Блог | Дерашизація: п’ять років проти багатовікової історії
Встановлення миру на Сході та повернення до складу України окупованих територій – одне з найактуальніших питань нашого сьогодення. Але справа не лише у формальній приналежності Донбасу та Криму до нашої держави – проблема значно глибша. Мова йде також і про втрачену національну ідентичність українців, відновити яку майже так само важко, як державні кордони.
І цей фактор не можна ігнорувати при прийнятті політичних рішень.
Так, сьогодні міжнародна політична спільнота, зокрема Росія, Німеччина та Франція, підштовхують нас до проведення виборів на тимчасово окупованих територіях, а цього в жодному разі не можна робити. Національна свідомість місцевого населення настільки спотворена, що на адекватне та неупереджене голосування можна навіть не сподіватися. Виправлення ситуації неможливе без ефективної дерашизації – впровадження системи заходів проти рашизму.
Читайте: Земля - селянам? Чим небезпечна ЗЕмельна реформа
Що собою являє рашизм? Вікіпедія визначає його як неофіційну назву “політичної ідеології та соціальної практики владного режиму Росії початку XXI ст., що базується на ідеях "особливої цивілізаційної місії" росіян, "старшості братнього народу", нетерпимості до елементів культури інших народів; на тоталітаризмі й імперіалізмі радянського типу, використанні російського православ'я як моральної доктрини та на геополітичних інструментах впливу, у першу чергу — енергоносіях”. Явище рашизму існує по всьому світу. Це і “жовті жилети” у Франції, це і Brexit, і втручання у вибори, і підтримка громадянських конфліктів: між Азербайджаном і Вірменією у Нагірному Карабасі, між Грузією та самопроголошеними державами Південною Осетією і Абхазією, між Молдовою та Придністров’ям, – це і спроба поглинання Росією Білорусії через економічні, мовні та релігійні важелі…
Україна – наступна на черзі, і яскравий доказ цьому – новосформована українська влада, яку можна виправдано назвати “нью-совком”. Так, це молодші обличчя “совка”, які все частіше говорять про громадянський конфлікт в Україні (особливо їх балакучі представники із КВК). Я гадаю, що навіть недалекій людині зрозуміло, що без російського впливу, російської зброї, російського спецназу, а часом і російських з’єднань тут не обійшлося. Звільнення окупованих територій від найманців російських окупаційних військ – лише питання часу. На Сході воно відбудеться скоріше, у Криму – трохи пізніше.
Але навіть після повернення цих територій до складу України поспішати із проведенням виборів не варто. Спершу – поступова та глобальна дерашизація.
Читайте: Зовнішня політика Зеленського: "Аннушка уже разлила масло"
Простих людей, які проживають на тимчасово окупованих територіях, може насторожувати поняття “дерашизація”, але побоювання марні: у побутовому житті пересічних громадян нічого кардинально не зміниться. Рашистські залякування, мовляв, прийдуть "злі бендерівці" та "нацики" - і почнуть гнобити та знищувати тих, хто розмовляє російською, – це концентрована маніпуляція людською свідомістю, у якій – ані слова правди.
То що ж насправді включає в себе поняття “дерашизація”?
По-перше, слід усвідомити, що дерашизація – процес делікатний та поступовий. Якщо відвести на це п’ять років, усе відбудеться органічно та абсолютно безболісно для населення.
Дерашизація являє собою знищення в мізках людей нав’язаної філософії “вищості” “русского мира”, руської “моральності”, руського православ’я над усіма іншими народами, культурами та цінностями. Тобто перший крок дерашизації – це зняття полуди з людських очей та розвіювання міфу про те, що “там, где русский, там хорошо”.
Там, де “русский” - там беззубі п’яниці, які п’ють бояришник, закусуючи гнилою ковбасою, і тішаться тим, що можуть “дати по пиці” іншим країнам ядерним напалмом…
Там, де “русский” - так звані інтелігенти ходять в імпортних речах, відпочивають у Європі, вчать дітей в Америці, але навіть за кордоном пропагандують думку, що “русский мир – это хорошо”.
На сьогоднішній день отой беззубий алкоголік за своєю ментальністю нічим особливо не відрізняється від рашистів. Так само, як а-ля науковці, які розповідають про переваги російської нації над усім іншим світом.
Читайте: Шоу триває: розбираємо вигадані "перемоги" влади по пунктах
Викорінити наслідки російського впливу на свідомість населення дуже складно. Тому ефективна дерашизація має відбуватися за чітким і послідовним планом, до якого входять:
- Впровадження загальнолюдських християнських цінностей (прошу не плутати із доктриною “руського православ’я”). Це повага до інших націй, демократія, відповідальність за своє життя… так-так, не держава відповідає, а сама людина – держава лише створює для цього всі можливості. Необхідно в першу чергу прищепити українцям цінності, які є антиподом “русского мира”. Особливо це стосується дітей, які росли й дорослішали у концентрованій рашистській ідеології.
- Лагідна українізація із одночасним відновленням інфраструктури.
- Формування потужного середнього класу. Саме ця частина населення є найбільшою рушійною силою економіки та стрижнем нації. Тому підтримка малого бізнесу та розвиток класу “куркулів” – необхідні складові процесу відновлення національної ідентичності.
- Інвестування у великі підприємства. Я вже розповідав про принцип “дійної корови”, який передбачає вкладання державних та залучених ззовні коштів у розвиток промисловості, яка потім працюватиме на благо всієї країни.
- Ефективна інформаційна політика. Якщо засоби масової інформації не працюють належним чином і не зображують події в істинному світлі, про яке зняття полуди з очей може йти мова?
Однак, говорити про те, що дерашизація потрібна лише на Сході України та у Криму, – не зовсім вірно і не зовсім справедливо. Адже і на території, яка контролюється українським урядом, також має місце рашистська ідеологія. Притому не можна сказати, що річ лише у “нью-совковій” владній команді. Більше того – не можна навіть стверджувати, що річ цілком і повністю у путінській політиці.
Читайте: Наслідки законів про ФОПи: що буде, якщо “розкуркулити куркулів”?
Коріння проблеми значно глибше – воно у ментальності, сформованій століттями. І тут варто відзначити два чинники, що лежать в основі проросійського мислення частини українського населення.
Перший чинник – тривале перебування України під владою Росії. Із середини XVII століття Україна була фактично підпорядкована російському імперіалізму. Роками все українське підлягало переслідуванню та безжальному винищенню, і це одна із причин, чому в нашій державі досі не сформовано міцну політичну націю.
Другим чинником є нав’язування українському населенню “русского православия”, яке триває і досі. Сьогодні існує жорстке протистояння Української Православної Церкви Московського Патріархату та нової Української Православної Церкви. Так зване “русское православие” здавна було політичним інструментом Російської Імперії, складовою ідеології “мракобесия”, складовою рашизму. Знищення Київського патріархату, фактично, почалося ще з часів Івана Грозного, який купив митрополичу кафедру для Москви, і відбувалося паралельно зі знищенням української національної ідентичності.
І що казати про відновлення суто української, предковічної віри, якщо керівник СБУ відверто заявляє, що ходить до “московської” церкви? Та ще й іронізує: “Якщо мова – це душа нації, то що я, розмовляючи російською, не маю душі?” Ну, чому ж не маєш… Душа є, просто вона не зовсім українська. Але, якщо вже ти так сформувався з дитинства, то, почавши мислити й аналізувати, мав би переосмислити свій світогляд. Адже керівник СБУ має бути, скоріше за все, найбільшим державником і навіть найбільшим націоналістом, найбільшим “бандерівцем” у державі.
Нерозуміння деструктивної ролі Московського Патріархату – ось що є ключовим деморалізатором українського населення як політичної нації. Потужнішим за всі ЗМІ, за всі соціальні мережі з їхніми ботофермами… Не дивно, що Росія так піклується про церкву і роками фінансує її. Адже надто наївним буде вірити, що величезний храм існує за рахунок пожертв прихожан, яких, до речі, навіть у найзадрипанішому українському селі більше, ніж там.
Читайте: Програма дій Уряду: презентація на отримання гранту?
Дерашизація необхідна на всіх рівнях та в усіх сферах життя українців, і це не підлягає сумніву. Хто її проводитиме, точніше, хто спроможний її провести – вже інше питання… Президент, який або мовчить, або говорить стьобом? Чи, може, Ярмак, дружина якого живе в Росії? Або Баканов – чоловік громадянки Російської Федерації?
Немає сенсу чекати від цієї “нью-совкової” команди чогось надефективного. Але і немає сенсу з нею боротися. Сьогоднішня влада самоліквідується так само, як і прийшла. До завершення вистави залишилось не так довго: Аннушка вже розлила олію…
Головне – щоб сам народ розумів, що відбувається. В Україні – будемо дивитися правді в очі – традиційно відсотків 30 населення становили активні пасіонарії, відсотків 20 – люди, які всіма фібрами душі ненавидять Україну, і відсотків 50 – кхм... колись Лєнін назвав це болотом… – зав’язли у власних думках і міркують за принципом “і вашим, і нашим”.
Останнім часом ситуація дещо змінилася. У зв’язку зі скрутною економічною ситуацією в Україні приблизно половина активних пасіонарних громадян виїхали шукати кращої долі за кордон. Відсотків 7-8 тих, хто не вважає Україну незалежною державою, також поїхали на заробітки, переважно до Росії.
Читайте: "Нульовий формат” як шлях до подолання корупції: метод Макіавеллі по-українськи
Таким чином, частка “невизначених”, яка донедавна становила 50%, досягла 70%, а за деякими даними навіть 73%.
Залишається сподіватися, що на ментальних терезах чаша національної свідомості все ж таки переважить рашистський вплив. І що з кожним днем “болота” ставатиме все менше, і статистика змінюватиметься на користь свідомих, активних, патріотично налаштованих, справжніх українців
