Блог | Немає часу на поразку!
Так закінчується історичний роман "Берестечко" Ліни Костенко.
Так, у нас є чим пишатися!
Першою в Світі Конституцією Пилипа Орлика, та ще багато чим....
Доречі, надважлива для України історична пам'ятка знаходиться у росії та Швеції.
Та хто з вас читав ці шістнадцять статей?
Впевнений, небагато, дуже небагато!
Я б рекомендував сьогоднішній владі на чолі з Гарантом прочитати, особливо права та обов'язки Гетьмана, (повноваження) які зазначені статтями 6,7,8.
Так чому тоді ми не набули такої бажаної України, яка була зазначена в цьому видатному для цілого світу документі? Та чому ми власноруч тягнемо до втрати того, що нарешті здобули зараз?
Люди, почніть в першу чергу з себе!
Чи не ви винні...?
Чи не вашим голосом користуються наші вороги?
Твори Ліни Костенко спираються на глибоке дослідження історичного матеріалу, а віддзеркалюють передусім сучасність.
Тому я і взяв приклад ії твору "Берестечко"
Колись ми усі вчили вірш Ліни Костенко про велику перуанську співачку та акторку:
ІМА СУМАК
Було на світі плем'я - інки.
Було на світі - і нема.
Одних приставили до стінки,
а інших вбили крадькома.
Кого улещено дарами,
кого утоплено в крові.
----
Йому під силу велич опер,
врочистий гімн чужих молитв.
А він, могутній, чинить опір,
співає те, що кров велить!
Співає гімни смертна жінка.
А в ній - чи знає і сама? -
безсмертно тужить плем'я - інки.
Те плем'я, котрого нема.
Читайте: Ставка хана переехала в Кремль
Розумієте? — це не лише про інків, а й про нас…
Читаємо про поразку під Берестечком, а впізнаємо нинішні події:
РОЗЛОМЛЯТЬ. ПІДГРИЗУТЬ. ЯК МИША, ЯК ПОЛІВКА.
Всі хочуть булави, всі борються за власть.
Та й буде булава — як макова голівка.
Отак поторохтять, і знову хтось продасть.
Не той, так той. Там зрада, там злодійство.
Там вигнали Сомка, обрали слимака.
Там наливайківці побились з лободівцями.
Там ті об тих зламали держака.
Все хтось про когось вигадає байку.
Усі ворота чорні від смоли.
Ті шило проміняли вже на швайку,
А ті в орли Тетерю призвели.
Там вибрали якогось чоловічка
і думають, що це вже Вифлеєм.
Ще й прізвище хороше — Заплюйсвічка.
Отак одне одного й заплюєм.
Впізнаєте себе? - чи не так ви робите кожен раз?
От ще приклад "гідності":
…НЕМАЄ ВЛАДИ — І НЕМА ТУРБОТ.
Нехай за неї б'ються, на здоров'я.
Вони гадають: булава — клейнод.
А булава, між іншим, це ще й зброя.
Приміром так. Посли від короля.
Ішлось про мир, захрясло в преріканні.
Хоч би й від турка чи від москаля,
хоч би там що, — посли недоторканні.
Але ж юрба не чує моїх слів.
Реве козацтво, шаленіє: "Зрада!"
На ґанок тисне, шарпає послів.
Юрба у люті — то вже не громада.
Зчинилась бійка. Виходу нема.
Послів тих скільки, а юрби зо двісті.
Накоять лиха не з добра ума.
То я за булаву й передніх двох на місці.
Затихло враз. А то вже й за стрільбу.
Комусь уже і крові заманулось.
Я булавою прорубав юрбу.
Посли пройшли. Громада схаменулась.
Це про наш національний біль, нашу поразку. У боротьбі за незалежність програно багато битв, але не саму війну. Чи лише зовнішні сили винні у наших поразках? — Ні, винні й ми. Бо хіба на виборах, не ви вибираєте поразку України, кожен раз стаючи на ті ж самі граблі?
Щоб перетворити поразку на перемогу, треба її осмислити.
Невже тяжко осмислити історію? Вона нам дала безліч уроків, розуміння того, що де до влади приходить сіра тисяча, неминуче з’являється "чорна сотня". Чи не пора прийти до тями? Чи надалі крики "Ганьба" та "Зрада" будуть нам насаджати тих же зрадників "сіру тисячу"? Яку ми спочатку скидаємо, приводячи до влади покидьків власноруч, потім вибираємо тих, що погнали як месії...
Чи не так само було? Дежавю:
ВНОЧІ СКРИПЛЯТЬ ВОЗИ. ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ЇДУТЬ.
Світ за очі, покидавши своє.
Шукати Україну в Україні.
десь має ж бути, десь вона та є!
Своя. Свобідна. Ще не занапащена.
Де вже не владен лях ані Аллах.
Дністро і Буг, Поділля і Брацлавщина
самі себе вивозять на волах.
Пробились кров'ю. Стомлені, обдерті.
Підводи витягають з багновиць.
А на возах — старі, уже як мертві,
обличчями до неба, горілиць.
Де буде дім і де притулок ваш?
І поля шмат, і для дітей прожиток?
Скриплять вози — кудись на пустопаш,
на вільні землі, людський неужиток.
А я стою, сказати щось не годен.
Змиває дощ дорогу і мене.
Я розминаюсь із своїм народом.
Та й краще так. Ніхто не прокляне.
Обпалить часом думка крижана —
ось люди йдуть, а скрізь одна руїна.
І поки я їх визволю з ярма,
то чи не мертва буде Україна?
Читайте: У нас появляется реальная возможность освободить Донбасс
Так, ми не винні, що завжди були для всіх лакомим шматком, який ті чи інші загарбники намагаються заграбастати, не зважаючи на володарів цих ланів. Але чи не власноруч, не від великого розуму, раз в раз, ми накликаємо на себе ці біди?:
РОЗП'ЯТО НАС МІЖ ЗАХОДОМ І СХОДОМ.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!
Бо хто б там що про волю не курникав,
свою темноту називавши сном,
бува народ маленький, а — великий.
А ми давно розбовтані багном.
ЯК СТРАШНО ЗНАТИ ПРАВДУ БЕЗ ПРИКРАС!
Де воля спить, її ще й приколишуть.
За нашу силу пошанують нас.
А наші скарги в комині запишуть.
Не все золото що блищить, та ви як ті сороки! Та не можливо зробить цілину пахотною, не замастившись, але ті, хто робить від того іноді смердить!:
Я КІНЬ. Я НЕ ТЯГЛО. Я ДОБРОЇ ПОРОДИ.
Як борозенний віл — тягну, тягну, тягну.
О Боже мій! А в світі ж є народи,
своїм великим знаючі ціну.
А тут, добивши слово до сколотин,
Всяк хоче правду виказать свою.
І я, обляпаний болотом,
В чиїх очах невронений стою?
НЕ ЗВИКЛИ ДУМАТЬ, ЗВИКЛИ ГОВОРИТИ.
Кричати звикли — "слава" та "ганьба".
Злиденний дух, прикутий до корита,
лише ногами правду розгріба.
ДУША ЗАХРЯСЛА В ЦЬОМУ ХОМУТИННІ,
де лиш горби вклоняються горбам.
Як там я вчив ще змалку по-латині:
"Гублю себе, коли служу рабам!"
Так що, коли у вас на все є власна думка, та ви її вважаєте за істину, озерніться, чи маєте ви досить знань та достатньо розуму, перш ніж її викрикувати:
ОТАК ВОНО І ЙДЕТЬСЯ ДО РУЇН.
Отак ми й загрузаємо в убозтво.
Є боротьба за долю України.
Все інше — то велике мискоборство.
P.S. Україна знову змушена долати фатальну циклічність своїх проблем. Але драма поразки стає філософією відродження, катарсисом, повстанням з руїн людини та народу.
Перемога над поразкою!
Настав час зупинити цей фатум.
Більше всього я цього бажаю, марю цим!
За це я годен боротися, шукати розуміння серед вас, поваги, виходу.
"Все інше - то велике мискоборство!"
З днем Конституції Вас, мої любі! Пильно бережіть її! Вона кроплена кров'ю наших братів та наших ворогів! Многії літа!
