Блог | Доки ми будемо казати, що учасники АТО якісь "не такі"?
У Києві на зупинці громадського транспорту сталось вбивство: боєць АТО зарізав чоловіка. За словами людей, останнього обурило те, що учасник АТО показав УБД. Чи легко зараз отримати психологічну допомогу військовослужбовцям?
Наразі психологічну допомогу легше отримати, аніж не отримати, тому що зараз існує дуже багато можливостей.
У діючих військовослужбовців є управління морально-психологічним забезпеченням, яке займається цими питаннями. У будь-якій військовій частині обов’язково присутній психолог.
З початку 2016-го року при кожному шпиталі існують реабілітаційні відділення або набраний штат психологів, які функціонують достатньо непогано для тих, хто зазнав поранення, контузії або іншого ушкодження здоров’я під час захисту Батьківщини.
Комісованим учасникам АТО є можливість отримати не тільки психологічну допомогу, а й профільну професійну переорієнтацію. Є центри зайнятості, де зараз навчають багатьох спеціальностей, а також центри професійної реабілітації.
Якщо ми кажемо про демобілізованих, то ветеран вже знаходиться "під юрисдикцією" Міністерства соціальної політики. Якщо людина просто бажає отримати психологічну підтримку у складній ситуації або потребує профільної високоспеціалізованої допомоги, то вона може звернутись до МОЗівських кабінетів, наприклад, у поліклініку. Також можна звернутись у будь-яку соціальну службу, там є штатний психолог, який при необхідності завжди може перенаправити до фахівця відповідно за запитом (здійснити психосоціальний супровід).
Крім цього є центри допомоги учасникам АТО при ОДА, що діють за принципом перенаправлення. Це недержавні структури. Існує велика кількість громадських організацій, волонтерських ініціатив. Про них можна дізнатись з багатьох інформаційних носіїв (мас-медіа, т.п.).
Одразу ж можу зазначити центр травматерапії "Повернення", що знаходиться на Костянтинівській, 61 у м.Києві, де завжди є можливість отримати якісну допомогу.
Читайте: Западный форпост российского оккупанта на Донбассе
Окрім психологічної допомоги завжди є можливість отримати вузькопрофільну спеціалізовану допомогу – психіатричну. Адже на сьогоднішній день психіатрів ми вже не сприймаємо як тих, хто працює лише з важкими пацієнтами, а розуміємо, що іноді без медикаментозної корекції буває складно "знайти шлях до себе". Є можливість психологічної підтримки або відпочинку з наявністю психологічного компоненту (не кажемо тут про психологічну реабілітацію, адже ще є багато невизначених моментів) у санаторіях. Для цього людина може звернутись до соціальних служб або до свого лікаря, реалізуючи власне право УБД.
Але в мене також є запитання:чому така увага щодо фаху того, хто це зробив? Яка існує статистика? Наприклад, якщо я перейду вулицю у недозволеному місці, мене зупинить поліція. Тоді можна зробити наступний заголовок: "Психолог перейшов дорогу в недозволеному місці". Або: "Кількість психологів на ім’я Катерина переходять дорогу в недозволеному місці". Яким чином це залежить від мого фаху? Ніяким.
Так саме і тут. Чому ми кажемо саме про те, що вбивство здійснив військовослужбовець? Щоб ще раз закцентувати на тому, що вони потребують допомоги? Мені здається, що ця тема досить давно актуалізована у нашому суспільстві. Так, військовослужбовці та всі, хто зазнавав наслідків дій стресогених факторів перебувають у групі ризику. Існує багато осіб невійськових з девіантною формою поведінки, осіб звільнених від строку за порушення закону, а також є ті, хто офіційно має проблеми із психікою які перебувають серед тих, хто цих проблем офіційно не має.
Отже: "Як треба спілкуватися з військовослужбовцем?". Я задаю зустрічне питання: "Як треба спілкуватися з кореспондентом, або з психологом, або з вчителькою, медсестрою?". Коли я задаю таке питання, це означає те, що я протиставляю себе іншим людям. Те ж саме можливо, якби це був не військовослужбовець, а мати-одиначка. Можна було би сказати, що є певна кількість матерів-одиначок, що діють протизаконно, адже на їхні плечі лягла тяжка доля виховувати дитину самостійно і т.д.
Читайте: На зубах, на жилах, на треске печёнок: мы можем изменить невозможное
Чи звертаються самостійно військовослужбовці за психологічною допомогою?
Так, звертаються, зараз вже не 2014-й рік. Зараз вже поліпшилось розуміння того, хто є психолог. Картина психолога дестигматизована, як і його повноваження.
Але це не означає те, що кожна людина, яка була в зоні АТО, 100% потребує психологічної допомоги. Скоріш психопросвітницької послуги, психоедукації, коли є розуміння того, за якими диференційованими в себе ознаками необхідно звернутись до фахівця та розуміти внаслідок чого це може відбутись (це також дуже допомагає знизити рівень напруги щодо власного стану і перейти від "я хворий" до опанування навичками самоопанування, які також є невід’ємною частиною будь-якого психологічного супроводу).
Також вважаю необхідними діагностику на виході та самодіагностику, від якої також залежить мотивування на подальшу роботу з фахівцем.
Існує дуже багато методичних порадників, які випускаються саме для такої цільової аудиторії на кшталт, "Я повернувся з АТО", або "Родина чекає на тата з АТО". За кордоном, наприклад, ці поради випускають у вигляді коміксів.
- Як сплю я, як спить тато: я сплю спокійно, а тато постійно напоготові, це пройде через такий-то час – надається картина сприйняття темряви татом та його дитиною.
- Не підходь до татка позаду, тому що для нього це означає, що підкрався ворог- й одразу ілюстрація де бачить небезпеку тато .
Якщо задатися питанням про отримання психологічної допомоги, то складніше її не отримати, аніж отримати. На сьогоднішній день це так, особливо це стосується великих міст. Але питання якості надання допомоги, нажаль, поки не було досліджене, і це також є великий мінус.
Якщо ми кажемо про невеликі міста або села, то звичайно там це складно. Там повинні бути мобільні бригади. Я знаю, на Сході зараз є мобільні бригади психологів. Дуже добре було би, щоб у невеличних містах, або у містах, навколо яких зосереджено багато сіл, організовувати ці мобільні бригади, наприклад, на Прикарпатті, Закарпатті.
