Блог | 5 історичних постатей, які вплинули на моє життя

Над Тарасовими поезіями я плакав у дитинстві

Тарас Шевченко

Над Тарасовими поезіями я плакав у дитинстві. Його "Кавказ" я добровільно заучував напам’ять у юності. Його розпачлива строфа "Чому не йде Апостол правди і науки?" буквально прострілила мене, коли я сам потрапив до каземату, а тоді – на заслання. А в час Революції Гідності Тарасове "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає" якнайбільш резонувало в серцях майданівців. Шевченка з його "Кобзарем" Господь дав нам як камертон, від якого українці можуть відраховувати всі інші тональності. Без нього ми втратимо здатність бути хором, тобто бути єдиним і здруженим народом. Тому хай не забувають українські матері читати дітям перед сном вірші Тараса. А ще мій доземний уклін Поетові за його осторогу не понести до кесаря те, що належиться Богові: "Молітесь Богові одному,/ Молітесь правді на землі,/ А більше на землі нікому/ Не поклонітесь".

Читайте: Чому я голосуватиму за Петра Порошенка

Митрополит Андрей Шептицький

Йому Бог визначив долю біблійного Йова. Усе своє життя він будував християнську цивілізацію української Галичини, проте в останні роки перед смертю довелося йому побачити, як два знавіснілі тоталітаризми ХХ століття методично її руйнували. Проте він не втратив віри, як часто в подібних випадках робимо ми, легкодухі. Митрополитові довелося жити в часи, коли Європу роздирали класові й національні егоїзми. Проте в усіх суспільних сферах він став речником того, що згодом назвуть принципом "позитивної суми", або win-win. Для Шептицького роздори й ворожнеча – це "чорна діра", в якій пропадає енергія прогресу кожного народу. Ось чому Шептицький є сьогодні навіть більшим учителем для нас, ніж для його сучасників: "Пам’ятайте, що ніколи [нічого] корисного для свого народу не осягнете через супротивну Божому зако­нові поведінку!".

Читайте: Програму саморуйнації України запущено: не даймо ворогам радіти з нашої сліпоти

Конрад Аденауер

Він став для мене вчителем політичної мудрості, яка не тільки не цурається релігійного досвіду, а навпаки – спирається на нього. Ще наприкінці 1980-х років мене вразило його твердження, що "комунізм можна подолати не зброєю, не економічними зусиллями – його подолає лиш переконане християнство". Це сказав не утопічний мрійник, а реальний політик, який став головним співтворцем християнської демократії. А ще мене вражає мудрість його виваженої постави щодо на той час окупованої Східної Німеччини. Він не зрікся цієї німецької території, проте й не впав у пастку нервових зусиль повернути її негайно. Натомість він перетворив Західну Німеччину у вітрину європейської цивілізації, на яку заздрісно поглядали з-поза Берлінського муру. Ця стратегія виявилася переможною.

Джиммі Картер

Він завоював моє серце у другій половині 1970-х років, коли став важливим співтворцем цивілізації прав людини на Заході. Джерелом натхнення для нього були не гасла Французької революції, а християнська (протестантська) етика. Сповнений отого християнського етосу, він і привніс ідею прав людини туди, куди вона до того часу не проникала, – у сферу реальної державної політики. У той час він став кумиром усіх радянських дисидентів і правозахисників – у тім числі й моїм. На жаль, його президентська кар’єра тривала недовго: реальна політика часто не терпить "телячих сентиментів". Цивілізація прав людини також зазнала трансформацій, які дедалі більше відводять її від первинного етичного кореня. І сам Картер згодом засмутив мене своїм нерозумінням природи путінського режиму. Проте ця постать стала важливою "клавішою" у небесній клавіатурі, яка зазвучала в Господній партитурі вчасно і потужно. За це йому і дяка.

Читайте: Імперіям настав час відійти в історію

Євген Сверстюк

Він став подарунком від Волині всій Україні. Його обпалене війною дитинство відвернуло його від насильства над людиною, а проста віра його матері назавжди прищепила його до дерева людинолюбства. Поет і літературознавець, він увійшов у коло "шістдесятників", а згодом і став його духовним стрижнем. З тих пір він був планкою, до якої треба було ще дотягнутися. Виступивши на захист українського творчого духу, він заробив радянського "нобеля" – статус "особливо небезпечного державного злочинця". У таборі в Кучино на Уралі саме Євген Сверстюк відкрив передо мною несподівану істину, що Євангеліє – не лише для неділі, а й для щоденного буття. Отой примат духовних цінностей перетворив його на важливого промотора автокефального православного руху в Україні й на ключового діяча Ініціативної групи "Першого грудня", заміну якому сьогодні не так легко знайти.