Блог | Вони починають i завершують информацiйну добу країни

16 лютого спільнота військових журналістів удруге в своїй історії відзначає власне професійне свято. Торік глава держави підписав Указ про встановлення в нашій державі професійного свята – Дня військового журналіста України. Цей день особливий, адже саме 16-го лютого чотири роки тому неподалік Дебальцеве, виконуючи бойове завдання, загинув редактор редакції телебачення Телерадіостудії Міністерства оборони України "Бриз" капітан 3-го рангу Дмитро Лабуткін. Тому це свято – більше як реквієм та знак поваги до тих військових журналістів, які були поруч із нашим солдатом у найгарячіших місцях спротиву загарбнику. Це визнання професійної доблесті медійників у погонах, які продовжують важливу і безперервну вахту в царині інформаційно-ідеологічного спротиву.

Видео дня

НЕ ВОГОНЬ ТА МЕЧ БУЛИ ОСНОВНОЮ ЗБРОЄЮ АГРЕСОРА

Військові журналісти новинами з передової розпочинають, постійно наповнюють, а потім і завершують інформаційну добу України. Вони, навіть через ризик життю та здоров’ю, роблять усе можливе, аби підготувати оперативну й достовірну інформацію для суспільства про те, що відбувається на фронті відсічі ворожої агресії. Так само сумлінно вони інформують громадськість і про те, чим нині живе військо, як воно реформується, які проблеми змушене вирішувати, яким масштабам загроз зобов’язане протистояти.

Дуже важливо, що відомча військова журналістика і структури прес-служб ЗСУ вже здатні не лише відповідати на інформаційні атаки противника, а й завойовувати оперативну ініціативу, діяти на випередження у медіа-полі.

Публічна відкритість і медіа-прозорість в діяльності Міністерства оборони України, оперативне висвітлення найбільш важливих і актуальних подій у сфері оборони держави, конструктивна співпраця із засобами масової інформації зміцнюють імідж Українського війська, підвищуючи рівень довіри суспільства до Збройних Сил України.

Українське військо захищає не лише територіальну цілісність та суверенітет нашої держави. Воно захищає той ціннісний та цивілізаційний вибір, який ми зробили зі здобуттям незалежності і який чотири роки тому опинився під загрозою брутальної зміни. Путінська Росія захотіла водночас силою та маніпулюванням масовою свідомістю знищити українську ідентичність як фундамент державності європейської нації. І не вогонь та меч були основною зброєю агресора. Мусимо визнати, що Росія відновила й навіть перевершила створену в радянську добу пропагандистську машину.

Зброя не страшна, поки не знайдеться людини, готової її застосувати. І агресор, як показують події у Криму й на Донбасі, не пошкодував ресурсів на підготовку тих, хто знову відвоює "руській мір" та поверне Росії втрачену колись роль жандарма Європи. І цей наш гіркий досвід знайшов відображення у Воєнній доктрині України, де зазначено особливу роль і вплив на воєнно-політичну обстановку в регіоні розв’язаної проти нас інформаційної війни.

Для виживання й перемоги над загарбником критично важлива стратегічна комунікація війська із суспільством. І тут величезна відповідальність лягла на військових журналістів – представників професії, майже забутої і непомітної для цивільної аудиторії в мирні часи. Війна нас консолідувала. Вона оживила і дала фронту, зокрема інформаційній його компоненті, той інструмент, без якого тепер неможливо уявити української реальності.

Тепер більшість прес-офіцерів, військових кореспондентів є публічними і впізнаваними особами, які значною мірою формують порядок денний медіапростору. Завдяки журналістам, зокрема і військовим, наші Збройні Сили є лідерами довіри в суспільстві. Це результат праці представників і військових медіа, чий творчий героїзм допоміг навести тепер незрушні містки поміж армією та соціумом. І саме їм ми завдячуємо тій спільній та ефективній інформаційній протидії ворогу, яку вдалося організувати шляхом кооперації із українськими та значною частиною закордонних засобів масової інформації.

КОВТОК ПРАВДИ В ЗАХАРАЩЕНОМУ РОСІЙСЬКИМИ ФЕЙКАМИ ІНФОРМПРОСТОРІ

Український військовий журналіст від перших днів ворожої агресії був поруч із нашими військовослужбовцями – у Слов’янську, Луганському, Авдіївській промзоні, Світлодарську, Волновасі, Щасті, Станиці Луганській, Трьохізбенці, Мар’їнці, Талаківці, Широкиному й інших найгарячіших локаціях війни. Разом із ними ризикував життям, відстрілювався, коли треба, допомагав цивільним, але встигав виконати свою унікальну місію: дати ковток правди у цьому, захаращеному російськими фейками, інформаційному просторі.

І той, чиєю зброєю є його власний інтелект, креативність, викладена на папері, сторінці газети чи сайту, пості в соцмережах, відеосюжеті чи радіопрограмі, заслуговує на таку ж повагу і шану, як десантник, танкіст, артилерист чи зв’язківець.

Від початку проведення Антитерористичної операції військові інформаційно-медійні структури задля оперативного і об’єктивного інформування громадськості проводили багатогранну й активну роботу, в яку був залучений практично весь корпус вітчизняної військової журналістики.

Військові журналісти у складі прес-центрів, мобільних груп виконали за час відбиття російської агресії тисячі завдань за призначенням, організовували роботу представників вітчизняних та іноземних медіа на передових позиціях підрозділів ЗС України. Про героїзм захисників України завдяки військовим журналістам дізнався і дізнається весь світ.

Так, приміром, як це було під час активних бойових дій на Дебальцівському плацдармі в січні-лютому 2015 року. І подвиг українського солдата саме тоді трагічно й символічно переплівся із місією військового журналіста, також здатного на самопожертву заради мирної та успішної перспективи для власної країни.

Також багато цивільних журналістів, з початком російської агресії, відклали власні професійні плани та проекти і стали до лав українського війська аби зупинити загарбника. Троє з них, на жаль, віддали життя в боротьбі за кращу долю України. У жовтні 2014 року на підступах до Щастя загинув львівський журналіст Віктор Гурняк. Дніпровський журналіст Олександр Черніков служив у 9-й роті 25-ї бригади ДШВ і поліг 22 січня 2015-го, обороняючи Донецький аеропорт. Сергій Ніколаєв був відомим українським фотожурналістом. Він загинув у лютому 2015 року неподалік Пісків.

Одним з головних досягнень нової інформаційної політики Міністерства оборони України став розвиток ефективної системи прес-служб у командуваннях, видах та родах військ, окремих частинах. Фактично цю роботу вдалося здійснити в умовах війни, коли не було відповідного досвіду та значних ресурсів. Важливою віхою цієї роботи стало введення посад прес-офіцерів. Тепер ці медіа-представники нашого війська мають унікальний досвід і є прикладом для тієї курсантської молоді, яка нині у військових вишах здобуває фах військового журналіста. Їм є з кого брати приклад. Є упевненість, що вони гідно продовжать традиції своїх старших колег.

МІЛІТАРНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ СЕРВІС ЯК ВІЙСЬКОВИЙ ФУНКЦІОНАЛ

І як би там не було, а я вважаю, що військова журналістика нині на підйомі. Оскільки вона відображає ті соціальні процеси, які відбуваються в суспільстві й активізує увагу до армії. Військовий журналіст – це комунікатор між військовим організмом і цивільним. Він повинен брати участь у створенні інформаційної корпоративної структури, підтриманні належної інформованості особового складу та людей, які служать у війську. Запорука успіху будь-якого військового журналіста – володіння темою.

Суспільство нарешті зрозуміло, що дуже багато залежить від людей, які висвітлюють воєнну ситуацію. Найбільша тут проблема – обмаль каналів впливу на цільові аудиторії та обмеженість в інструментарії для цього. Так, бракує фінансів для того, щоб реалізувати певні ідеї, оскільки інформаційний компонент супроводу воєнних дій поки поступається за пріоритетністю фінансуванню компонентів озброєння та техніки. Тут можна дискутувати, але не все так погано.

Військовий журналіст в сучасних умовах є фахівцем з ведення інформаційної війни, який виконує важливу місію інформування як армійської, так і цивільної аудиторії про ключові події, тенденції, успіхи та проблеми, що існують у царині обороноздатності країни. Також він повинен інформаційно забезпечувати діяльність Збройних Сил України, супроводжувати визначені керівництвом військові операції у медіа-просторі. Тобто йдеться про започаткування мілітарного-інформаційного сервісу як військового функціоналу оборонного відомства. Цей фах нині є провідним у формуванні інформаційного поля навколо як оборонного відомства та Збройних Сил у цілому, так і всіх їхніх важливих складових.

Зв’язки із громадськістю тепер є не стільки каналом інформування, скільки засобом встановлення довірливих стосунків військових структур та суспільства. Це проактивна діяльність, оскільки вона захищає наш ціннісний вибір від чужорідного поглинання.

Військова журналістика надалі має вдосконалювати інформаційну компоненту нашої обороноздатності вже як усталений і системний інструмент, здатний виявляти, локалізувати та ліквідовувати ідеологічні, пропагандистські впливи деструктивної дії.