Блог | Голодомор – це геноцид?

Минулого року дослідники знайшли декілька шматочків хліба часів Голодомору 1932-33 років у справі киянина Олексія Сорокіна, якого було засуджено радянськими каральними органами 1941 року. Власне кажучи, зі справи випливає, що під час обшуку в домі чоловіка було знайдено не лише цей хліб, зроблений із жолудів, а й церковні книжки. Проте книжки, як і пасує робити функціонерам тоталітарних режимів, співробітники НКВД знищили, а шматочки хліба долучили до справи, як свідчення антирадянської діяльності киянина.

Сам хліб, як і факт долучення його до справи засудженого - не беручи до уваги очевидний сентимент, який викликає ця знахідка - несе надзвичайну цінність, адже є своєрідним визнанням провини радянськими органами. Якщо шматочками хліба часів Голодомору можна було проводити антирадянську агітацію, значить Голодомор таки був, а злочинці намагались приховати факт злочину.

Здавалось би, ну, і що з того? Хіба ми не знаємо, що Голодомор був? Хіба ми не знаємо, хто і як його організовував? Наші бабусі й дідусі його пережили, а ми виросли на їх розповідях. Ми знаємо про факти людоїдства, знаємо, що в 1939-40 роках в українських селах не було перших класів, бо діти не народжувались сім років до того. Знаємо, що це була спрямована на винищення непокірного українського селянства акція. Знаємо про мільйони жертв, про жіночі бунти і 5 тисяч селянських повстань, що відбувались до і під час Голодомору.

Але ж ні, ці докази і далі необхідні, бо, виявляється, в суспільстві досі точаться дискусії навколо теми Голодомору.

Кожного року соціологи проводять опитування: чи вважають мешканці України Голодомор геноцидом. Цього року 82% опитаних відповіли ствердно. 11% не вважають цей нелюдський акт геноцидом, 7% не змогли відповісти.

Читайте: Щоб ніколи сухою хлібиною не давилась старенька мати

Отже, можна і так - не визнавати Голодомор геноцидом і факт Голодомору як такий. Ні, більше того, можна в принципі ставити такі питання, ніби це опитування про політичні симпатії чи щось на кшталт того. Так, завдяки цьому ми нібито бачимо динаміку: відсоток тих, хто вважає Голодомор геноцидом, невпинно росте.

Але.

Минулого року питанням геноциду соціологи не обмежилися. Вони також запитали: а хто на вашу думку винен. І серед можливих відповідей є й така, що винні самі “куркулі”.

Виявляється можна питати думку про маніяків Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря, Хатаєвича і їх жертв. І дискутувати на тему того, чи були причини у радянських лідерів замордувати голодом цілу країну.

Та ми ж не єдиний народ, що постраждав від тоталітарних режимів 20-го століття. І для тих, інших народів є нонсенсом заперечення злочинів, вчинених проти них. Чи навіть подібні питання. Я собі просто не уявляю, щоб представник котрогось центру соціологічних досліджень ходив по Тель-Авіву і запитував у місцевих жителів, чи вважають вони Голокост геноцидом єврейського народу. Я не уявляю собі такого в будь-якій країні. Я не уявляю собі, щоб когось запитали, а чи не самі євреї винні у тому, що з ними сталося.

Ні, світова спільнота різко і рішуче засуджує Голокост! Але перед тим його суворо і безапеляційно засудили самі євреї.

Нам не цікава думка тих, хто труїв газом людей, чи тих, хто в теорії їх міг би підтримати у сьогоденні. Тому що цьому немає ніяких виправдань. Так чому нам цікава думка тих, хто не вважає вбивство мільйонів українців геноцидом чи тих, хто за це засуджує самих українців? Чому ми досі не розібралися з цим?

Читайте: Полураздетые люди и дети кричали: "Хлеба, хлеба, хлеба!"

Ми не можемо вимагати від компанії Амазон прибрати товари з радянською символікою і одночасно дискутувати на тему того, чи були злочини радянської системи злочинами. Якщо ми самі не визначилися, не варто вимагати цього від інших. Не можна ображатися на Британію, яка через певні бюрократичні моменти ніяк не дійде до того, щоб застосувати слово “геноцид” стосовно Голодомору. Бо хоч ми самі його і застосовуємо, серед нас мало того, що є інша думка, ми чомусь з нею ще й рахуємося.

А я не хочу рахуватися, бо мій дідусь, що дитиною вижив, споживаючи самі лише буряки (так, йому, вважайте, пощастило), не винен у Голодоморі, його розпухлі від голоду друзі, яких ховали у нього на очах, не винні. Його батьки-трударі не винні. Мільйони дітей, чоловіків і жінок не можуть бути винними у своїй погибелі тільки через те, що вони опиралися гніту і мордуванням. Сотні тисяч ненароджених не винні у тому, що їм не дали народитися.

Винних вже визначила історія і український суд. Вони самі себе такими визнали. “Ми свідомо пішли на голод, бо нам потрібен був хліб, але жертвами голоду були не трудові елементи, а куркульство”, - заявляв член Політбюро, міністр оборони СРСР Клим Ворошилов на ХVІІ з'їзді ВКП(б).

Цілий народ був не людьми, а "елементом" чи "куркулем". Не якийсь народ, якого ми не знаємо, який живе десь там за тисячі кілометрів, в іншому всесвіті, а наш народ. Ми. Ті, хто міг і не народитися, бо його рід був просто знищеним. Які тут можуть бути запитання? Чому ми далі про це дискутуємо?

Вічна пам’ять жертвам Голодоморів в Україні!