Блог | Античный миф как предостережение современникам

Название/автор: Кориолан. В. Шекспир

Национальный драматический театр им. И. Франко

Режиссер: Дмитрий Богомазов

Шекспир – всегда беспроигрышный вариант. Произведения гениального драматурга многослойны, полны афористических цитат, имеют место для раскрытия талантов актеров. И именно из-за сложности и неоднородности пьес первичные содержания, которые вкладывались в спектакль, могут меняться почти противоположные. Например, "Кориолан" о подвигах и предательстве римского полководца во время премьеры в 2018 г. мог показаться сатирой на страну соседа-агрессора, чье общество было пронизано идеями победоносителя в духе "можем повторить". Сегодня "Кориолан" – это предостережение уже для нашего общества.

Далее текст на языке оригинала

Шекспірівська п’єса "Коріолан" ставиться чотири століття, а сама легенда про полководця, що не знайшов себе в політиці, - нараховує понад два тисячоліття. Тільки люди з тих часів не змінилися, тому й історія Кая Марція не втрачає актуальності. Античний Рим на порозі чергового голодного бунту. Народ, плебеї вимагають зниження цін на хліб. Консули не знаходять кращої ідеї, як "превентивно" напасти на Коріолан, столицю сусідів вольских, зібрати з них данину та народною перемогою заспокоїти натовп. Здійснити похід доручається войовничому Каю Марцію, якого після важкого, але успішного взяття Коріол назвуть Коріоланом.

Та з воєнною перемогою приходить неочікувана відповідальність – політична. Всі, від матері до вищої римської знаті, патриціїв, схиляють Коріолана стати консулом. На хвилі популярності навіть народ воліє такої участі для полководця. Але у бійця складні відносини з народом. Коріолан народився воїном, в першу битву пішов у 14 років, і для нього Держава – єдиний законний спосіб битися, отримувати трофеї та славу. За схильність до мирного життя Коріолан вважає плебеїв недостатньо патріотичним; бо вимагають хліба, а не військової посмертної слави. Навіть сам факт роздачі хліба в Римі замість вступу до війська Коріолан вважає презренною традицією. Так само він зневажає обряд, при якому військовий повинен показати плебсу рани, перш ніж стати консулом. Коріолан саботує традицію, адже не впевнений, чи достойні пересічні римляни пролитої за них крові?

Питання гордині Коріолана стає настільки гарячим, що в Римі назріває новий бунт. В сучасній історії в подібних випадках падають несправні гвинтокрили чи в повітрі вибухають приватні "джети". Але в ті часи з вчорашнім героєм поступили гуманістично, лише вигнали з Риму. Ображений на місто, за яке прикрасив власне тіло 27 шрамами, полководець повертається до Коріол, щоб побрататися з заклятим ворогом Туллом Авфідієм та стати у голові вольского війська. Тепер Рим побачить, кого він втратив через свої демократичні традиції та постійні загравання з плебсом.

Не даремно режисер-постановник Дмитро Богомазов для "Коріолана" у театрі Франка зробив акцент на червоно-бархатній естетиці післявоєнного радянського союзу. Це приклад країни, яка заради помпезності та геополітичного домінування перетирала власних громадян тисячами; попри заслуги чи військові звання. Тому й спадкоємиця "країни рад" рф-ія - буквально за три десятиліття скотилася до військової диктатури по типу гітлерівського Рейху. Уж дуже привабливою виявилися некрофільська червоно-бархатна естетика пишних похоронів, дуже сліпучим виявися блиск золотих аксельбантів. Чом не повторити?

Тим більше, що з точки зору Коріолана, його легенда – це історія військової справедливості. Всі битви на полі бою Кай Марцій виграв. Не важливо, брав він в облогу Коріоли у славу Риму, чи штурмував Рим силами воїнів Коріолу, полководець не зрадив бога війни, не біг від ворога, не кинув на полі друзів, не відрікся принципів у владних кулуарах. Та чи пішла така принциповість Коріолана на користь самому Риму, який і виховав його патріотом?

Як і повинно бути в глибокій Шекспірівській драмі, тут не має чітких розмежувань добра та зла. Та ми все ж бачимо дійство з етики самого Коріолана (Олександр Форманчук). Тому й патриції (Богдан Бенюк, Іван Шарай, Олег Стальчук) виглядають слизькими як плазуни, а плебеї (Віталій Ажнов, Олександр Рудинський, Ксенія Баша, Христина Федорак) - боязкими та бездіяльними. Рідні полководця - мати (Наталія Сумська) та дружина (Анастасія Рула) – звучать хоч і не завжди в злагоді з Коріоланом, але в унісон з його етикою воїнської слави. А вчорашні вороги вольски з їх полководцем Туллом Авфідієм (Олексій Богданович) стають рівними за духом Коріолану.

Якщо у 2018 році, в день виходу вистави, легко бачились паралелі з кремлівськими іграми, то зараз постановка може звучати як попередження. Чим довше війна, тим більше розлом між тими, хто на нулі, та тими, хто в тилу. І коли бійці повертаються з фронту, чи бачать вони поруч патріотів, за яких проливали кров? Але ж й держава тримається не тільки на військових. То кому готуватися до вигнання? Тим, хто йшов на смерть, чи тим, заради кого йшли інші?