Ніна Матвієнко: здається, я ніколи так і не збиратиму великі зали без проблем

11 травня в Київській національній музичній академії відбувся довгоочікуваний великий сольний концерт народної артистки України Ніни Матвієнко за участю її доньки Антоніни. Вся програма відбулася у супроводі Національного ансамблю солістів "Київська камерата". Ніна Матвієнко заспівала для своїх прихильників найкращі композиції зі свого величезного арсеналу.

Про те, як відбувалася підготовка до концерту, про саму програму, а також мрії і творчі плани на майбутнє люб’язно погодилися розповісти самі артистки, давши ексклюзивне інтерв’ю читачам видання "Обозреватель".

Розкажіть, будь-ласка, про підготовку до концерту та чому ви вирішили зробити його спільним?

Тоня: Взагалі то, у мами два роки тому був ювілей - 65 років. Ми дуже хотіли зробити саме тоді концертну програму, але, чомусь, все затягнулося, і тільки через певний час ми все ж здійснили задумане. Нещодавно в Києві пройшов перший довгоочікуваний мамин концерт у стилі бароко, і ось наразі відбувся вже другий з національним ансамблем солістів київської "Камерати". Взагалі, в нас було лише дві репетиції, але ця програма вже настільки рідна, що ми просто повторили те, що любимо та робимо з величезною радістю.

Ніна Митрофанівна: В моєму житті все завжди відбувається непередбачувано. Я насправді не хотіла чіпати тему концертів, адже це дійсно велика проблема, як оренди, підготовки, так і з коштами. Взагалі, мені здається, що я ніколи так і не досягну рівня, коли буду збирати великі зали без перешкод та проблем. В моєму житті на пальцях можна перерахувати кількість таких концертів. Спочатку переважає паніка. Навіть, не стільки невпевненість у собі, а, скоріше, невпевненість у часі, особливо, розуміючи, що ти вже давно не в тих роках, коли можеш сама диктувати умови, звучати, як Бог.

Буває, навіть, таке, що нервові потрясіння просто забирають у тебе голос і здоров’я, тому добре, що все ж знаходяться на цьому світі люди, які беруть мне, як говориться, "за барки" та роблять добру справу, допомагаючи організувати те, без чого я просто не можу жити (Посміхається) Безумовно, і Тоню запросила заспівати разом зі мною, адже вона, як ніхто інший, відчуває і поділяє мої музичні погляди.

Тоня: Для мене, насправді, дуже дивно, що афіша концерту 11 травня вийшла вже давно, а от нещодавно організатори вирішили задіяти ще і мене. Навіть, не дивлячись на те, що про мою участь у концерті мало хто знає, я відмовитися просто не змогла, адже заспівати на одній сцені з київською "Камератою", де я була солісткою з 2007-го по 2011-й рік насправді велика честь. Після того, як я потрапила на проект "Голос Країни" у 2011 році, нам довелося розійтися. Тому пропозиція виступити знову всім разом на одній сцені – це велике щастя, мороз по шкірі та просто неймовірні відчуття!

Розкажіть трішки про цю програму. Що ваші прихильники, які, нажаль, не змогли потрапити на концерт, повинні почути?

Ніна Митрофанівна: Взагалі, мабуть, нічого нового не відбулося. Цей концерт створений для прихильників моєї творчості, які скучили за піснями, які просто хочуть відпочити на концерті, а також для нових глядачів, які зможуть познайомитися в моєю творчістю. На кожному своєму концерті я ніби сповідаюсь. Сцена для мене – це щось неймовірно рідне та тепле.

А яке ваше ставлення до того, що у такі нелегкі часи для нашої країни все ж відбуваються концерти, у тому числі і ваш?

Тоня: Чесно кажучи, цей концерт не є розвагою. Скоріш, він просто дає можливість людям відпочити, дає заряд позитивних емоцій, легкість та лікує душу.

Ніна Митрофанівна: Для мене вкрай важливо, щоб люди почули мене, побачили, що я жива. Дуже сподіваюся, що у найтяжчі для країни часи мій голос проріжеться до людей крізь болі, крізь кров, смерті, та хоч на секундочку вони зможуть просто відволіктись і відпочити. Ми не знаємо скільки кожному з нас залишилося часу жити на цій землі, тому мені вже просто не можна більше чекати. Я хочу дарувати людям частинку себе та своєї душі. Можливо, якась з моїх пісень, чи то молитва, чи то про матір, про любов, просто надасть сил, допоможе у багато чому розібратися...

Ніна Митрофанівна, скажіть, будь-ласка, які з ваших давніх заповітних мрій збулися?

Ніна Митрофанівна: Жодна не збулася (Сміється) Я мріяла мати багато онуків. А маю лише одненьку. Також мріяла жити у світлому великому будинку, де буде камін, довкола вся родина, маючи власні сім’ї з окремими виходами на подвір’я. Щоб ми збиралися разом на свята, біля вогнища. Але, нажаль, нічого цього не збулося.

А як же мрія стати артисткою?

Ніна Митрофанівна: Ви знаєте, стати артисткою, це, навіть не мрія, а, скоріше, покликання Боже. Це не є моя заслуга. Саме Бог дав мені талант, щоб через нього я робила людей щасливими. Це дійсно велика радість!

Тоня, чим ти ще наразі займаєшся, окрім вже пройденої підготовки до спільного концерту з мамою?

Тоня: 23 травня у Львові відбудеться мій перший великий акустичний концерт, на якому я заспіваю, як свої власні пісні, так і відомі українські. Це буде дійсно достойна програма з крутими музикантами, живим оркестром та гарними піснями. Я дуже переживаю, адже на мені лежить велика відповідальність, і дійсно хочеться показати високий рівень та не підвести своїх прихильників.

А хто пише для тебе пісні?

Тоня: Мої пісні – це творіння чудової людини Андрія Підлужного, який, доречі, написав останні хіти Тіні Кароль. Мені вони дуже подобаються. Здається, що він справді відчуває жіночу душу. Також в мене є саунд-продюсер Саша Шульга, який допомагає мені зараз з новим нестандартним цікавим проектом – новим альбомом, в який увійдуть десять треків. Цей альбом буде присвячений народній пісні та моїй бабусі Антоніні Матвієнко, в честь якої мене мама і назвала. Насправді, не всі, мабуть, будуть розуміти цю музику, але матеріал хороший та цікавий, тому, сподіваюсь, мої однодумці оцінять його якість. Думаю, через, приблизно, півроку ми його випустимо, і Україна побачить це творіння.

Якими були найважчі моменти в житті Тоні Матвієнко на шляху до статусу сольної співачки?

Тоня: Насправді, найважче – це взагалі з чогось почати, зробити перший крок, знайти свій стиль, адже у нас в Україні є дуже багато співачок з прекрасним голосом, які просто не можуть знайти йому застосування. В моїй ситуації трішки простіше, адже мій голос справді дуже схожий на мамин, тому спочатку я співала її пісні, та намагалася йти по такому самому шляху. До речі, співала я пісні мами, які були записані у далекі 80-ті, але так і не побачили світ з її власних вуст. В свою чергу, я їх осучаснила та почала виконувати сама. Щодо важких моментів, то це також плітки. Думаю, ні для кого не секрет, що багато язиків казали, що все для мене зробила мама, саме тому мені просто потрібно було добитися власного ім’я, з чим, хвала Богу, мені дуже допоміг саме проект "Голос Країни". Та все ж головне – любити свою справу и дарувати людям радість.