Блог | "Зеленая" формальность: что не так с восстановленными конкурсами на госслужбу

В лютому 2021-го року парламент України ухвалив закон, яким відновив призначення на посади державної служби через конкурси. Невдовзі документ був підписаний президентом і набув чинності. Цілий рік до цього, починаючи з квітня 2020-го, кадрові конкурси були зупинені за законодавчою пропозицією уряду під приводом "запобігання поширенню на території України гострої респіраторні хвороби COVID-19, викликаної коронавірусом".

Утім, хоч спрощена процедура добору була названа урядом тимчасовим заходом для забезпечення безперервної роботи державної машини, навіть після того, як суворі карантинні обмеження в нашій країні були зняті, чиновників продовжували садовити у крісла, в тому числі й потенційно корупціогенні, без конкурсу, за контрактом на певний термін. За даними експертів, із часу накладення вето на кадрові конкурси на державну службу за спрощеною процедурою прийнято півтори сотні службовців найвищої за табелем про ранги категорії "А". Загалом же по країні без конкурсу зараховано на посади 24 тисячі держслужбовців.

Про необхідність повернутися до конкурсних відборів на посади держслужби Кабінету міністрів України нагадували не раз, як-от у серпні минулого року – представники програми допомоги Євросоюзу уряду нашої держави. Це логічно, адже відновлення відповідних конкурсів передбачене міжнародними зобов’язаннями України перед ЄС і МВФ у частині реформування державного управління.

Нагадаємо, чинні правила проведення конкурсів на державні посади в Україні набули чинності 2016 року, з початком дії закону "Про державну службу", який розділив посади на політичні (до прикладу, міністри, їхні заступники) і посади державної служби (керівники центральних органів виконавчої влади, державні секретарі міністерств тощо: всі призначення відбуваються тільки за конкурсом). Після зміни політичної команди в 2019 році реформа почала швидкий відкат назад. Скасовані всі конкурси на посади, а держслужбовці втратили будь які гарантії. Політичні заклики нової влади без жодних практичних кроків в підтримку реформи відбувались переважно завдяки тиску європейських бюрократів, які погрожувати зупинити надання Києву фінансової допомоги. Відтоді на посади призначали претендентів, які подолали іспити на знання законодавства, державної мови, діловодства, мають відповідні управлінські таланти і досвід роботи.

Лише зараз настійливе побажання європейських чиновників було виконане урядом Дениса Шмигаля: 17 березня Кабмін відкрив конкурсний відбір на посади вищого корпусу державної служби. Однак є обґрунтовані побоювання, що крок цей викликаний не стільки бажанням уряду навести лад у сфері призначень на керівні посади в системі держуправління, скільки острахом "пролетіти" повз макрофінансову допомогу, яку європейські партнери прив’язують до певних індикаторів проведення Києвом реформ.

Що не так з конкурсами

Ключовим елементом реформи держслужби якраз і є вимога призначати чиновників тільки через відкриті конкурси, відновлення яких – важлива передумова для надання Євросоюзом Україні 600 млн євро макрофінансової допомоги.

Щоправда, так і не повернули відбір за відкритими конкурсами голів районних і обласних державних адміністрацій, їх перших заступників і заступників. Такого випробування кандидатів на ці посади 2017 року позбавив з прицілом на виборчі розклади ще п’ятий президент і чи варто нинішньому главі держави зберігати практику ручного управління місцевими адміністраціями, провокуючи звинувачення в непрозорості регіональної політики?

Та повернемося до оголошених урядом і вже проведених конкурсів на посади в центральних органах держвлади. Їхні якість і результати змушують зауважити, що відбулися вони суто формально, а не з розумінням їхньої важливості для розвитку державної служби в Україні. Часто ці конкурси виграють ті, хто й так обіймав відповідні посади за терміновими контрактами чи "грів крісло" як виконувач обов’язків.

Зараз, за даними Урядового веб-порталу, оголошені або наближаються до завершення ще зо два десятки оголошених Кабміном конкурсів на високі та, безперечно, "цікаві" посади:

• державного секретаря Міністерства інфраструктури;

• державного секретаря Міністерства закордонних справ;

• державного секретаря Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства;

• державного секретаря Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів;

• державного секретаря Міністерства освіти і науки;

• першого заступника голови Держагентства розвитку туризму;

• першого заступника і заступника голови Державної податкової служби;

• першого заступника голови Держагентства автомобільних доріг;

• першого заступника голови Держінспекції ядерного регулювання;

• заступника голови Держмитслужби;

• заступника голови Держагентства лісових ресурсів;

• Голови Нацагентства з питань державної служби;

• Голови Держагентства резерву;

• голови Нацслужби здоров’я;

• Голови Держагентства рибного господарства;

• Голови Держслужби морського та річкового транспорту;

• голови Держінспекції архітектури та містобудування (ДІАМ).

Безперечно, цікаво буде простежити, в які крісла за результатами конкурсних процедур всядуться "нові-старі" фігури на додачу до тих, які згадані вище.

До речі, саме ДІАМ як орган державної влади у сфері контролю над будівництвом традиційно є джерелом новин про корупцію в державному апараті, який кидає велику тінь на діяльність держави загалом. Корупційні побори на користь вже почилої в бозі Державної архітектурно-будівельної інспекції віддавна є сумною реальністю для будівельників. Тож логічною була ініціатива президента Зеленського розрубати цей вузол і ліквідувати ДАБІ. Однак реформа в будівництві пішла непрямим шляхом. На місці ДАБІ утворили три нові структури, а за рік "відрубали" і ці три голови корупційного спрута, на місці яких створюється Держінспекція архітектури та містобудування. Спрямованість і якість її роботи можна буде зрозуміти вже за характером призначення керівника ДІАМ, яке має відбутися на підставі відкритого і прозорого конкурсу. Він відбувся і на співбесіду до Мінрегіону прийшли три кандидати: Семен Кривонос, Віталій Молочко та Сергій Шевченко. Кожного з них відносять до груп впливу, що мали прямий зв’язок з ДАБІ, або працювали в самому держоргані раніше.

Щоб прибрати сумніви у чесності добору на керівну посаду у структурі, яка несе тягар неоднозначної (чи якраз однозначної) репутації, уряду слід було докласти максимальних зусиль. Скажімо, забезпечити максимальну прозорість, провести онлайн-трансляцію співбесід з кандидатами тощо. Та схоже, маємо підстави вести мову про кардинально інший характер відбору. У фінал конкурсу вийшли три персонажі, до яких є дуже багато запитань у фахівців галузі (поки що не у правоохоронців). Результати тестування учасників конкурсу відсутні у вільному доступі, а з англійської мови – невідомі й самим учасникам…

Якщо із самого початку призначити людину керувати новоствореною установою на таких от засадах, чи варто чекати від Державної інспекції реальних результатів не лише в спрощенні умов роботи галузі, а й у ліквідації корупційної ренти, яка роз’їдає будівельну сферу? Цікаво, хто ж вводить в оману президента, інформуючи його про те, що реформування цієї сфери відбувається за планом, а в більш широкому сенсі – що кадрові конкурси відбуваються чесно?