Блог | Ніколи не знаєш, де і який Буенос-Айрес стане тобі в нагоді

Привіт, мене звати Таня і сьогодні я розповім вам історію про те, як колись п’ятірку з інформатики принесли мені знання зовсім не інформатики.

Так, мова піде про ті далекі часи, коли найвищим балом у школи була саме п’ятірка, а на уроках інформатики учні не сиділи в соцмережах, а грали в гру "ключікі". Ну, принаймні, у нас в початкових класах було саме так. Я, до речі, завжди програвала, бо навіть у першому класі "ключікі" замість уроку здавались мені дещо дивним заняттям.

Вчителі в нас були молоді, хороші, але, чесно кажучи, не дуже переймались тим, щоб ми були справді комп’ютерно обізнані. Інформатика у школах тоді тільки починалась, досвіду ні в кого не було.

Одного разу на уроці ми чомусь почали грати в "Поле чудес" – ну, типу, на дошці намальовані квадратики, а ви, діти, вгадуйте, які за ними ховаються букви. Жодного стосунку до інформатики це, звичайно, не мало, але всім було весело.

Читайте: Как восстановить сексуальность после родов

Зрештою, вчитель вирішив ускладнити завдання, намалював на дошці одинадцять квадратиків із двох слів і пообіцяв п’ятірку за рік тому, хто відгадає зашифровку. "Місто в Аргентині", – сказав і, мабуть, тихцем захіхікав, бо хто там із нас, п’ятикласників, тоді чув про ту Аргентину

І тут стався мій тріумф.

Маленька Таня ж саме нещодавно закінчила читати якусь не надто дитячу книжку, де згадувалось це саме місто. І запам’ятала цю назву.

Для впевненості я відкрила там букви "А" і "Б", а тоді гордо проголосила:

– Буенос-Айрес!

Вчитель здивувався, всі здивувались, а я отримала річну п’ятірку і могла до кінця навчального року спокійно собі грати в "ключікі".

Привіт, мене звати Таня і сьогодні я тут, щоб нагадати вам: читайте і дізнавайтесь більше, бо ніколи не знаєш, де і який Буенос-Айрес стане тобі в нагоді.

#Танярозказуєісторію