Блог | Они приползут мириться, но мы получили кровавую прививку от "братской дружбы"
Колись настане день, (обов’язково настане) і вони приповзуть. З розбитою вщент, до стану каші, мордякою. Без ноги, а може і без рук. Винувато озираючись за спину, на власний цвинтар з десятків тисяч хрестів. Вони приповзуть… миритися.
Спочатку ледь чутно, а потім все сильніш пролунає, "Украинцы! Ёбт! Ну это… Как его? Нас же американцы спровоцировали. Вы же сами видели. Если бы вы сразу согласились нам поддаться, ничего бы не было… Может давайте забудем? Общая история всё же! А?", і проведуть тремтячою долонею по морді, розмазуючи криваві шмарклі. Ще щось будуть казати. Згадувати про те, як разом "Дніпрогес" будували, в футбол грали та в космос літали. Навіть необхідні фільми почнуть знімати. І напевне одразу згадають, як добре воювали українці у Другій світовій.
Багато чого буде… Але за нашими спинами буде свій цвинтар, де лежатимуть десятки тисяч найкращіх синів та доньок України. А навколо, розбиті російською зброєю города та села. І якщо не доходило інакше, ми отримали від Бога таке криваве щеплення від "братской дружбы". Болісне щеплення. Дуже болісне, але дієве! І не дай Боже, нам забути хоча би одне загублене життя, хоча би одну сльозу української дитини в той день, коли, розмазуючи криваві шмарклі по морді, приповзуть зі сходу сусіди… миритися! А вони приповзуть…
