Видео дня
Блог | Німеччина відповідальна перед Україною
У своєму житті я ніколи не говорив так багато англійською, як за останні шість місяців, бо багато тем, що звучали в Ганни Арендт, та багато інших речей, які я, думаю, навчився з історії від росіян, від українців, від поляків та інших, багато з цих уроків, багато з цих тем зараз є релевантними щодо до моєї батьківщини, Сполучених Штатів Америки. Отже, коли ми запитуємо, в чому історична відповідальність (або в чому історична відповідальність Німеччини), я хочу розпочати з цієї точки зору.
Хочу почати з універсальної точки зору, - приводить переклад Zbruc.eu. - Я звертаюся до вас не як американець, який каже: "Ми зрозуміли наше минуле, і тому в нашій країні все добре". Радше навпаки: думаю, що маючи справу з нашим минулим, для всіх нас дуже важливо — незалежно від того, чи все йде добре, чи погано, чи ми американці, чи німці, чи росіяни — бути обережними щодо різних слабких аспектів нашого минулого; і понад усе важливо бути реалістами, бути чутливими до того, як наше невміння розібратись із нашим власним національним минулим може мати несподівано великі й безпосередні негативні наслідки для теперішнього і майбутнього.
Отже, коли запитуємо, чому ми повинні обговорювати історичну відповідальність саме тепер, коли Росія вторглася й окупувала частину України, коли тільки почалися переговори про брекзит, коли по всій Європі прокочується ціла серія виборів між популістами та іншими, коли загроза конституційному ладу Сполучених Штатів Америки походить із її території, чому саме в цей момент треба говорити про історичну відповідальність, моя відповідь — саме з огляду на ці причини про це необхідно говорити.
Читайте: Меркель стала символом застоя
Проблеми Європейського Союзу, як і криза демократії та верховенства права в США, спричинені багатьма речами. Одна з них — це якраз неспроможність дати собі раду з певними аспектами історії. Отже, як я казав, я не прийшов до вас говорити з позиції, що ми, американці, все зрозуміли. Навпаки.
Дозвольте мені почати говорити про Німеччину, згадуючи про США. Чому ми нині маємо той уряд, який маємо? Значною мірою тому, що ми, американці, не змогли взяти на себе історичну відповідальність за певні важливі частини нашої власної історії.
Чому в 2017 році у Сполучених Штатах ми маємо президента, який безвідповідально ставиться до расових проблем? Як ми можемо мати генерального прокурора, який є білим супремасистом?
Бо ми не змогли розібратись із важливими питаннями нашого власного минулого, а не лише історією Другої світової війни. З цієї відстані, може, не так зрозуміло, наскільки радикально теперішня президентська адміністрація переглядає американське ставлення до Другої cвітової війни, але коли наша зовнішня політика називається "Cпочатку Америка", то ми посилаємось на ізоляціоністський і дуже часто білий супремасизний рух, який мав на меті не дати США вступити у війну проти фашизму.
Читайте: Меркель может оказаться права
Коли ми поминаємо Голокост, не згадуючи, що Голокост стосується євреїв, коли прес-секретар президента заявляє, що Гітлер вбивав тільки свій власний народ, — то ми опиняємося в зовсім іншому духовному і моральному світі, ніж той, у якому ми були лиш яких кілька місяців тому.
Але це не все: ми також маємо адміністрацію президента, яка вголос дивується, чому ми воювали в громадянську війну — чому, врешті, через рабство в Америці мав бути конфлікт.
Я згадую про це не лиш тому, що зараз користаю з кожної нагоди, щоб анґажувати себе у внутрішню політику своєї власної країни, а радше тому, що це питання про рабство (а точніше — питання про те, що таке колонія, як і що таке імперія) веде нас просто до того, що вважаю білою плямою в німецькій історичній пам'яті.
Як усім вам відомо, американська фронтирна імперія була побудована здебільшого рабською працею. Як ми не завше пам'ятаємо, саме такою моделлю фронтирного колоніалізму — побудованої рабською працею фронтирної імперії — захоплювався Адольф Гітлер. Коли він говорив про США (це в основному було до війни), то говорив щонайменше із захопленням. Єдиним питанням для Гітлера було: хто буде расово нижчим, хто буде рабами в Східній імперії Німеччини.
Читайте: Кремль шантажирует Меркель?
Відповідь на це він дав і у "Майн Камф", і в "Другій книзі", і в практиці під час інвазії 1941 року. Відповідь була: українці.
Українці мали стати центром проекту колонізації і поневолення. Українці мали трактуватися як Afrikaner або Neger — це слово дуже часто використовувалося (ті з вас, хто читав німецькі документи часів війни, знають це) за аналогією з США.
Ідея полягала у створенні в Східній Європі базованого на рабстві колоніального режиму винищення, центром якого мала стати Україна. Ви неодноразово чули, до чого це привело — дозвольте мені лиш коротко підсумувати.
Метою Другої світової війни, з точки зору Гітлера, було покорити Україну. Тому пом'янути будь-який сегмент Другової світової війни, не почавши з України, сенсу немає. Будь-яке поминання Другої світової війни, що включає в себе цілі нацистів — ідеологічні, економічні і політичні цілі нацистського режиму, — має починатися саме з України.
Тепер це не тільки питання теорії — це питання практики. Німецька політика була сфокусована саме на Україні. "План "Голод"", за яким десятки мільйонів людей мали взимку 1941-го голодувати, а решту протягом 5-15 років мали бути примусово виселені або вбиті. Ідея Гітлера знищити євреїв — вся ця політика, в теорії і на практиці, об'єднується ідеєю вторгнення в Радянський Союз, головною метою якого було захоплення України.
Читайте: Таємниці Трампа і Меркель: як стримати Кремль
Як ви знаєте, в результаті такої ідеології цієї війни протягом 1941–1945 років близько 3,5 мільйонів цивільних мешканців Радянської України стали жертвами німецької політики вбивства. Крім цих 3,5 мільйонів, біля 3 мільйонів українців, мешканців Радянської України, загинули як солдати Червоної армії — або опосередковано померли внаслідок війни.
Це кількість тільки мешканців Радянської України. Звичайно, цифри будуть більшими, якщо включити весь Радянський Союз. Але тут варто наголосити на різниці між Україною і рештою Радянського Союзу. На це є дві причини.
1. Україна була головною метою війни і центром гітлерівського ідеологічного колоніалізму. Але, крім цього, на практиці протягом тривалого часу війни вся територія радянської України була окупована, через що нині для українців війна — це щось, що відбувається тут, а не десь там.
2. Гітлер ніколи не планував захопити більше, ніж 10% території радянської Росії. На практиці ж німці ніколи не окуповували більше 5% радянської Росії — і то на відносно короткий період часу.
Читайте: Таємниці Трампа і Меркель: як стримати Кремль
Під час війни росіяни пережили страждання, які є немислимими для західних європейців, немислимі навіть для німців. Однак коли ми розглядаємо Радянський Союз, місце Радянської України є дуже особливим — навіть у порівнянні з радянською Росією. В абсолютних цифрах під час Другої світової загинуло більше мешканців радянської України, ніж радянської Росії. І це розрахунки російських істориків. Якщо ж ми маємо на увазі відносні цифри, то у пропорційному відношенні протягом війни Україна перебувала під значно більшою загрозою, ніж радянська Росія. Іншими словами, дуже важливо (як раніше це дуже точно і коректно сформулювала Маґі Луїз) думати про німецький Vernichtungskrieg [винищувальну війну] проти Радянського Союзу, але в центрі цього є точно радянська Україна.
Отже, якщо ми хочемо говорити про німецьку відповідальність щодо Росії, то ця дискусія має починатися з України. Україна є на шляху до Росії, і найбільш злочинні наміри та найбільш руйнівні практики німецької війни були якраз в Україні.
Якщо серйозно поставитися до відповідальності Німеччини перед Сходом, то слово "Україна" має бути в першому реченні.
Це стосується також і найдовшої та найсерйознішої, а також, на мою думку, найважливішої дискусії, пов'язаної з відповідальністю Німеччини на Сході — відповідальності Німеччини за масове вбивство євреїв Європи. Це ще одна дискусія, котра не має сенсу без згадки про України.
Читайте: Меркель можно только посочувствовать
Ідучи вулицею до цього будинку парламенту, я проминув знамените зображення Віллі Брандта, що клячить перед пам'ятником повстанню у Варшавському ґетто.
Знаменитий укляклий Віллі Брандт перед пам'ятником героям ґетто у Варшаві.
Це важливий поворотний момент в історії німецького самовизнання німецької відповідальності. Але попрошу вас глянути назад — не до Віллі Брандта у Варшаві 1970-го, а подумати про Юрґена Штропа у Варшаві 1943-го. Юрґен Штроп — німецький командир поліції, який придушив повстання у Варшавському ґетто, який видавав накази своїм людям ходити з вогнеметами від пивниці до пивниці, щоби вбити варшавських євреїв, котрі ще лишалися живими.
Коли Юрґена Штропа запитали: "Чому ви це зробили, чому ви вбивали євреїв, які ще були ще живими в Варшавському ґетто", то його відповіддю було: "Die ukrainische Kornkammer. Milch und Honig von der Ukraine" [Українська житниця. Молоко і мед з України]. Навіть в 1943 році, вбиваючи євреїв у Варшаві, Юрґен Штроп думав про німецьку колоніальну війну в Україні.
Голокост нерозривно й органічно пов'язаний з Vernichtungskrieg до війни 1941 року та органічно і нерозривно пов'язаний зі спробою завоювати Україну. Це підтверджують такі три резони:
Читайте: Как русские представляют себе историю. Часть 2
1. Україна є причиною війни; якби Гітлер не мав колоніальної ідеї йти війною у Східну Європу, щоби контролювати Україну, якби не було такого плану, не могло бути й Голокосту. Бо саме цей план приносить німецьку владу у Східну Європу, де живуть євреї.
2. Актуальна війна приносить Вермахт, приносить СС, приносить німецьку поліцію в Україну — до місць, де потім убивали євреїв.
3. Методи. У 1941 році через масакри в таких місцях, як Кам’янець-Подільський або сумнозвісний Бабин Яр на краю Києва, німцям стало зрозуміло: щось таке, як Голокост, можливе до реалізації. Вперше не лише в історії війни, а й уперше в історії людства десятки тисяч людей були вбиті кулями у безперервній масштабній масакрі.
Тобто такі події саме на території України показали, що щось подібне до Голокосту є можливим.
Що це означає? Це означає, що кожен німець, який ідею відповідальності за Голокост сприймає на серіо, мусить також на серіо сприймати історію німецької окупації України.
Продовження у наступній публікації.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...