Блог | Детство циничного снайпера. Как я спасала бабушку от смертного греха

#детство_циничного_снайпера

Видео дня

Истории из ненаписанной книги жизни.

Про бабу Ганусю, аватаров, дрожжи и смертный грех.

Аватаров я не взлюбила еще с первых дней войны. И это не только потому, что из-за этих долбней мы несли потери и не выполняли задачи, но и из-за старой детской обидки, которую я, как маленькая чертыня, пронесла с гордо поднятым хвостом через всю жизнь.

Далее текст на языке оригинала.

А діло було так.

Моя бабця була людиною доброю по натурі, і розуміла що виховати мене як нормальне дитя вона бідна не вивозить))). І тоді, на сімейном совєті, було прийняте вольове рішення, віддавати мене на денний час, на воспітаніє далекій родичці – бабі Ганусі. Про бабу Ганусю, цю сільську шальну імператрицю, зірку всіх мєсних церковних празніків і похоронів, я якось обов'язково напишу окремо, бо ця неорденарна постать, яка займалася блогерством ще тоді, коли і слова такого не було, на це заслуговує. Скажу лише одне - баба Гануся досить добре знала Святе Письмо, і не рідко, особливо зимою, приходила до нас у гості, і розказувала мені Житіє Святих.

Логічно покумекавши, бабця з дідом, подумали що в атмосфері ікон шо висіли в баби Ганусі в хаті, і з такою наставницею, з мене може вийде шо путнє.

Отже одвели мене в один із жарких літніх днів, за два квартали від дому, і віддали в добрі руки цій майже святій жінці.

Я не розуміла в той момент, чому у бабці була така радість на лиці, ніби вона на свинофермі ше одне порося вкрала.

Баба Гануся видно рішила довго кота за яйця не тягнути, нагодувала мене оладками, і посадивши на кровать, стала лупити з ходу тяжкою артиллерією – смертними гріхами із Біблії. Слухала я в одне вухо, бо що таке блуд я тоді не розуміла, а не вбий вважала взагалі якимось нонсенсом. Ну як це не вбий, коли кабана на паску різати треба?

І тут бабка завела разговор про пьянство. І як почала розказувати у всіх подробностях що буде з тими хто пьє, то меня зразу схотілося бігти до сусіда дяді толі, і казати хай швидко біжить до попа і договорюється, шоб його в пекло не сажали.

І тут я спитала, а шо буде з тими, хто ту горілку жене? На що баба Гануся з переляком на морді почала христитися і казати, що буде те ж шо і з алкашами, тіко в десять раз хуже!!!

І тут уже злякалася я... Бо знала, що моя бабця самогон жене регулярно, і пользується той самогон в селі навіть більшою популятністю, чим плакат цицьок Памели Анднрсон в бліндажах піхоти.

А тут ще вспомнила, що в цьому году груша наша гарно вродила, а бабка вчора з магазіну дві здоровенних пачки дрождів привезла.

І тут я поняла, шо грішну душу моєї бабки тре спасать позарєз. Бо хоч лозиною вона мене іноді і лупила, але знати, що десь чорти її на сковороді будуть смажити... Допустить такого я не могла. А значить, тре було срочно щось робити.

Поки баба Гануся давала курім, я вже перелізши через хвіртку, чимдуж летіла додому, рятувати свою бабцю від смертного гріха.

Примелася я в двір, і обнаружила випущеного з фазенди Байкала... Це значило що в дворі нічого не замкнено, а бабка на городі.

Я чим дуж метнулася в погріб, а в цей час моя дитяча фантазія вже малювала бабку на жаровні і чортів з вилами))).

Найшла я ті дрожді на полиці з варенням, і як рицарь без страху і потенції, схватила ті дві пачки, і пулею митнулася надвір.

Виринувши, як літучий голандіц з туману, із погріба, я з ужасом зрозуміла, що ці прокляті дрожді тре викинуть так, щоби бабка не найшла. А то не буде спасіння її грішній душі. Оддавать свинім не варіант – можуть не ззісти. Викинуть на гній – так бабка найде і піздюлів випише. Закопувати довго, а груші вже собрані і бідон для бражки стоїть готовий.

І тут мене мабуть проведіння озорило) Уборна!!! В перекладі із сільської мови – туалет. Сільська уборна то старша сестра всіх туалетів що вириті на буль-якому уважающому себе опорніку. Відрізняється вона від молодшенького тільки більш крепкими, іноді як у нас кирпичними, стінами, і налічієм газети "сільські вісті", в качестві замінітіля туалетного паперу.

Подумано - зроблено. І дві пачки дрождів з противним бульком залітають в дірку на підлозу уборної. А я, перехристившись, як вчила баба Гануся, швиденько помчала в садок, бо там уже поспіла малина)).

І тут в процесі поїдання тої солодкої малини, до мене дійшла істина, що ворог божий то не тіко дрожді, а ше й сахарь, бо бабка казала що одне без другого не работає.

Мішок з сахарем стояв у сінях. Бабка з нього в сахарницю набирала, а я його по тихому крала, якшо були кусочки, а потім на ничку хомячила, сидячи на горіхові.

Ох як жалко мені було викидать той сахарь. Чуть не плакала коли остатки того майже пустого мішка до уборної тягла. Але бабку мені було жалкіше. Бо любила я її навіть не дивлячись на лозину.

Діло було зроблено. Бабчина душа тепер чортам не достаниться.

Нагадаю: час - приблизно середина літа, темпаратура – десь +30С.

Уборна начала жить своїм життям десь години за три після сахарю.

Смерділа як навіжена.

Та на той момент ніхто не це вніманія не обратив, бо бабка вернулася з городу, дідо з міста, і ми дружно всією сім'єю пішли в клуб, де тоді крутили шедевр індійського кінопрому – "зіту і гіту".

Армагідом наступив десь в обід наступного дня, коли якась непонятна смердюча масса, почала лізти з уборної на світ божий. Бабка і тоді не докумекала, а от сусід дядя толя шось запідозрив. Бо сказав тоді шо гімно якесь странне, і сходить наче бражка в бідоні.

Бабка пулею ринулася в погріб))) а я до Байкала в будку. Бо розуміла що настав мені піздец. Вспоминаючи молитву " Отче наш, єжі ісі на нібісі", я сиділа в будці, і уявляла як мене зараз камінням закидають, як того дядька з Біблії.

На крики бабці прибіг дідо, який в той час грав з кумом Петром у доміно через два двори, на кутку. І начав розбираться в причинах стіхійного бєдствія. Через годину дойшла очередь і до мене.

Я чесно призналася, шо то я сахарь з дрождями кинула в уборну, бо якшо би бабка самогон і дальші б варила, її в чорти на жаровню забрали би. І то правда, бо в Біблії так написано, мені баба Гануся казала.

Дід сміявся до сліз. І казав що невідомо хто би на тій жаровні був, бабка чи самі чорти))).

А от бабка відбірною лайкою вспоминала і бабу Ганусю, і всіх її родичів. Це ж тре було, своїми проповідями дрожді і уборну так спаскудить!

І тіко дядя толя, так тихесенько мурижив собі під ніс: " а може переграє?"

На ліквідацію бедствія був оперативно визваний міцевий агроном, який після того як почув усю історію, сміявся ще з битий час, як мала дитина. Потім сів на свого мотоцикла, і через час привіз три мішки якихось хімікатів, якими потім усю уборну і засипали.

А от до баби Ганусі мене ще потім з місяць не водили, і строго-настрого запритили їй мені Біблію розказувать, щоб я гляди ще чого не витворила.

А сусіди на кутку ше довго про те говорили. І сміялися та казали, що мале чортиня великим чортам бабку отдать не схотіло.

Мені здається, що якщо навіть зараз завітати в те село, то теперішні старожили ще пам'ятають цю історію.

А я... Я не люблю аватарів... І хоч пеклом мене вже давно не налякаєш, бо його я на війні не раз торкалася, але алкоголь, пані та панове, то зло.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...