються тільки сепарів, або Чаус – не людина, і його права правозахисту не цікаві.