Блог | Війна проти Московії і перша Конституція

ЩО ЗНАЧИЛА КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА ТА ЙОГО БОРОТЬБА?

Видео дня

Запорізькі козаки під проводом свого кошового отамана Костя Гордієнка одностайно виступили на підтримку дій гетьмана Мазепи щодо здобуття незалежності України, хоча перед тим часто критикували його соціальну політику. Результатом Батуринської катастрофи стало руйнування в травні 1709 р. Запорізької Січі на острові Чортомлик (нині затоплений водами Каховського водосховища поблизу с. Капулівки Нікопольського р-ну Дніпровсьої обасті). Московські війська зруйнували Січ повністю, включно з церквою та козацьким цвинтарем, на якому московськими солдатами були викопані й розкидані кості козаків. Після захоплення Січі Петро І наказав страчувати кожного запорожця, більшість з яких відійшли в степ.

Після Полтавської битви запорожці допомогли шведському королеві Карлу ХІІ переправитися до Молдови, а звідти – до Туреччини. У м. Бендерах на правому березі Дністра (нині територія Молдови) старий гетьман Іван Мазепа, вражений такою страшною поразкою України, помер.

Наступний шанс відродити незалежність України з’явився у 1710 р. На козацькій раді в Бендерах новим гетьманом було обрано генерального писаря в уряді Івана Мазепи, талановитого дипломата і військового Пилипа Орлика (1672-1742 рр.). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля. Тоді ж у Бендерах було ухвалено "Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського", відомий як Конституція Пилипа Орлика. Ця Конституція стала першим у світі документом такого роду, якщо не рахувати значно менш детальну англійську Велику Хартію Вольностей від 1215 р.

Читайте: З Конституцією, як із декалогом

За Конституцією Пилипа Орлика Законодавча влада належала Генеральній Раді, що виконувала роль парламенту. До неї входили генеральні старшини, полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків із заслужених козаків), полкові старшини, сотники та представники від Запорізької Січі. Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік – на Різдво, на Великдень і на Покрову. На своїх зборах Генеральна Рада розглядала питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховувала звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирала генеральну старшину. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження.

Владні повноваження гетьмана були суттєво обмежені. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити незалежну від Ради генеральної старшини кадрову політику, вести в таємниці від неї зовнішню політику. Він не міг застосовувати покарання до винних, яке допускалося лише через суд. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді. Київська православна митрополія повинна була повернутися від Москвоського до Константинопольського патріархату, у складі якого вона перебувала з часу хрещення Русі в 988 р. до 1686 р.

Ця Конституція стала великим кроком уперед у розвитку української правової й політичної думки. Вона передбачила не лише обмеження влади гетьмана та досить чіткий розподіл повноважень між органами влади, але й започаткувала розподіл влади на законодавчу, судову і виконавчу гілки. Це було проривом у тогочасній правосвідомості, де влада монарха чи володаря вважалася неподільною.

У листопаді 1710 р. Туреччина, підтримавши Орлика, розпочала війну проти Московії. Шведський король узяв на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде звільнена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання народу проти московської влади. Народ підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана.Також Орлик закликав до боротьби лівобережних гетьманів.

У битві під м. Лисянкою (нині Черкащина) Орлик здобув першу перемогу. Проте штурми фортеці в Білій Церкві, де заперся московський гарнізон, виявилися невдалими, насамперед через зраду турків і татар, які почали брати ясир з українського населення. Козаки кинулися рятувати свої міста й села, і більшість їх розійшлася від Орлика по домівках, а він змушений був відступити до Бендер.

Навесні 1711 р. московська армія вирушила через українські землі на Молдову. Вступивши на територію Правобережної України, московські війська нищили українські міста і села, катували місцевих козаків та просте населення, також силоміць десятками тисяч переганяло населення на Лівобережжя.

Читайте: Зэки или рабы: как живут заключенные в колониях "ЛНР"

8-9 липня 1711 р. 46-тисячна московська армія, на озброєнні якої булто 120 гармат, була оточена біля с. Станілешти в Молдові. Становище оточених московських військ було критичним і капітуляція стала неминучою. Однак московським агентам вдалося хабарем підкупити головнокомандувача турецькою армією, який погодився піти на переговори з московським командуванням. За Прутським договором московський цар зобов'язався припинити втручання у внутрішні справи Речі Посполитої і "вийти геть із земель пов'язаних з Польщею козаків, запорожців, а також тих козаків, що перебувають у союзі з найяснішим ханом Криму", зруйнувати свої щойно збудовані фортеці на землях Війська Запорізького, а також повернути Туреччині місто Азов. Після підписання договору великий візир дозволив московській армії вийти з оточення з обозом та гарматами. За результатами цього хабарництва (ціною сто тисяч червінців) турки втратили вірний шанс захопити в полон московського царя та всю його армію. За те, що великий візир дав змогу врятуватися московському війську з безнадійного становища, його згодом за наказом султана було страчено у Стамбулі.

Попри такий прикрий для Пилипа Орлика та Війська Запорізького результат, поразка Прутського походу мала значні позитивні наслідки для України. Вона зупинила експансію енергійного московського царя на українські землі. Українська козацька еміграція активно продовжувала боротьбу за незалежність України. У 1713 р. Орлик організував новий похід на Правобережну Україну, який, проте, нічим не закінчився. Орлик намагався організувати великий міжнародний похід на Московію з метою визволення України, переїжджаючи Швецією, Туреччиною, Польщею, Францією, Молдовою тощо.

Його син Григорій Орлик (1702-1759 рр.), граф, генерал і довірена особа французького короля Людовіка XV, "Амбасадор козацької нації", як його титулували у Франції, всією своєю діяльністю доводив, що лише досягнення Україною самостійності могло б забезпечити стабільність у Європі. Він намагався організувати коаліцію держав з метою визволення України. За свої кошти Григорій Орлик створив на службі Франції шведський полк "Синіх шведів короля" із окремою сотнею запорожців. Він мріяв, що цей полк стане зародком армії для вторгнення в Гетьманщину та відновлення незалежності України.

Іншого діяча мазепинської еміграції, який намагався заручитися підтримкою в державах Європи для походу на Московію – Андрія Войнаровського (1680 – 1740 рр.) було в 1716 р. підступно, всупереч усім міжнародним нормам, за наказом Петра І викрадено російським консулом у м. Гамбурзі (Німеччина). Далі його заслали в Якутськ, де він і помер у 1740 р. Проти родин політемігрантів московський уряд організовував жорстокі репресії. Так, уся родина переяславського полковника Федора Мировича (помер 1758 р. у Польщі), включно з жінками, була депортована в Сибір до Тобольська.

Поразка Московії у війні з Туреччиною, хоча й не закінчилася визволенням України, проте мала суттєве позитивне значення для України. Московський цар змушений був визнати, що "прорубати вікно в Європу" через тепле Чорне море не вдасться. Старовинні українські козацькі землі Причорномор’я і Приазов’я не були піддані ворожій колонізації. Основний потік московитської колонізації пішов у напрямку Петербургу далеко на північ від українських земель.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...